Мэтт Хейг - Як зупинити час стр 8.

Шрифт
Фон

Ми були як дві протилежності: моє життя лежало переді мною в майже нескінченному майбутньому, а її стрімко добігало кінця.

У будинку було темно, вікна забрали дошками. Вона лежала на ліжку у вологій нічній сорочці, а її обличчя скидалося на мармурове сіре з червоним. На шиї набрякли бубони з яйце завбільшки. Моторошно було бачити її у такому понівеченому стані.

 Усе добре, Роуз Усе добре.

Очі в неї розширилися від жаху, наче щось напирало в голові зсередини.

 Тихше, тихше Усе буде добре.

Сміховинно. Просто сміховинно. Нічого не буде добре. Вона застогнала, і тіло її скрутило болем.

 Тобі треба піти,  сухо мовила вона.

Я нагнувся до неї та поцілував у брову.

 Обережно.

 Це нічого. Я не захворію.

Насправді я не був упевнений, що не захворію, хоча тепер знаю, що це правда. А тоді, у свої сорок два роки (хоча виглядав я на шістнадцять Роуз дала мені стільки), я не міг знати цього напевне. Мені просто було все одно. Після років без неї моє життя все одно втратило сенс.

Я не бачив Роуз із 1603-го, але кохання нікуди не зникло й не ослабло. І мені було боляче. Я б запросто проміняв той біль на будь-який фізичний.

 Ми з тобою були щасливі, правда?  ледь помітно всміхнулася вона.

Я згадав, як проходив повз амбар із вівсом та важкими кадубами з водою. Був ранок якогось давно забутого четверга, і я насолоджувався теревеньками з нею. Згадав радісну посмішку на її обличчі. Згадав тіло, яке викручувало не болем, а задоволенням: ми намагалися поводитися тихо, як мишенята, щоб не розбудити її сестру. Згадав довгу дорогу назад з переправи як я тікав від бродячих собак та борсався у багнюці, поспішаючи до неї. Вона була метою всього, що я робив. Тоді всі наші розмови, взагалі все зводилося до найпростіших істин.

 Були, Роуз. Я кохаю тебе. Я до нестями тебе кохаю.

Я хотів підняти її та нагодувати пирогом з кролячим мясом чи вишнями, щоб їй стало краще. Я бачив, що їй неймовірно боляче настільки, що вона охоче померла б просто зараз. Але я не розумів, що це означатиме. Я не знав, як світ продовжуватиме існувати після цього.

Але я хотів ще дещо дізнатися. Я сподівався отримати відповідь.

 Кохана, а де Маріон?

Вона довго на мене дивилася, і я вже підготувався до найгіршого.

 Вона втекла.

 Що?

 Вона була як ти.

Я не одразу зрозумів.

 Що? Вона не старішала?

Роуз говорила повільно, перериваючись на стогони та кашель. Я хотів її спинити сказати, що вона не має нічого розповідати. Але вона вважала, що має.

 Не старішала. Вона не змінювалася і люди почали помічати. Я казала, що нам доведеться знову переїхати, і її це дуже непокоїло. А потім прийшов Меннінґ

 Меннінґ?

І тієї ночі вона втекла. Я побігла за нею, Томе, але вона просто зникла. І більше не повернулася. Я не знаю, куди вона подалася і чи в безпеці вона. Знайди її. Молись. Будь сильним. Ти зможеш. А зі мною все буде добре. Я скоро зустрінуся з братами

Мені ніколи не було так кепсько, але я готовий був віддати їй будь-що, навіть мою легендарну силу та майбутнє.

 Роуз, моя Роуз, я буду сильним.

 Будеш,  ледь чутно прошепотіла вона.

 О, Роуз

Я знов і знов кликав її на імя. Мені потрібно було, щоб вона мене чула. Щоб вона залишалася моєю реальністю.

Ми підданці часу, але його милості недовговічні

Вона попросила заспівати їй.

 Заспівай щось. Що в тебе на серці.

 На серці лише сум.

 Тоді співай сумної пісні.

Я взяв лютню, але вона попросила лише заспівати. Я не надто пишався своїм голосом без акомпанементу, та для неї заспівав.

І посмішки її то радощів весна,
А сльози на щоках то зимова жура[16]

На її обличчі зявилася ніжна стурбована посмішка, і я відчув, як цілий світ падає у прірву. Я хотів впасти разом із ним туди, куди й вона. Я не знав, як бути собою без неї, як жити своїм дивним життям. Я спробував, я провів без неї багато років, але то було просто існування. Як книга, у якій немає ані слова.

 Я знайду Маріон.

Вона заплющила очі, наче це було останнє, що вона хотіла почути. Обличчя посірішало, як січневе небо.

 Я кохаю тебе, Роуз.

Я відшукав її губи тоненьку пошерхлу смужечку. На жаль, вони назавжди завмерли, вона так і не відповіла на мій поцілунок. Мене жахала ця нерухомість. Єдине, що рухалося в цьому домі, хмарки пилу.

КОНЕЦ ОЗНАКОМИТЕЛЬНОГО ОТРЫВКА

Ваша оценка очень важна

0
Шрифт
Фон

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке

Скачать книгу

Если нет возможности читать онлайн, скачайте книгу файлом для электронной книжки и читайте офлайн.

fb2.zip txt txt.zip rtf.zip a4.pdf a6.pdf mobi.prc epub ios.epub fb3

Похожие книги