Але навіть найбільші слимаки, загнані у повну безвихідь, здатні на несамовитий вчинок! Що ж станеться, якщо обложений ворог з відчаю раптом вдарить саме у те місце, де знаходитиметься малолітній Інґвар? Виключати цього не можна. А тоді від ідеї штурму доведеться відмовитись.
Звісно, Інґварові не місце на полі битви. Більш того, бажано тримати хлопчика якнайдалі, у безпечному місці. Та як відпустиш його від себе?! І головне з ким відпустити?! Сам ярл більше довіряв своїм норвежцям, шведи ж навпаки не надто вірили їм. Отже, якщо про хлопця піклуватимуться люди Рюрика, непокоїтиметься Хельґ. Якщо доручити це норвежцям, тоді шведи мимовільно відволікатимуться від битви.
А що станеться у разі, коли раптом кляті склавини довідаються про місце, де охоронці (норвежці чи шведи байдуже) переховуватимуть хлопця?! Полонивши Рюрикового спадкоємця, вони матимуть змогу висувати будь-які умови, включно до повного зняття облоги. Тому і це не годиться!..
Розмірковуючи над обома ризикованими можливостями, ярл дедалі більше переконувався у неприйнятності свого початкового наміру. Але якщо, маючи під рукою сотню горлорізів, він водночас не може ризикнути, відкрито напавши на ворогів, який тоді сенс у всьому цьому поході?! На що тут загалом розраховувати тільки лише на переляк миролюбних землеробів-склавинів перед відчайдушно хоробрими мандрівниками?!
Хельґ спробував уявити, як приводить невеличку дружину під стіни Києва-міста, як виголошує вимогу здатися без бою, як князь боягузів-склавинів (наскільки відомо, звати його Хьоскульдом) одразу підкоряється бо слимаки не можуть чинити жодного спротиву несамовитим сміливцям
Але ж ні!!! В жодному разі нічого подібного не станеться: про склавинського князя відомо, що він три чи чотири рази водив дружину на Константинополь і не без успіху. Щоправда, наприкінці якогось із походів прийняв віру ромейську, віру невдах і боягузів
Тим не менш, без крові не обійдеться.
А отже, без ризику для життя малолітнього Інґвара не обійдеться також.
Ну що ж
Отже, треба діяти в інший спосіб.
Але в який саме?!
Цього Хельґ не уявляв. Хоча придумати щось мав негайно: інакше похід у склавинські землі втрачав сенс.
До речі, з цим можна було би сяк-так змиритися. Ну, повернув би він назад, підготувався би краще і знов у похід! Але ж і це неможливо!!! Й не лише тому, що жоден вікінг не відмовиться від походу, навіть не спробувавши зійтися з ворогом у двобої, а це вже відверте боягузтво. Були ще дві причини не відмовлятися від задуманого негайно.
2«Треба зупинити їх, Хельґу! Треба позбавити мерзотних рабів самої можливості втекти у склавинські землі а це стане можливим, коли у Києві-місті володарюватиме справжній нащадок вікінгів. Мій син Інґвар має стати тамтешнім князем ти розумієш це, Хельґу Орварде?! Мій Інґвар!.. І саме ти допоможеш йому якнайшвидше і якнайнадійніше вкорінитися у самісінькому серці склавинських земель. Допоможи в цьому, Хельґу!!! Заприсягнися, що допоможеш»
І він заприсягнувся, бо чудово розумів, чим усе скінчиться, якщо не зім'яти клятих склавинів і не розчавити їхнього князька Хьоскульда. Під його владу тікали всі невдоволені пануванням вікінгів жителі ладозьких, новгородських та інших північних земель. Почалося це після поразки й жорстокої, хоч і справедливої, страти Вадима Хороброго,[16] а як не стало Рюрика втечі на південний схід перетворилися на справжню пошесть. Якщо це неподобство триватиме й надалі, то через пару десятиліть північні землі спустошаться з кого тоді данину збирати?!
А все тому, що підкореним народам не подобався скорий і праведний суд хоробрих ярлів. Ці нероби вважали за краще по домівках сидіти і байдикувати, ніж чимось корисним займатися природно, з такими ледарями поводитися треба з усією суворістю! Отож і шукали невдячні раби найменшої нагоди, щоб напаскудити своїм господарям. Саме це сталося того разу, коли до Рюрика надійшла звістка про підступні наміри полочан: уклавши таємний союз із муромою, виступити проти влади прибульців-вікінгів.
Не вагаючись, конунг зібрав дружину, пішов походом на Полоцьк аж тут нова звістка: повстання у Новгороді! Он воно що, виявляється підступні новгородці розпустили плітки про полочан і мурому, а тільки-но конунг за поріг вони і скористалися нагодою!!! Довелось терміново вертатися, щоб харалужними мечами заспокоїти гарячі голови, адже чутки про наміри полочан вкупі з муромою це одне, з цим можна впоратися згодом,[17] тоді як реальний бунт новгородських рабів зовсім інше.