У перші ранкові години ловцям біглося зручно. Легко озброєні молоді куничі не відставали від мисливських псів вовчої породи сірих, мовчазних, невтомних. Пси відразу знайшли слід, що вів на південний захід. Облавників трохи збентежило те, що за всіма слідовими знаками дів бігло троє, а не четверо. Але цю обставину вирішили тимчасово забути. Тим більше, що серед трьох мчала до скель найважливіша як сказав їм вночі Дорош втікачка. Онука Горана. Знатна туриця зі старого боярського роду. А ще з нею бігла її сука Навка. Рудий смух залишився на тернових колючках.
На початку ловів переслідуваних від переслідувачів відділяло більш як півночі борзого бігу. Але вже над полудень досвідчені мисливці помітили, що відстань скорочується. Підмаренники й тонконіг-трава, прим'яті підошвами втікачок, не встигали розправитись, у стривожених заростях глоду доживав запах людського поту. Хоча сонце пекло нещадно і втома лягала на м'язи, мисливці піддали ходу.
Невдовзі куничі звузили облавну лінію, розділилися на дві групи. Одна почала обходити збіглих дів зліва, друга справа. І лише пси трималися центральної позиції. І в західних лісах Біле Плем'я не полишало звичаїв загонників з берегів Танаїсу Лише комонний вишкіл занепав. Гарцювати в хащах не випадало. У лісових байраках і на вітровалах коні ламали ноги.
Ловців очолював найстарший із Дорошевих синів Нірад. Він добре знав тутешні дубрави. Попереду текла річка. На її березі схопити втікачок здавалось справою нескладною. Дорош, на випадок відчайдушного спротиву, дозволив убити Спірку і Риску. Для знатних дів, яких вбивати суворо заборонили, облавники мали стріли-зрізні та міцні сітки. За Нірадовим розрахунком, на річковому березі його вої мали опинитися або одночасно з втікачками, або ж трохи їх випередити.
Облавники, захоплені погонею, вибігли з діброви, не виславши наперед розвідників. Але й ті, що стояли на річковій ріні, не очікували появи куничів. Вони якраз розкладали багаття, готувалися смажити щойно обдерту косулю. Воїни у панцирах й довгих плащах з каптурами мали аварські луки, метальні ножі-рибки й довгі мечі з черненими лезами. Для того, щоб зняти зі спин і зарядити луки, в них вже не було часу. Тому воїни у плащах задіяли метальні ножі. Куничам, одягненим лише у шкіряні куртки-підпанцерники, вони залишили обмаль шансів.
Нірад упав першим, не встигнувши вийняти акінака. З його побратимів двоє встигли пустити стріли, які лише ковзнули панцирами воїнів у плащах. Одному з облавників й більшості псів пощастило втекти. Поранених добивали мечами. Ті кричали. Крики одноплемінників й врятували втікачок. Дівчата припинили бігти і приготували зброю. Вислана на розвідку Спірка спостерігала, як мертвих куничів після ретельного обшуку одного за одним скинули до річки. Вона ніколи не бачила воїнів, одягнутих та озброєних так, як плащоносці. їхні чорнобороді й горбоносі обличчя віддалено нагадали Спірці обличчя кочовиків, що їх родовичи називали Чорними клобуками.[4] Але, за всіма ознаками, ці не були ані клобуками, ані витязями з інших численних племен-уламків колись грізної держави Ашинів.[5] Одне, що достеменно зрозуміла дівчина: з цими вправними, сильними й добре озброєними людьми краще не зв'язуватись.
До темряви Доброслава, Спірка і Риска пересіділи на верхівках дубів. Коли у присмерках спекотного дня Риска обстежила побережжя, плащоносців там вже не було. Лише чорна пляма розметаної ватри нагадувала про їхнє перебування.
На шляху між втікачками і рятівними чагарниками Карпатського передгір'я тепер не залишилося жодної перешкоди.
882 р
Тимур та Олена Литовченки
Тимур Литовченко (нар. 1963 p. y Києві) автор (співавтор) 20 книг і збірок прози, надрукованих в Україні та Росії, член Національної спілки письменників й Національної спілки журналістів України, лауреат багатьох літературних премій та конкурсів.
Олена Литовченко (нар. 1963 р. у Ташкенті) письменниця. Після знайомства з Тимуром Олена стала не тільки його дружиною, але й музою-натхненницею. Спільно Олена та Тимур Литовченки написали романи «Пустоцвіт» та «Кинджал проти шаблі», які були надруковані у видавництві «Фоліо». У 2014 році вийде у світ у видавництві «Фоліо» їх третій спільний роман «Шалені шахи».
Невиправдана зрада
Повість про сумні й повчальні події року 882-го від Різдва Христового