Нарешті вони заспокоюються і йдуть до вітальні. Там їдять з таці, дивлячись настінний моноліт телевізора. Вони не відводять очей від екрана, швидко дихають. Наталі і Томас наче збуджуються від зображень людей без голів й інших, які раз у раз викрикують одні й ті ж фрази і махають кулаками. Тепер, коли мені вдається все краще й краще розшифровувати ці картинки, я бачу, що юрба горлає однаковонезалежно, чи то війна, чи футбол, очевидно для того, щоби підбадьорити найкращих.
Наталі тремтить, потім плаче. Перш ніж я встигаю підбігти і вилизати її, той самець знову прилипає ротом до її губ, а потім бере за руку й забирає до спальні. Далі зачиняє за собою двері.
За звуками і запахом я розумію, що вони зайнялися репродуктивним актом. Це, мабуть, рефлекс цього виду: коли одні люди вмирають, інші намагаються компенсувати втрату індивідів, виробляючи нових.
На якусь мить я шкодую, що була такою суворою з Феліксом, і кличу його до підвалу. У сутінках, де пахне мишачим послідом і пилюкою, я відкриваю йому свій грандіозний життєвий проект, що має на меті встановити міжвидову комунікацію і в межах якого я збираюся колись за допомогою нявкоту віддавати прямі накази людям, аби не було ніяких більше непорозумінь.
Його жовтий поглядпорожній. Йому не цікаво ні розуміти людей, ані говорити з ними, каже він мені. Яка обмежена істота!
Найгірше те, що він почувається щасливим: без амбіцій, без цікавості, у своєму маленькому жалюгідному світі білого ангорського кота без найменшого натяку на якусь візію навколишнього світу.
Піфагор має рацію: багато хто обмежується куцим світом дому, в якому живе. Невігластво заспокоює таких, а цікавість бентежить, їм потрібні схожі один на одного дні, де завтра буде наступним вчора, а все, що вже відбулося, мало би відтворитися знову.
Тому я відмовляюся вчити Фелікса і ділитися з ним своїми проектами.
Я трохи знервована, тож пропоную йому стати мені у пригоді та зайнятись коханням з моїм тілом. Його не треба довго просити. Відчуваю, як він входить у мене. Відчуваю твердий кілочок його пеніса у своїй вагіні, мені боляче, але я терплю, зціпивши зуби. Фелікс смикається, потім здригається: він виявився посереднім сексуальним партнером. Без завзяття, без фантазії, він навіть не кусав мене за шию, а я обожнюю в такі моменти відчувати пару добрих ікол у себе на загривку.
Коли задоволення наростає, я думаю про Піфагора, аби дістати натхнення. Можливо, в цьому полягає головна відмінність сексуальності людей і котів. Ми потребуємо почуттів, щоби кохатися, а для нихце лише репродуктивний акт з метою виживання виду, так вони знімають стрес, коли почуваються надто нервовими чи стурбованими.
Фелікс швидко збуджується і погано стримує енергію. На мою думку, він ще не вміє скеровувати свої почуття у правильне русло. Тертя дратує мене. Я нявчу, ангорець, мабуть, думає, що це від оргазму. Він еякулює. Було коротко. Щонайбільше кілька десятків секунд. Зазвичай після кохання я люблю поговорити, але цього разу волію залишитися на самоті, тому махаю йому, щоб забирався геть. На щастя, він не сперечається.
Я знову думаю про сіамця, він справді мені подобається, і весь вечір мене турбує питання: як він може знати стільки речей, що мені невідомі? Піднімаюся на третій поверх і всідаюся на перила, щоб стежити за сусіднім балконом. Його немає, і я нявчу, щоб закликати його.
Здається, за фіранками я бачу силует. Це Він?
Однак більше нічого не можу розгледіти, навіть за прочиненим вікном. Я впевнена, що він мене почув, і якщо попри те переховується за фіранками, то, мабуть, не бажає зі мною розмовляти.
Може, він шкодує, що так багато розказав мені про людей.
Або я його відлякала.
Ех, так хотілося, щоб він продовжив розповідь про тероризм, а також про наближення війни, хоча наразі її можна було спостерігати лише по телевізору.
Я більше не нявчу, натомість кличу Фелікса, щоб він ще раз поєднався зі мною і допоміг розслабитись. Щодо тебе, Піфагоре, то колись, повір, я тебе дістану, бо ніщо не може зупинити рішучу кішку.
Не люблю, коли мене ігнорують.
6. У Нього
Щодня у світі щось відбувається. І щодня мені здається: треба бути уважною до того, що може принести мені позитив чи негатив.
Після атаки на школу, появи телевізора, дегустації сліз Наталі, зустрічі з Піфагором і появи Фелікса я думала, що ліміт незвичайних подій за тиждень вичерпався. Історія, проте, лише набирала обертів. Можливо, так Всесвіт відповідав мені знаками на моє рішення налагодити контакт з ним?
Сьогодні я встала по обіді і вийшла на балкон. Якась пташка, здається, горобець, защебетала біля мене. Це був мелодійний спів з тремоло і вишуканими вібраціями.
Я подумала, що ця крилата істота бажає поспілкуватися і що ми разом, найвідважніші представники наших шанованих видів, зможемо зробити те, що мені не вдалося з мишами, людьми і рибами.
Я підходжу до пташки, намагаючись втримати рівновагу на перилах. Горобець дає мені змогу підійти, спостерігаючи за мною почергово то правим оком, то лівим (його очі розташовані по боках, тому він погано бачить просто перед собою).
Я муркочу:
Добридень, горобчику.
Він не рухається й виводить ще гармонійнішу мелодію.
Невже він зрозумів мене і відгукнувся? Приступаю ближче.
На мій великий подив, він задкує, підстрибуючи на своїх маленьких лапках. Підходжу ближче.
Чи можемо ми порозмовляти?
Він не відповідає і відсувається на край балкона. Бачу: ще трохи, і я ризикую впасти.
Зазвичай я вмію згрупуватися, але на такій висоті нічого не можна передбачити, до того ж ми, коти, маємо тонкі, а отже, крихкі кості.
Горобець відступає далі й видає довгу, складну, вправно модульовану руладу, що звучить як запрошення.
Раптом майнула думка: чи цей горобець, бува, не користується моїм бажанням встановити міжвидове спілкування, щоб наставити на мене пастку? Що довше слухаю його щебетання, то більше доходжу висновку, що він відверто глузує з мене.
Коли я наближаюся до небезпечної зони, він зненацька летить геть, залишаючи мене у нестійкій рівновазі на бильці балкона. Без сумніву, ця негідна тварючка хотіла скористатися моєю пристрастю до спілкування, щоб подивитись, як я буду летіти вниз. Відновлюю рівновагу (я навіть не злякалась і не травмувалась) і змушую себе думати про щось інше, щоб не піддатися гніву.
Знову дивлюся на балкон Піфагорового будинку. Як мене вабить це місце!
Раптом навпроти відчиняються вхідні двері й людська самиця з білою шерстю виходить, робить кілька кроків вулицею і дзвонить у мої двері.
Чую: моя служниця біжить у коридор і відчиняє їй. Дві людські самиці розмовляють своєю незрозумілою мовою. Ледве встигаю спуститися зі свого спостережного пункту і прослизнути на перший поверх, щоби потертись об їхні ноги, а Наталі вже накидає пальто, і вони виходять. Разом долають невелику відстань між будинками. Я кидаюся за ними навздогін. Перед школою сьогодні ще більше квітів, свічок і фотографій, ніж вчора.
Я дрібочу слідом за лапами моєї служниці, і ми всі входимо до Його будинку. Я відчуваю екзотичні запахи і бачу особливий інтерєр.
Дві людські самиці вмощуються у фотелях, і та, з білою шерстю, пропонує моїй служниці теплу воду жовтого кольору (я нюхаю, це не урина) у маленьких посудинах. Я тим часом вивчаю господинюмоя служниця називає її «Софі». Це стара самиця, зморшкувата, але зі жвавими і допитливими карими очима. Від неї пахне трояндами. Вона кличе: «Піфагоре!» Оскільки він не показується, вона йде за ним, потім вертається до вітальні й садить його навпроти мене.
Надія зажевріла знову. Може, наші служниці бажають, щоб між нами завязався глибокий сентиментальний звязок котів-сусідів?
Ми обнюхалися, вдаючи, що бачимося вперше, але поки я налаштовувалась на розмову, він зник. Йду за ним до кухні та, щоб подражнити його, їм з його миски (мене краще не провокувати, але така вже я є), проте він на це не зреагував, навіть не глянув на мене.
Хоча його їжа не така добра, як моя, я вдаю, начебто мені смакує, а потім пісяю в його лоток. Він і тоді нічого не робить, щоб зупинити мене. Навпаки, йде собі геть, ніби не бачить, що я тут. Іду його шукатиі в одній з кімнат на другому поверсі натрапляю на свою посестру за скляними дверима шафки. Шерсть у неї така сама, як і моя.