Всего за 69.9 руб. Купить полную версию
Косар і вдова
Косар іде свічки косить.
Каже: «Досить уже, досить!»
І косить свічки.
А йде вдова, чорним-чорна,
Свічки сіє, страх моторна,
Не роки віки.
Косар свічки кладе в копи.
Обкосив вже пів-Європи.
Притомився. Став.
А свічки густі, як вруна,
А вдова безтямно юна,
Аж горить рукав
Троє яблук циганок
Коли юна вдова,
Як громом побита яблуня,
Наша вчителька перша
Фросина Федотівна Комашко
Ридала біля трьох своїх хлопців
Шури, Володі і Толі,
Коли найгарніша учителька,
В яку ми були закохані
Первісною чистотою дитинства,
Коли вона всім сказала:
Людоньки, Перемога!
Коли вона першачків розіслала
Білими метеликами по селу,
Ми розбіглися по селу,
Як білі метелики,
У найчистіших своїх сорочках,
У яких нас війна помилувала.
Кожен з нас мав прийти до вдови
І сказати про Перемогу.
Так було вдів багато,
Що школярів не вистачило.
Мене аж в Підліс послали,
До старої баби Параски.
Я полем чимчикував
І боявся іти, аж ламався.
Що їй сказати і як?
Три похоронки на трьох синів
Дістала баба Параска
І кожного разу ридала,
Ледве небо на неї не впало
І не вбило її хмаровищем.
Ми, бувало, в садок, її лазили
І патрали груші і яблука
І боялись її синів-вушкодерників,
Що ловили нас, і хмолостали,
І за вуха підсмикували,
Щоб росли ми нівроку
Тепер нікому, нікому, нікому!
Як одчинив я ту хвіртку,
Як через сад я знайомий пройшов!
Баба сиділа, картоплю перебирала.
Подивилась на мене, малого горобчика
В білій сорочці і з переляком в очах.
Чого б то тебе принесло, дитино?
Того, бабо, що вже Перемога
І до сільради кличуть на мітинг
Як сиділа баба, отак і сиділа.
Потім встала, пішла до льоху,
З фартуха обтрусивши росточки.
І не плакала, і не ридала,
Чого я боявся найбільше,
Тільки йшла, переламана втричі,
І переламаною повернулась
Троє червоних яблук винесла
З того тьмотьменного льоху
І без слів мені в руки тицьнула
Троє червоних циганок,
Що палали під цвітом яблунь.
Не піду я, дитино, нікуди,
А від хлопців, синок, це тобі
І в чоло мене поцілувала
Таж сухими, як горе, губами
Й до картоплі під цвітом всілася
Йшов я полем, і двоє яблук
Пропікало мені кишені,
Третє яблуко ніс я в руках
Обпікало мені воно руки.
Наче перше яблуко був Сергій-танкіст,
Що мене на коня підсаджував,
Наче друге яблуко був Василь-матрос,
Що давав поносить безкозирку,
А вже третє яблуко
був найменший, Влас,
З яким бігав я по городах
І який аж до Праги добіг,
Та не зміг повернутись додому
Так пекли мене троє яблук,
Що я мчав як стріла до школи,
До Фросини Федотівни швидше.
Ось вам баба передала
Троє яблук для ваших трьох:
Це Володі, це Шурі, це Толі
Так звільнився, аж я зітхнув,
Не пекли вже кишені і руки.
Пломенисті циганки жаріли,
Осявали весь клас, і всю школу,
І веселу в сльозах Фросину Федотівну
Із трьома її сиротами
Під багряним крилом Перемоги.
Барвінок
Я памятаю їх, барвінків, навесні.
Цвіли вони, синющі, навісні,
Такі блакитні, буйні, небоокі,
Такі безжальні і такі жорстокі.
Цвіли вони на всіх моїх могилах,
На всіх зелених, з вітром в чубі, схилах,
Де все моє родинне вічне древо
Гуло в землі крислате, коренево.
Були гробки чи проводи щорічні,
І скатерки, немов сніги у січні,
Так спрагло в небо бились голубами
Торкнути хмару, вишиту губами.
І люди йшли до тих, що вже лежали,
Що сто віків до нас косили й жали,
І крашанки гарячі та пекучі
Стріляли в небо, наче грім із тучі.
І грались діти. Всюди грались діти.
Гасали між гробками де ж їх діти!
І мій Максим перевертався з ними,
З бешкетниками тими замашними.
Він з літачком з пропелером кленовим
Над дідовим хрестом зіперся новим
І приладнав пропелер до хреста,
В щілину вбивши фюзеляж з хвоста.
А потім знов, із сонцем вперемінку,
Перевертався в буйному барвінку,
Густому, синьоокому такому,
Немов же той на небі збив оскому.
Гудів пропелер. Ніс хреста із дідом
І скатертину з паскою й обідом,
Гудів кленовий, травнем захлинався,
Впивався вітром, сонцем обтирався.
Я дивувався як він, деревяний,
Пропелер гордий, в силі полумяний,
Тріщить, шаліє, не спиняє лету
Й несе, малий, весь цвинтар, як планету.
А діти все гасали по барвінку,
Казились, толочили без спочинку.
А що барвінок? Чи він мав казати,
Що й він колись по них гайне гасати?!