Делия Стейнберг Гусман - Філософія для життя. Пізнати себе краще стр 8.

Утім, люди, котрі нас справді люблять, постараються нас зрозуміти, хай би що ми робили, а особливо, якщо ми робимо те, що вважаємо правильним і доконечним. Натомість люди, котрі нас не люблять, і далі нас не любитимуть, хай би що ми робили. Не для того, щоб задовольнити тих і тих ми прагнемо прихильності; наші прихильники можуть змінити своє ставлення до нас через найменшу зміну настрою або через нашу поведінку.

Не завдаючи клопоту людям своєю байдужістю і жорстокосердістю, кожен має робити своє. Якщо ми робимо те, що маємо робити, і розуміємо, що це необхідно для нашого поступування, ми не завдамо іншим більшої шкоди, ніж своєю інерцією та апатією. Зважаючи на те, що інші теж мають робити своє, наша рішучість і щирість у досягненні поставлених цілей може допомогти їм значно більше, ніж наші вагання та нерішучість.

Хіба інші питають у нас дозволу, щоб діяти? Чи багато людей з нашого оточення або тих, що живуть на наших вулицях і в наших містах, зважають на наше схвалення, щоб жити своїм життям? То чому ми обумовлюємо цими хибними застереженнями схвалення інших? Мова не про необмежений егоїзм, коли кожен робить, що йому заманеться. Ми лише обстоюємо природну свободу дій для кожної людини, якщо це не шкодить іншим, але й не на шкоду самому собі.

Страх невдачі унеможливлює дію, спрямовану на досягнення успіху. Перш ніж відмовитися від дії, розум і почуття вимальовують перед нами загрозу невдачі, тож замість цього ризику обирається інший, більший ризик цілковитої невдачі, бо хто нічого не робить, нічого й не досягає.

Лишиться тільки гіркий присмак страху невдачі, коли навіть не наважуєшся щось зробити або робиш першу невдалу спробу.

Дія відтручає невдачу.

Хай багато хто і не любить робити вибір між тим і тим, але все життя це постійний вибір. Якщо ми не вміємо особисто й усвідомлено брати на себе таку відповідальність, за нас вибере, спершу поводивши нас манівцями, саме життя, а постійні болючі штурхани пробудять нашу волю приймати рішення у справді важливих для нас питаннях.

Інертність і стабільність на позір подібні. Велика різниця полягає в ступені усвідомленості тієї і тієї. Інертність не потребує усвідомлення; натомість, для досягнення стабільності треба перейти всі ступені руху, долаючи і синтезуючи їх у динамічній рівновазі, яка має активне, свідоме осереддя.

Якщо ми прагнемо знання, то маємо усвідомлювати конкретні переживання та дієві досвідчення. Маємо рухатися від початкових станів несвідомої невпокоєності до постійної вібрації сутності, яка все те охоплює з центру власної сфери. Відтак, усвідомлена дія є закликом до еволюції.

Нас трансформує не знання, а дія, яку ми можемо витворити з того, що знаємо. Нас трансформують не почуття, а адекватний їхній вияв. І не накопичена енергія нас збагачує, а енергія, яку ми урухомлюємо. Історії не змінити, і пальцем не кивнувши, чи руками, які годяться лиш на те, щоб гамувати біль чи пестити; тільки дійсно активні руки здатні на таке диво.

Життя це невпинний потік. Тож і ми маємо плинути, рухатися, діяти, працювати

Дія це потужне джерело енергії, звідки ми беремо для життя більше втіхи, ніж страждання. Ця енергія робить нас креативними, допомагає нам залагоджувати найскладніші ситуації, дозволяє завбачати наслідки своїх дій, навіть не бувши «провидцями». Річ у тім, що дія має в собі магію руху. Хто працює, той розвиває і підвищує свої здібності; саме праця допомагає нам виявляти приховані нахили і досягати неймовірних звершень. Вона гартує нашу волю і зміцнює наш інтелект, навчає нас любові.

Замість шукати звільнення через дію, пошукують звільнення від дії, а оскільки це неможливо, дію приносять у жертву в негативному розумінні цього слова. І навпаки, якщо ми робимо з нашої праці священнодійство, постійні жертвоприносини Богові і нашій власній людській природі, тоді праця стає початком звільнення.

Для ефективної праці треба урухомлювати власну енергію і власне зусилля, а не користати з енергії та зусиль інших людей. Відтак дія стає служінням, а субєкт філософом.

Ми живемо у світі, в якому достаток став основним споживчим товаром. Принаймні для так званих розвинених країн Не дивно, що для багатьох людей це стає метою існування. Проте, повсякденне й реальне життя являє нам розмаїту панораму. Жадання достатків біг до без кінця.