Онуку Горана дрож пройняла. Княжич пригорнув її до себе, відчув на губах шовковисте волосся.
«Добре, що не плаче», гайнула в його голові зайва думка. Доброслава плакала рідко, натомість ходила з воями на полювання і у розвідки. Дівчина з роду Тура мала на тілі бойові шрами, залишені не лише кігтями хижаків. Відколи плем'я зустріло жінок-войовниць зі знаками Богомола, старійшини не забороняли сильним і спритним дівчатам навчатися військової справи. Така політика була тим більш доречною, що програні битви зменшили кількість боєздатних мужів.
Доброслава раптом випручалась з обіймів княжича.
Кого ще пектимуть залізом? спитала вона.
Усіх вродливих дівчат Кажуть.
Значить і Спірку, і Риску теж?
Певно що так, княжич і сам подумав про цих Славкових одноліток. Вони були неродовиті, з тяглових сімей, але за теперішніх обставин про це можна забути. Спірка і Риска навчалися військовому мистецтву разом із Доброславою. їм також не бракувало ані спритності, ані мисливського досвіду. Одній людині в лісах ніяк не вижити, а втрьох можна спробувати.
Ми разом підемо, наче підхопила Томирадову думку дівчина. Треба їх розбудити.
А маєте куди йти?
Куди? Онука Горана на хвилину задумалася. Та ж бісова намова швидко не розвіється. Твій батько у божих справах упертий Треба буде, принаймні, зиму десь перебути. На схід дороги немає
На північ також. Тамтешні князі батькові ближні. Вас впіймають і йому видадуть.
Якщо впіймають.
Там болота, і всі проходи через них під наглядом. Або згинете у трясовинні, або ж вас уполонять.
У вежці на довгі хвилини запала мовчанка. Було чути лише шарудіння мишей під кліттю.
У Кракових землях і у франків почалися війни, припинила мовчанку дівчина. Там не лише дороги усі стежки засідками перекриті. Значить дорога одна в гори.
Там бісопоклонники і людожери.
Краще вони, аніж живцем горіти на жертовнику. Кажуть, що в горах є печери і закинуті засіки. Знайдемо там міцну криївку, відіб'ємося й від бісопоклонників. А звір у горах і зимою не переводиться. Не пропадемо.
Ведмеді
До Пека ведмедів!
Онука Горана двома руками розсунула борти князенкового жупана:
Поцілуй мене!
Славко!
Ще! Ще!
Я тебе знайду, шепотів Томирад, блукаючи губами у широкому вирізі її сорочки. Де б ти не була, знайду. Клянуся Пековими очима!
Коханий Доброслава вкрила нахилену голову княжича швидкими цілунками. Ти рятуєш мене
«Хоч би вежу не розвалили», посміхнувся Цапик, зачувши зверху характерні звуки. Разом із нічною прохолодою під шкіряний підкольчужник дружинника заповз скуботливий неспокій. Він уже здогадався, що між приїздом до городища Волха і дивною поведінкою княжича існує зв'язок. Волха тут не любили і боялися. Не розуміли деяких його слів і вчинків, заздрили плодючості його жінок і наложниць. Називали служителем болотяних духів, нечистим та пожирачем сивих поганок. Казали, що через зарозумілість та жадібність він втратив Пекову довіру, а разом із нею і пророчу силу. Що за золото чаклує на хорі і смерть. Проте, забачивши на дорозі старшого з племінних могитичів, уклонялися і цілували яструба на його патериці.
Прихід Волха до князя ніколи не віщував доброго. Але, зазвичай, зміни стосувалися лише княжого терему, рідко сімей речників і старійшин. До цих «верхніх справ» Цапик звик відносити і таємні побачення княжича з онукою знатного боярина з роду Тура. І цей молодий блуд, і решта «верхніх справ» Цапика, за великим чином, не обходили. У начальних, знав він, своє життя і свої клопоти, відмінні від клопотів смердів та простих дружинників. Але у сьогоднішній дивній тривозі княжич раптом згадав про Спірку.
«Навіщо Томирадові моя сестра?» дивувався молодий дружинник. Сестру свою він любив. Усі його приятелі, як у дитинці, так і в нижньому городищі, цілком сходилися на думці, що зі всіх вродливих дівчат Спірослава для друзів і своїх просто Спірка найвродливіша. Такої густої гриви волосся і таких міцних стегон не мали ані горді Горанові онучки, ані довгонога донька воєводи Стоймисла, на яку як пліткували тепер у стольному городищі наклав оком сам Чоломир. А ще Спірка найкраще за всіх дівчат стріляла з малого лука, найшвидше бігала і давала собі раду, виходячи сам на сам зі здоровенною хижою риссю. Такою сестрою пишався б кожний. За Спірку Цапик готовий був перегризти горло будь-кому. Навіть