Півонії
Червона молодість півоній.
Яка краса! Яке пяніння!
Візьми моє чоло в долоні
й оборони, моя весіння!
Бо переслідує крізь морок,
ще крок, ще крок, мене поцілить
мій друг найкращий і мій ворог
найзавзятіший, боже милий!
Натхнення темне, музо вічна!
Бє ніч у тіней чорні дзвони.
На чорнім тлі, мов кров трагічна,
півоній молодість червона.
1936
Подвійний концерт
Коробка радієва й квіття.
Крізь чорну скриньку йде музика.
і душі квітів світлом світять,
що з нього ясність бє велика.
Дрібненька флора звуків, човен
мелодій на морях етеру
і світла з квітів вечір повен
змінив кімнату в чар-печеру.
А знизу під концертом квіття,
мов кара за краси провину,
жде кіш подвіря царство сміття,
де квіти й звуки згодом згинуть.
Дивись у яму мертвих квітів!
О, чи зумієш, майстре сяєв,
своє мистецтво протерпіти?
Не тільки їх краса карає.
1936
Сутінь
Долоні сну в весінніх сінях
лягли на струн прощальнім шумі.
В твоїх очах блакитна сутінь.
Не дно кларнета дно задуми!
Мов зустрічі давно забуті,
подертий шовк твоїх левконій.
Мембрана памяті найтонша,
не пропустивши світла, дзвонить.
Навіщо, сестро,
навіщо пестиш тіні тіней?
Закрижаніле соло сонця
мов дно музики у в оркестрі,
що грає в сну блакитних сінях.
1936
Троянди
Пора троянд спізнилась, сестро,
так довго ждали, аж приходить.
На милі сонця, світла верстви
розміряно і землі й води.
Хоча це світло надто кволе,
хоч надто рано й сніг упертий,
ощадне сонце й зелень гола,
все ж день рясний на чар нестертий.
В крові з троянд умивши руки,
під горлиць воркування перше
ідем, далека, поміж буки,
зоря з зорею й серце з серцем.
1936
Три строфи з записника
Мов птах, співає телефонна трубка,
мов чорний птах в ліщині срібній дроту.