Зненацька збоку розчахнулися двері і на нього впав сніп світла. За мить він опинився в тісному кільці кільканадцяти каптурників зі шпагами в руках.
Ти сам? спитав хтось.
Ви ж бачите. Опустіть шпаги, браття! Мені вдалося одурити людей Лонгіна. Після того, як я запізнався з вами, мене вже не вабить звичайний світ.
Вістря наставлених на нього шпаг навіть не ворухнулись. І знов той самий владний голос:
Кажи правду! Якщо поблизу є гвардійці, то тебе напевне бачили і простежили за тобою. Раз так, то ми завалимо цю галерею камінням і зібємо їх зі сліду. Зізнавайся!
Ще раз кажу: ніхто за мною не гнався. Я двадцять годин просидів у криївці, аби тільки не навести їх на слід. От тільки не знаю, як там отець Матео Братове, я падаю з ніг від утоми! Зласкавтеся!
На ці слова бідолашного юнака вістря шпаг несамохіть опустились, і один з братчиків, мабуть старший, повів його до ближньої келії.
Маєш нам вибачити, любий юначе, за таку зустріч. Але ж Ісус научав нас ставати в обороні шляхетного від втілень зла. Наше Братство шляхетніше і більш християнське, ніж громади, що сповідують безглузде ідолопоклонство та кровожерний фанатизм. Це пристановище для небагатьох істинних християн, котрі, навіть гнані і винищувані, залишаються добротливими, щиросердими і вільними від ненависті до тих, хто замість того, щоб відчувати Бога через нашого ласкавого Вчителя, роблять це за посередництвом Мойсея, Плотіна, Магомета чи ще там когось. Хоча всі вони обстоювали добро і благочестя А тепер перепочинь і попоїж. Потім переберешся до своєї келії, і спи собі досхочу. Брат Одинадцятий, повернеться, можливо, завтра.
Примостившись на деревяній лаві, Пабло Симон зїв велику миску супу з хлібом і випив кілька кухлів води. Потім, не роздягаючись, ліг на скромне ложе і провалився в міцний сон.
Добридень, Пабло Симоне!
Обличчя отця Матео осявала найлагідніша з його усмішок. Русявим волоссям, сірими очима і білою, як облатка, шкірою він скидався на скандинава, дарма що народився на Середземному узбережжі. Він належав до тих надзвичайних людей, які завжди у своїй стихії і правлячи месу, і кермуючи судном, і на чолі війська. Йому не виповнилось і пятдесяти років, але на вигляд був ненабагато старший за Пабло Симона. З висоти свого зросту він випромінював справжній оптимізм.
Отче Матео! Доброго вам здоровя! То вам вдалося спекатись отця Педро? І Лонгіна? А братчики теж повернулися?
Забагато запитань! Утім, попервах і я був такий самий допитливий Усе гаразд. Отець Педро вважає, що я блукаю горами, а Лонгін, котрий ненавидить мене чи не більше за священика, не має, як і той, доказів проти мене і мусить вичікувати, доки я не зроблю якусь помилку. А тебе ніхто не бачив?
Ні, я ховавсь аж до ночі. Але отець Педро щось підозрює. Мені здається, що всім нам загрожує велика небезпека.
Не надто переймайся. Маю в курії впливових людей, налаштованих проти цих фанатиків. Вони сіють розбрат поміж них і нацьковують одних на одних. Адже можновладці грішать великою любовю до золота, багатого столу та покоївок. Усе це, сам знаєш, обертається ницістю та слабкістю.
А чи є в таємних Братствах кардинали і єпископи?
Так, є. І куди більше, ніж ти можеш уявити.
То чому тоді досі діє Інквізиція та визиск заляканого й забобонного люду? Чи не час відновити на Заході істинне християнство розумне і добре?
Ще не час. Провидіння приберігає це на майбутнє. Наші недоброзичливці значно могутніші за нас, та й усі політико-економічні важелі вони прибрали до своїх рук. Нам з ними не впоратися.
Брат Одинадцятий спохмурнів, а тонке павутиння зморшок на чолі означили смуток і біль.
Одягшись, Пабло Симон пішов з ним до книгозбірні. Хвилин за десять той урвав мовчанку, зронивши печальні слова:
Дуже боляче це визнавати, мій любий юначе, але більшість людей теж проти нас Селянам і ремісникам добрим серцем, але темним і затурканим релігійним фанатизмом та політичним терором миліший заклик: «Пристань до воїнства Інквізиції, і тобі буде вільно вбивати, грабувати і віддаватися розпусті коштом недовірків. Тобі проститься все, бо ти робитимеш це, прислуговуючись Богові». Гай-гай! Скільки-бо людей поневолено в імя свободи! Скільки крові пролито під гаслами добросердя і смиренності! Погребальне вогнище з трупів мудреців, принесених у жертву в імя мудрості, може сягнути хмар!
Священик замовк. Помалу-малу його риси набули звичної лагідності, і він запросив Пабло Симона до себе на вечерю.