Відаль надто сентиментальний, і він досі вірить у глибоко антиіспанські легенди про необхідність шанувати справжній талант і надавати можливості тим, хто їх справді заслуговує, а не тим, хто претендує на них завдяки своєму суспільному або службовому становищу. Маючи стільки грошей, він може дозволити собі любити лірику та поезію. Якби я мав бодай соту частину тих дуро, які сиплються на нього, то присвятив би весь свій час написанню сонетів, і пташки сідали б на мою долоню й дзьобали з неї просо, зачаровані моєю некорисливою добротою.
Сеньйор Відаль велика людина, запротестував я.
Він більш ніж велика людина, він святий, бо вже не один тиждень надокучає мені балачками про те, який талановитий і працьовитий наймолодший із працівників нашої редакції, хоч він і схожий на здохляка, що помирає з голоду. Він-бо знає, що в глибині душі я добрий і великодушний, а крім того, він пообіцяв подарувати мені коробку гаванських сигар, якщо я надам вам цю можливість. А коли Відаль щось обіцяє, то для мене це те саме, якби Мойсей спустився з гори з глиняними скрижалями в руках і з істиною, що відкрилася йому там, у високості. А тому з нагоди Різдва й для того, щоб ваш друг нарешті стулив рота й дав мені спокій, я пропоную вам дебютувати, як дебютують герої: проти вітру й хвиль.
Дуже вам дякую, доне Басиліо. Обіцяю, ви не пожалкуєте.
Не поспішайте так, хлопче. До речі, а якої ви думки про надмірне застосування прислівників та дієприкметників?
Я вважаю, що це злочин, який треба вписати до карного кодексу, відповів я з переконаністю новонаверненого.
Дон Басиліо схвально кивнув головою.
Добре, Мартін, дуже добре. Я надам вам пріоритет у його чистому вигляді. Бо ті, хто давно працюють і спромоглися вижити в цій професії, мають пріоритет, але не мають принципів. Ось мій план. Сідайте й пильно слухайте, бо двічі повторювати я не буду.
План був такий. З причин, у які дон Басиліо визнав за ліпше не заглиблюватися, з матеріалом для другої сторінки недільного видання, де традиційно друкували художнє оповідання або подорожні нотатки, в останню мить виникли труднощі. Там було заплановано дати розповідь, насичену патріотичним духом і палкою лірикою, причому її сюжет обертався б навколо воєнних подвигів, про які розказано в багатьох піснях і які рятували християнську цивілізацію в усіх куточках світу від Святої землі до дельти Юбреґата. На жаль, текст не надійшов вчасно чи, як у мене виникла підозра, донові Басиліо просто не захотілося його друкувати. Через шість годин примірники газети вже мали бути спаковані для розсилання, а замінити забраковане оповідання не було чим, крім реклами на всю сторінку поясів із китового вуса, що надавали стегнам грандіозної форми. Опинившись перед цією проблемою, керівна рада постановила організувати пошук літературних талантів у межах редакції з метою вийти зі скрутної ситуації й підготувати цікаву оповідь на чотири шпальти, позначену високими літературними перевагами, достатніми для того, щоб дати втіху нашому традиційному читачеві. Список імовірних талантів, які передбачали випробувати, складався з десяти прізвищ; до речі, мого прізвища серед них не було.
Друже Мартін, обставини, на жаль, склалися так, що жодного з означених майстрів пера не виявилося на місці й розшукати їх у межах розумного часу не уявляється можливим. Опинившись перед лицем неминучої катастрофи, я вирішив дати шанс вам.
Розраховуйте на мене.
Я чекаю від вас пять аркушів тексту з подвійним інтервалом через шість годин, доне Едґаре Алане По. Принесіть мені оповідання, а не промову чи проповідь. Бо якби я хотів почути проповідь, то пішов би до церкви. Принесіть мені таке оповідання, якого б я не читав, а якщо читав, то вкладіть у нього стільки хисту, щоб я його не впізнав.
Я вже наготувався кулею вибігти з кабінету, коли дон Басиліо підвівся, обійшов навколо свого письмового стола й плеснув мене по плечу, наче молотом по ковадлу. Лише коли він опинився майже впритул до мене, я побачив, що його очі всміхаються.
Якщо ваше оповідання мені сподобається, я заплачу вам за нього десять песет. А якщо воно сподобається не тільки мені, а й читачам, я друкуватиму вас і далі.
Якісь конкретні побажання у вас будуть, доне Басиліо? запитав я.
Так, будуть. Не розчаруйте мене.
Наступні шість годин я перебув у стані трансу. Я розташувався за столом, що стояв у самому центрі редакції, призначеному для Відаля, коли тому спадало на думку зявитися бодай на кілька хвилин на службу. Кімната була порожня й занурена в густий туман, який утворився з диму викурених тут десятьох тисяч сигар. Я на мить заплющив очі й уявив собі образ: густі чорні хмари закрили небо й проливаються на місто дощем, якийсь чоловік біжить у пошуках притулку з кровю на руках і таємницею в погляді. Я не знав, ані хто він такий, ані звідки втікає, але протягом наступних шести годин він перетворився на мого найліпшого друга. Я засунув аркуш у друкарську машинку й, не зупиняючись, став переносити на папір усе, що накопичилося в моїй душі. Я воював із кожним словом, кожною фразою, кожним зворотом, кожним образом і кожною літерою так, ніби вони були останніми, які я напишу. Я друкував і передруковував кожен рядок із такою ретельністю, ніби від цього залежало моє життя, а потім передруковував його знову. По всій редакції розносилося відлуння від клавіш, гублячись у темній залі, а великі дзиґарі на стіні знай відлічували хвилини, що залишилися до світанку.
За кілька хвилин до шостої ранку я витяг із машинки останній аркуш і глибоко зітхнув, геть виснажений і з таким відчуттям, ніби оси облаштували в мене в мозку своє гніздо. Я почув повільні й важкі кроки дона Басиліо, який прокинувся після одного зі своїх коротких контрольованих снів і з незворушним спокоєм наближався до мене. Я зібрав надруковані аркуші й подав їх, не наважуючись подивитися йому у вічі. Дон Басиліо сів за сусідній стіл і ввімкнув настільну лампу. Його очі ковзали згори вниз по тексту, а обличчя не виражало жодних емоцій. Потім він на мить поклав сигару на край стола й, подивившись на мене, голосно прочитав мій перший рядок:
«На місто опустилася ніч, а над вулицями здійнявся запах пилюки, наче подих прокляття».
Дон Басиліо скоса подивився на мене, і я заховався за усмішкою, що не залишила невидимим жодного зуба. Нічого більше не сказавши, він підвівся й вийшов із моїм оповіданням у руках. Я побачив, як він іде в напрямку свого кабінету і як зачинилися двері за його спиною. Я залишився на місці, мовби закамянів, не знаючи, чи дати драла, чи сидіти на місці, чекаючи вироку смерті. Через десять хвилин, які здалися мені десятьма роками, двері кабінету заступника головного редактора відчинилися, і громовий голос дона Басиліо пролунав на всю редакцію:
Мартін. Зайдіть, будь ласка.
Я рушив так повільно, як тільки міг, скорочуючи на кілька сантиметрів кожен наступний крок, але зрештою мені більше нічого не залишалося, як підвести голову й подивитися на заступника головного редактора. Дон Басиліо зі страхітливим червоним олівцем у руці дивився на мене холодним поглядом. Я хотів проковтнути слину, але в роті було сухо. Дон Басиліо взяв мої аркуші й повернув мені. Я схопив їх і обернувся до дверей так швидко, як тільки зміг, переконуючи себе в тому, що в холі готелю «Колумб» завжди знайдеться місце для чистильника черевиків.
Віднесіть їх до друкарні, і нехай здають у набір, сказав голос за моєю спиною.
Я обернувся, подумавши, що дон Басиліо вирішив жорстоко пожартувати з мене. Дон Басиліо висунув шухляду свого письмового стола, відрахував десять песет і поклав їх на стіл.
Ось ваша плата. І раджу вам купити на ці гроші новий костюм, бо ось уже чотири роки я бачу вас у тому самому костюмі, і він досі десь на шість розмірів завеликий на вас. Якщо хочете, підіть до сеньйора Панталеоні його кравецька майстерня стоїть на розі вулиці Ескудельєрс і скажіть йому, що ви від мене. Він допоможе вам підібрати гарний костюм.
Дуже вам дякую, доне Басиліо. Я зроблю, як ви кажете.
І підготуйте мені нове оповідання такого самого зразка. Цього разу я даю вам тиждень часу. Але не баріться. І бажано, щоб у вашому наступному оповіданні було менше мерців, бо сьогоднішньому читачеві більше до вподоби щасливий кінець, у якому перемагають велич людського духу та інші подібні дурниці.