Саме після аварії, старий нарешті зрівнявся з ним у швидкості. Вони шкандибала разом, кожен тягнучи свою скалічену ногу. Крок за кроком, повільно. Висолопивши язик, собака кидала погляди врізнобіч, а чоловік, лиш важко дихаючи, дивився вперед.
Спочатку дорога намалювала кілька кілець, перш ніж, перейти у пряму лінію. Невисокі будинки, вузькі вулиці та старенький дворик. Кілька низьких, майже оголених, вишень обіперлись на паркан, продірявлений в пару місцях. Дві гойдалки мирно колихав вітер, заглядаючи сюди час від часу. Самотня лавочка.
Старий повернув туди, присівши. Зімкнув очі, виглядало заснув на мить. Собака припленталась та вмостилась біля його ніг. Обоє трохи важкувато дихали, але це не було головною причиною зупинки. Минуло хвилин пять, чоловік провів поглядом та заговорив:
Знаєш, блохастий, ось там, показуючи пальцем на новий будинок, колись насипали велику купу піску, де ми малими збирались та будували вежі.
Собака не подавав ніяких ознак, слухав.
Гойдалка була лише одна, продовжував чоловік, і тому ми часто бились за неї із Петром, сусідських хлопцем он із цього будинку, трохи при підняв голову, дивлячись на облуплену сіру споруду.
Малі були дурні, ну як всі діти, звичайно. прицмокнув. З роками це виглядає дурницями, але тоді найважливішим у світі.
Колись зробив паузу та закрив очі, пригадуючи, оті вишні здавались велетнями, а залізти на них, дряпаючись вгору по тонких гілках і от так аби не впасти, серйозною перемогою.
Ну звичайно, нам потім перепадало від тітки Дусі, посмішка засяяла на старому обличчі, вони ж її були, посадила ще о-го, як давно.
А, варення яке вона робила, смачнюче! Ми ж лайдаки закидались, ще зеленими ягодами, що потім животи боліли по три дні.
Блохастий почав сопіти.
Хоча, то все списували на горобців, що то вони паскуди поїли. продовжував. Звичайно, вона нам не вірила, але дозволяла, за пиріжки з варенням, сторожувати дерева від тих злючих птахів. Ми робили собі деревяні рушниці і, як у армії на пості, шкандибали туди-сюди. Ех
Старий запнувся, важко зітхнув. З очей покотилась сльоза.
Петро, мій друг дитинства, так і не вернувся звідти. Ти чуєш мене? рукою легко погладив сонного собаку. Йому дали уже справжню рушницю, з набоями ігри закінчились. Закінчилось і там його життя, одного такого ж ранку. Дурень, канцелярію поміняв на фронт. А потім, отримав дві дірки, з розміром як вишні тітки Дусі, нижче серця.
Війна це не дитячі ігри на задньому дворі. підсумував чоловік. Втрати тут справжні. Вона залишає тільки біль, кров та сльози. І спогади про друзів, яких уже не вернеш.
Запала мовчанка, шмигонув злегка вітер. Старий піднявся, промовив:
Ходімо, блохастий, нам пора. собака заворушила головою. Куточок під назвою «дитиство» ми відвідали.
Тремтячи, ручка бігала по білому конверті, залишаючи нерівні букви. Ті у свою чергу перетворювались у склади та слова. Не більше хвилин пять-сім і на темних лініях зявилась адреса одержувача. Ще трішки і можна було приклеювати поштову марку та закидати його у скриньку. Через днів три-чотири, якщо не станеться ніяких пригод, свіжий лист опиниться у потрібних руках.
Ні, блохастий, навіть собі і не думай, поглянув він на собаку, облизувати його тобі не дам, зрозумів?
Старий друг сидів в кутку поштового відділення, чекаючи поки чоловік, лікарським почерком, писав лист.
Ти і так дякуй, продовжував він, заклеюючи конверт, що тобі дозволили тут сидіти, а не на дворі. Подивись, он, погляд пробіг віконним склом, вітер трохи зірвався, щоб не хряпнуло дощем.
Залишив собаку, тримаючи конверт у пальцях, пройшов до працівника пошти. Його зустріли теплотою, із посмішкою.
Як у вас сьогодні тут, Галочко? звернувся стиха. Багато таких, як я, з листами ходять?
Та ні, Михайлович, дівчина, років не більше двадцяти пяти, взяла у нього запакований конверт, не багато. Тепер, здебільшого, інтернетом користуються.
А що так, зробив паузу, задумався, папір економлять ліси бережуть.
Та ні, звичайно. посміхнулась. Інтернетом швидше, миттєво. Один дотик і все, Ваш лист на іншому кінці світу, закинула лист у коробку, де таких, із учора, примостилось ще два, тут треба чекати кілька днів. Ну і, самі знаєте: копмютери, телефони, інші гаджети світ став тісним. Змінюється з кожною