Делия Стейнберг Гусман - Філософія для життя. Пізнати себе краще стр 9.

Хто завзято й безоглядно шукає достатку поза собою, опиняється у лабіринті, з якого важко знайти вихід, тож можна все своє життя тарабанитися хибними шляхами, що ведуть до інших, ще примарніших шляхів. У такому разі людина завжди залежатиме від інших людей та обставин; вона буде настільки щаслива, наскільки їй на те дозволить оточення, і матиме більший чи менший задовіл від життя залежно від обставин.

Основа будь-якого достатку закладена в душі, яка, за словами професора Хорхе А. Лівраги, «не прагне достатку, бо вона блаженна своєю природою». Душа є мірилом нашого достатку, бо саме душа, якщо вона світла, є джерелом будь-якого достатку.

Бездіяльним бути неможливо, просто іноді може видаватися, що в нас усе принишкло, нічого не ворушиться. Закони Природи змушують нас до постійної активності, хоча б у ментальному, психологічному, фізичному плані, чи в усіх разом. Але те, що всі аспекти особистості перебувають у постійній дії, ще не означає, що це правильна дія.

Є дії механічні, звичні, що нічого не додають ані нашому розмислу, ані нашій еволюції.

Це елементарні, неуникні рухи світу, в якому все вібрує, в якому все перебуває в дії. І хоча ці рухи зрештою ведуть до вдосконалення, але одна річ віддатися несвідомій неквапливості плину життя, і геть інша працювати усвідомлено, згідно з законами Природи.

Служіння зазвичай упереджено повязують з тяжкою і примусовою працею. Але все навпаки. Це найбільш вільна діяльність людини, якою вона являє свою потребу давати, що вона й робить залюбки й самовіддано, усвідомлюючи, що її дії набувають цінності саме завдяки безкорисливості, якою вона керується.

Страх і звага

Те, що страх є головним ворогом на шляху мудрості, нам відомо, але треба в тому впевнитися. Мудрість полягає не в тому, щоб забивати собі голову безвартісними і безкорисними ідеями (саме зі страху чи з полохливості, або із зручності, що є однією з форм страху та полохливості); мудрість це наука жити, еволюціонувати, ставати твердішим вдачею і впевненішим.

Звісно, для того, щоб осягти мудрість, треба подолати багато незнаних шляхів, треба торувати собі дорогу нетрями досвідчень; боязко плентатися позаду, гадаючи, що так можна уникнути зустрічей з незнаним, означає відкладати на потім справжнє життя, ба гірше, доживати віку в загроженому страхом усвідомленні того, що міг зробити, але не зробив в очікуванні внутрішнього героя, який так і не народився; це означає і далі жити в тенетах затишку й комфортності.

Життя це скарбниця мудрості, адже щокроку ми вчимося переборювати страх. Мова про твоє життя, про твої кроки. Не бійся.

Хоча дехто розрізняє звагу свідому та звагу інстинктову, ми, як і Платон, вбачаємо тут двоїстість людської натури, причина якої в тому, що індивід не спромігся упорядити самого себе. Якщо є порядок форма справедливості, то є і згода між раціональною рефлексією та почуваннями, хай які вони інстинктові.

Коли гору бере інстинкт, то звага обертається нерозважливістю, що наражає людину на зовнішні небезпеки, або вона лише тішить своє марнославство, а відтак наближається радше до поразки, ніж до перемоги. Коли ж гору бере холодний розрахунок, то перед нами постає радше не сміливець, а звичайна байдужа людина. Як ми добре знаємо, в нашому світі двоїстостей байдужість аж ніяк не є чеснотою: хто не відає страху, хто ніколи його не зазнавав, той не годен розрізнити звагу та здатність переборювати страх.

Отож, робимо висновок, що звага є високим почуттям, високим саме тому, що являє себе в дії разом з інтелектом. Звага,  гнів, згідно з Платоном,  що діє на користь інстинктів, є не так звагою, як силою, що проривається з інстинктового.

Гнівлива людина є заручником двійної бухгалтерії. Відтак, примітивніша й грубша складова душі здатна на більше, ніж її тонка і мисляча душа. Те саме стосується й до інших Втрачаючи контроль над собою, людина узалежнюється від тих, хто вміє скористатися з цієї обставини собі на пожиток. Душа гнівливої людини в чужих руках Як легко роздратувати холерика аргументами, які змушують його вибухнути гнівом! Як легко відтак переконати його в тому, що усьому виною збіг обставин! Господар становища змусить його повірити, що той сам панує над своїми діями і своїми словами, але все вже вирішено за нього