Пабло Симон не сподівався такої запальної мови від зазвичай стриманого чоловіка. Але в часи, коли панує кривда, коли на вогнищах спалюють причинних і дітей, що страждають на епілепсію, дуже важко зберігати ілюзії та незворушність.
Хвилини мовчання впали жалобним саваном на прикрі спогади бесідників. Їм досі чулося волання шевцевого сина: «Мамо, мамо! Я горю!». В уяві вони знову бачили жінку, яку гвардійці підпирали списами і безжально штрикали зчорніле, пойняте вогнем тіло.
Та менше з тим. Повернімося до теми нашої розмови.
Раптом каптурник підхопився з місця. Пабло Симон обернувся і побачив, що до них біг, обминаючи перешкоди і розпачливо розмахуючи руками, якийсь братчик. Решта каптурників кинулась до замаскованих ляд, що вели в підземелля. Вони скидалися на привидів, що повертаються до своїх склепів.
Брате! Брате! А де брат Дванадцятий? Де Шістнадцятий?
Гадаю, біля дзвіниці. А що сталося? Ти дуже стривожений, любий юначе.
На те є причина, брате Одинадцятий. Численні військові відділи блокували всі підходи до руїн, а з заходу прямує давнім шляхом отець Педро на чолі загону з пятдесяти озброєних до зубів добірних гвардійців Інквізиції. Вони ось-ось будуть тут!
Каптурник, що приніс таку зловісну новину, зник у напрямку допівзруйнованої дзвіниці.
Пабло Симон розгледів на шляху колону людей. Він спохмурнів і зціпив зуби.
Я з ними порозуміюсь. А от тобі загрожує вогнище Інквізиції, як завжди спокійно мовив каптурник.
Дарма! Я не можу залишити вас самого з тими катами!
Ти не зрозумів? Тікай, доки не пізно!
Ні! І горе тому негідникові, що зачепить вас чи скривдить!
Хіба я не казав тобі, що наш союз має ґрунтуватися на любові, а не зненависті?
Моя зненависть це Любов до Людства! Я не святий, і ненавиджу душогубів!
Досить! Вони вже тут. Мерщій ховайся! Замри і мовчи, хоч би що ти побачив! Але застерігаю: якщо втечеш, братчики знайдуть спосіб заткати тобі рота.
Я залишаюся тут не зі страху, а з доброї волі Не знаю, хто ви, але хай вам щастить!
Пригинаючись до землі, він відбіг на кілька кроків і пірнув у грот між руїнами.
Тим часом до каптурника мовчки приєдналося двоє братчиків.
Смолоскипи наближалися. Непрохані гості вже подолали зруйнований мур довкола давнього замку. Пабло Симон бачив зі своєї криївки у грубому мурі, як братчики сховали під камінням свої каптури і підперезалися, ставши враз звичайнісінькими священнослужителями. Можливо, так воно й було?
У світлі десятків смолоскипів холодно виблискувала зброя. Небавом юнак упізнав отця Педро. Високий і огрядний клірик чалапав по уламках, що всипали давні хідники, розставивши задля рівноваги руки. Смолоскипи висвітлювали червоне обличчя з дрібними рисами, маленьким носом, скошеним підборіддям та глибоко посадженими оченятами, що зле світилися. Його важко було назвати людиною високих ідеалів чи великого інтелекту, але кмітливості й винахідливості йому не бракувало. Це був гідний супротивник.
Перші люди зі смолоскипами наблизились до трійці братчиків. Пабло Симон ледь не скрикнув від подиву. Таємничим каптурником, з котрим він вів бесіди, виявився добре йому знаний отець Матео.
Недарма мені здавався знайомим його голос, прошепотів юнак. Двох інших він знав лише з обличчя. Вони служили в новій каплиці у горах.
Отче Педро! Що це за демонстрація воєнної сили? спитав отець Матео, кивнувши на двох вояків з мушкетами.
Овва! Та це отець Матео! Бачу, ви, принаймні, живі, вїдливо відказав той.
Що відбувається? Невже моє життя в небезпеці?
Не можу цього стверджувати, але прокурор Лонгін, який прибув з нами, має на те певні підстави.
З тіні на світло смолоскипів вийшов сам Лонгін. Височенний, худорлявий, весь у чорному, з темними блискучими очима, він справджував своє прізвище: «народжений завдавати ран».
Отче Матео, з ласки нашого Господа я прознав, що в цих місцях збирається задля своїх огидних вакханалій братство безбожників.
Брат Одинадцятий ледь стримався, щоб не розсміятися. Той провадив:
Ми потерпали за вас, бо сьогодні пятниця, а саме цього дня вони зазвичай збираються. Знавши, що ви часто навідуєтеся в ці руїни, щоб побути на самоті, я на прохання нашого ласкавого отця Педро привів сюди своїх людей.
Дуже вам вдячні, Лонгіне, але ми не бачили і не чули нічого незвичного, втрутився в розмову один із братчиків.