У школі на уроках історії до дошки кріпилася велетенська мапа, на якій, як правило, штрихуванням позначалося, «звідки пішла Руська земля». На карті були різні назви вже згадані словени, радимичі і вятичі, а також дреговичі, древляни, сіверяни, тиверці, уличі, іноді бужани, волиняни і звичайно ж поляни.
З дитинства нам втовкмачували, що поляни були головними серед словян. Східних, звісно.
Михайло Грушевський у своєму «Нарисі історії українського народу» тонко підмітив, що «Київ розташований на кордоні Полянської землі, на вузькому клині між землями древлян і сіверян». Грушевського і не лише його чомусь не насторожило, що ті, кого призначили гегемонами східнословянського світу, тулилися на крихітному клаптику землі, в той час як їх «менші браття» древляни, сіверяни, вятичі шикували на величезних навіть за теперішніми мірками територіях. Що ще цікаво ті, кого прийнято називати полянами, не залишили після себе однорідної археологічної культури, тобто вони мешкали на стику декількох культур.
Звідки взагалі взялася ця назва «поляни»? Між іншим, вона ніде не зустрічається, крім наших літописів і декількох джерел, що до них висходять. На перший погляд, походження назви абсолютно зрозуміле слово «поле»: «занеже в поле седяху». А назви «древляни» від слова «дерево». Тільки от навколо Києва лісів не менше, ніж біля міст древлянських «и бяше около города лесъ и боръ великъ». Це про Київ сказано.
А найбільш приємна версія та, що назва «поляни» походить від грецького слова «поліс» місто. Мовляв, міські вони. А «древляни», або, як їх ще називали, «деревляни», сільські, чи що?
Зясовується, що поляни були тихим і скромним народом «обычаи имяху тихъ и кротокъ», а от «Деревляни живяху зверьскымъ образомъ, жівуще скотьскы и оубиваху другъ друга». Але, виявляється, і інші «радимичи и вятичи и северо одинъ обычаи имяху: живяху в лесе яко же всякыи звер».
Не дивно, що такі лагідні й миролюбні поляни «быша обидими Деревляны». Дивнує те, що вони, коли хозари зажадали з них данину, зібрали її мечами, а ті відзначили, що, на відміну від їх шабель, гострих з одного боку, мечі полян були обоюдогострі, і «мечи си имуть имати и на нас дань и на инехъ странахъ».
А от археологічні розкопки показали, що саме древляни були мирними і культурними.
У їхніх могилах не знаходили зброї, зате там було повно всякого начиння з кераміки і заліза, всіляких тканин, шкіри, скла, бронзи, срібла. Були вони, виявляється, і орачами, і скотарями, і ремісниками, і торговцями, і зовсім не «живяху зверьскымъ образомъ». Так що, виходить, хтось їх дуже сильно «підставив».
Можна ще довго шукати аргументи як «за», так і «проти», але мені здається, що ніяких полян насправді взагалі не було.
З чим ще плутанина, так це з Руссю. Основна суперечка: Русь це варяги чи словяни?
У літописі русь розміщена спершу поруч з чуддю, віссю та іншими народами півночі. В іншому місці між готами і англійцями, і слід припустити, що це все ж варяги.
Але в літописі чомусь море «Варязьке» це Балтійське море, а «Руське» Чорне.
Під 852 роком в літописі повідомляється, що зі сходженням на візантійський престол Михайла III наша країна «нача ся прозывати Руская земля», і вже тоді, виявляється, Русь ходила війною на Візантію. Тобто, якщо вірити «Повісті временних літ», візантійці вже знали жителів Подніпровя під іменем «руси» як мінімум, за 40 років до приходу варягів до Києва на чолі з Олегом. Але нижче написано, що «от техъ Варягъ прозвася Руская земля». Так від варяг чи ні?
Вінцем епопеї під назвою «Русь» є фраза, яку в оригіналі просто страшно читати.
Її переклад на сучасну мову не набагато кращий: «А словянська мова і російська одна; бо від варягів прозвали їх Руссю. А спершу були словянами. Хоча й полянами звалися, та словянська мова була. Полянами ж прозвали, бо в полі сиділи. Мова словянська була у них тільки». Без коментарів.
Зрозуміло одне літописець намагається, досить кострубато, привязати «русь» до варягів. Але оскільки це зовсім не так, все виходить тяп-ляп. Перекручено з ніг на голову. Причина та наслідок поміняні місцями.
«Поляне, яже ныне зовомая Русь», говориться в літописі, а мені здається, що з самого початку вона «зовомая» Русь, а точніше, виключно Русь.
Слово «русь» загадкове слово. В тому сенсі, що ніхто гаразд не знає, звідки воно взялося. Не знаю і я. Можу тільки здогадуватися. Словацький лінгвіст XIX століття Павел Шафранек стверджував, що в прасловянській мові річка називалася «руса». Нібито звідси походить сучасне слово «русло». Цілком переконливо, але чи воно так хтозна.