Почалось прибирання теє. Стара скринi з комори викочує та оксамити, рубки тонкiї вибирає, та кроїть, та примiряє на панночку. Панночка аж пiдскакує, аж iз радощiв червонiє. То до одного дзеркала скочить, то у друге зазирне; склянку води вiзьме, то й там любує, яка вона хороша. То заплете коси, то розплiтає, то стрiчками перев'є, то вквiтчається
Ах, бабусечко, було викрикне, коли вже я в атласову сукню вберуся?
Як заручишся, дитино моя, одказує стара. Дам тебе за князя чи за графа, за багатиря всесвiтнього!
А панночка й голову задерла, i виступає так, наче вже вона княгиня великородна.
Та тiльки в них i мови було, що князi та пани вельможнiї. Було, i к весiллю зовсiм приберуться, i будинки поставляють кам'янi, i коней вороних позапрягають, аж лихо! Пересипають такеньки, пересипають, панночка й зiтхне:
Що, бабуню! Тiльки говоримо I досi ще нiкого в нас не було!
Та зажди ж бо трохи: наїде такого, що й не потовпляться.
VI
Та й справдi перхнуло до нас гостей, як на погориджу. Однi з двора, а другi у двiр. Нема нам нi сну, нi спочивку: бiгаємо, вслугуємо, клопочемось з ранку до вечора. Часом така юрма їх ужене, що дивуємось, яких-то вже мiж ними панiв нема! Все теє регочеться, танцює, їсть, п'є; все теє гуляще, дак таке випещене! Iнша добродiйка у дверi не втовпиться. А паничiв що то в нас перевернулось! Аж роєм коло нашої панночки звиваються, так, як тi джмелi, гудуть. Обiйшла либонь вона їх усiх, кого словами, а кого бровами: одного на здоров'я любенько питає; другому жалиться, що без його чогось Їй смутно та дивно; которого коло себе садовить, скажи, начеб свого посiм'янина. Бiдахи розкохались, аж зовсiм подурiли, з лиця спали, схнуть. День у день наїздять до нас, одно одного попереджаючи та зизим оком накриваючи. Чи так вона всiм до душi прийшла, чи не було їм тодi чого iншого розважитись, тiльки так комахою й налазять i налазять. Бо, бач, чим їм у свiтi розважитись? Як свiй молодий вiк собi скрасити?.. Солодко з'їсти, п'яно спити, хороше походити, а бiльше що?
VII
Потроху та помалу усе панночка на свiй лад перевернула, життя i господарство.
Покиньте ж бо, покиньте, бабуню, плести! Хiба нiкому в вас дiла робити? Хто приїде, а ви все за чулкою манячите, наче прислужниця, абощо.
Та нудно без роботи, дитино! одказує стара.
Вiзьмiть книжку почитайте.
Що я читатиму? Я вже не бачу читати.
То так погуляйте, тiльки, голубочко, не плетiть! Ви менi лучче око викольте тим дротиком!
Та добре ж, добре, угамуйся!
Покине плести стара й нудиться. Убрала її панночка у чiпчик з стрiчками рябенькими та й посадовила на крiслечку серед кiмнати. Приїдуть гостi вона напоготовi, привiтає їх.
Стара вже свiтом нудить, а панночка втiшається:
Як славно, бабусечко, як славно, як у нас велично та пишно!
VIII
Нас, дiвчат, усiх гаптувати посадовила. Сама й учить та раз по раз надбiга, чи шиємо. I обiдати йдемо, то вона хмуриться i свариться.
Далi вже що день, то вона сердитiша; вже й лає; часом щипне або штовхне стиха та й сама почервонiє як жар, засоромиться. Поки ж тiльки не звичилася; а як оговталась, обжилася, то пiзнали ми тодi, де воно в свiтi лихо живе.
Прийду, було, її вбирати, то вже якої наруги я од неї не натерплюся!.. Заплiтаю коси не так! Знов розплiтую та заплiтаю, знов не так! Та цiлий ранок на тому пробавить. Вона мене й щипає, i штирхає, i гребiнцем мене скородить, i шпильками коле, i водою зливає, чого, чого не доказує над моєю головонькою бiдною!
Одного разу дожидали в нас полкових з мiста. Двiр замели ще звечора; у будинку прибрали, як iк великодню. Сiла панночка зачiсуватись Лишечко ж моє! Лучче б жару червоного у руку набрала, як менi довелось туманiти коло її русої коси!.. I така, i онака, i геть-прiч пiшла, i знов сюди поступай; i пхати мене, i наскакувати на мене, аж я злякалась! Та репече, та дзвякотить, та тупоче-тупоче, а далi як заплаче!.. Я в дверi, а вона за мною в сад: "Я тебе на шматки розiрву! Задушу тебе, гадино!" Оглянусь я на неї, страшна така зробилась, що в мене й ноги захитались. Вона мене як схопить за шию обiруч!.. Руки холоднi, як гадюки. Хочу скричати, дух менi захопило, так i рухнула коло яблунi, та вже од холодної води прокинулась. Дивлюсь дiвчата коло мене скупчились, бiлi усi як крейда. Панночка на стiльчику розкинулась, плаче; а стара над моєю головою стоїть i так то вже мене лає, така вже люта, аж їй у ротi чорно.