У сучасних умовах розрізняють декілька рівнів прояву та реалізації вимог закону конкуренції [1, c. 42]. Це, зокрема, конкурентоспроможність товару, конкурентоспроможність фірми, галузі, країни.
Конкурентоспроможність країни, як підкреслює вищезгаданий автор, є синтетичним показником, який обєднує конкурентоспроможність товару, товаровиробника, галузеву конкурентоспроможність і характеризує становище країни на світовому ринку. У загальному вигляді конкурентоспроможність країни в умовах вільної конкуренції визначають як здатність країни виробляти товари та послуги, що задовольняють потреби світового ринку, реалізація яких збільшує добробут країни та окремих її громадян.
Найбільш системний показник конкурентоспроможності країни вперше розроблений відомою міжнародною організацією Світовим економічним форумом у 1986 р. Для визначення рейтингу конкурентоспроможності використовуються багатофакторні векторні моделі, які враховують 381 показник [1, c. 40]. Вони згруповані в вісім агрегованих факторів: внутрішній економічний потенціал; зовнішньоекономічні звязки; державне регулювання; кредитно-фінансова система; інфраструктура; система управління; науково-технічний потенціал; трудові ресурси. Обєктивні статистичні показники по кожній країні (близько 70 % всіх показників) доповнюються субєктивними оцінками експертними оцінками аналітиків, результатами опитування керівників великих корпорацій і провідних економічних експертів у різних країнах.
У межах класифікації основних видів конкуренції («досконала недосконала») сучасні економісти розрізняють три основні форми ринку з урахуванням співвідношення попиту і пропозиції: поліполія монополія олігополія. Домінування в економічній системі тієї чи іншої форми ринку визначає поле, можливості та межі вільної дії, прояву і реалізації ринкових законів, хоча парадоксальність ситуації полягає в тому, що саме завдяки реалізації причиннонаслідкових звязків цих законів у процесі поступального розвитку ринкової системи поле та можливості їх вільної дії та реалізації значно скорочуються, породжуючи складну низку економічних, соціальних суперечностей і потрясінь. Розвязати їх, надавши нового дихання конкурентній системі, можна лише завдяки активному втручанню держави в економічне життя, на основі формування та проведення активної економічної політики.
Отже, існує певний водорозділ у функціонуванні ринкової системи, за яким вона не здатна динамічно розвиватися в автоматичному режимі, потребує підключення ще одного регулятора держави. Цей водорозділ можна досліджувати як з позицій якісних перетворень всередині самої ринкової економічної системи, так і в часі.
Відомий японський економіст Наохіро Амая у праці «Японська економіка перед вибором: процвітання або занепад», що побачила світ у 1986 р. у Токіо, сформулював суть основних форм управління, які притаманні тій чи іншій економічній системі. Зокрема, він виділяє «Модель Рікардо», основу якої, на його думку, складає абсолютна роль ринкового механізму при нульовій ролі держави; «Модель Сталіна», для якої характерна нульова роль ринку при абсолютній ролі держави, та «Проміжну модель» з її нескінченною різноманітністю співвідношень між долями держави та приватного підприємництва у прийнятті рішень, їх мінливість, рухливість.
Розвиток ринкового механізму на основі «Моделі Рікардо» створив умови, за яких вільна, нерегульована дія системи законів ринку, зокрема закону конкуренції, попиту та пропозиції, спеціалізації, коопераціїї та інтеграції, концентрації та централізаціїї виробництва і капіталів почала призводити до небажаних, протилежних очікуваним, наслідків і результатів. Тенденція до монополізації сфери виробництва та ринків збуту у різних галузях господарської системи, яка набрала бурхливого розвитку в другій половині ХІХ на початку ХХ ст., активно скорочувала поле прояву важелів вільної або досконалої конкуренції, звужувала можливості прояву закону конкуренції взагалі і підривала основи автоматизму в механізмі регулювання стосунків між економічно відособленими субєктами виробництва. Відсутність заміни тим елементам механізму функціонування законів ринку, які забезпечували автоматизм регулювання соціально-економічних процесів у ринковій системі, однак у силу названих причин втратили свою ефективність, спричинила цілу низку економічних та фінансово-валютних криз як в окремих країнах, так і в цілому світі.