Зрозуміло одне літописець намагається, досить кострубато, привязати «русь» до варягів. Але оскільки це зовсім не так, все виходить тяп-ляп. Перекручено з ніг на голову. Причина та наслідок поміняні місцями.
«Поляне, яже ныне зовомая Русь», говориться в літописі, а мені здається, що з самого початку вона «зовомая» Русь, а точніше, виключно Русь.
Слово «русь» загадкове слово. В тому сенсі, що ніхто гаразд не знає, звідки воно взялося. Не знаю і я. Можу тільки здогадуватися. Словацький лінгвіст XIX століття Павел Шафранек стверджував, що в прасловянській мові річка називалася «руса». Нібито звідси походить сучасне слово «русло». Цілком переконливо, але чи воно так хтозна.
Від себе додам, що в українській мові є слово «рух» (в непрямому відмінку «русі»), що означає динаміку, і відповідне дієслово «рушити», а в російській є однокореневі їм слова «разруха», «нарушить». Течія річки, як відомо, і означає рух. Але, щоправда, може бути й таке, що «рух» жодного стосунку до «русі» не має.
Все ж на користь цієї версії говорить те, що раніше багато річок в нашій місцевості дійсно називалися Рось або Русь. Наприклад, Німан. А сьогодні у Німана є притока Россь (Рось). Найвідомішою Россю звичайно ж є притока Дніпра. А у неї самої є притока Росава.
Дуже може бути, що Россю або Руссю прозвали народ, який жив біля річок.
А от що це був за народ тут складніше.
Всі ті нісенітниці, які повязані з Руссю в літописах, залишають відчуття того, що Русь і словяни це майже одне і те саме, але все-таки не до кінця.
Іноземні автори, зокрема східні, також зближували русів і словян, але повністю не ототожнювали. «Що ж стосується руських купців, то вони суть вид словян» писав мусульманський історик IX століття Ібн-Хордадбех (цитується за книгою Б. О. Рибакова «Київська Русь і російські князівства XIIXIII ст.»).
У своїй книзі Рибаков наводить карту з географічного трактату 982 року невідомого автора з назвою «Худуд ал-Алам». В ній Русь розміщена всередині землі словян. Якщо слідувати із заходу на схід, то спочатку розташовуються словяни західні, потім Русь, а потім знову словяни, на цей раз вятичі.
Отже, на території літописних полян, яких, швидше за все, не було, а також цілком реальних древлян і сіверян перебувала справжнісінька Русь. Значно пізніше, коли вже були не племена, а князівства новгородці, смоляни, рязанці, суздальці всі вони ходили «на Русь», маючи на увазі Київ, Чернігів і Переяслав. Та й коли князі власними силами впоратися з суперниками не могли, вони закликали варягів, а не русь.
Досить загадковою є «четвірка» в особі Аскольда, Діра, Олега та Ігоря (цих, на відміну від Карла Маркса і Фрідріха Енгельса, дійсно четверо). Аскольд і Дір начеб варяги. Імя Дір, може, і не дуже варязьке за звучанням, але Аскольд тут уже сумнівів немає. В Іпатіївському літописі, найдавнішому з усіх, що до нас дійшли, Дір в декількох місцях записаний як Дірда. Літописець, напевно, вирішив ліквідувати «накладочку» і додав літеру «д» туди, де вона цілковито не потрібна. А може, і в імені Аскольда ця кінцева «д» зайва? Що буде, якщо її прибрати? Спершу потрібно позбутися мякого знака, оскільки в літописі написано «Асколд». Вийде в підсумку Аскол. В одному місці Аскольд написаний як Оскольд. Прибираємо кінцеву «д» і отримуємо назву річки Оскол, яка тече по Курській, Бєлгородській та Харківській областях. Відразу вся «варязькість» зникає.
Ще два варяга Олег і Ігор. Теж начебто все ясно. Для вчених Олег це варязький Хельгу, а Ігор варязький Інгвар. Тільки дивно, що Олег не названий у такому випадку Хельгу. От Рюрик названий Рюриком. І брати його Синеус і Трувор правильно названі. Щоправда, ніякі вони не брати зокрема, і у Б. О. Рибакова, і у Л. М. Гумільова чітко сказано, що Синеус це sine hus, що означає «свій рід», а Трувор tru var «вірна дружина». Але написані обидва слова правильно (тобто літописець правильно передав написання цих слів, не розуміючи їх значення). Також правильно записані інші варязькі імена: Инегелдъ, Фарлофъ, Веремудъ, Рулавъ, Лидульфостъ (так у літописі). А імена Олега і Ігоря чомусь неправильно. Імя Олега кілька разів у літописі фігурує як Олг. Тюркською (протоболгарською) мовою це означає «великий» (насправді «олгу»). На Русі імя Інгвар (Інгварь) було відоме, але використовувалося рідко. Було лише кілька князів з таким імям, та й те десь в столітті XIII. Причому, один з них був Інгвар Ігоревич, і це може бути доказом того, що для його сучасників це були два різних імені.