Згодом сусіди приєднуються до нас. Вольфганг йде до невеликої шафкихолодильника. Він тисне на ручку, і перед нами на поличках відкриваються численні баночки. Вибирає одну, наповнену чорними зернятками.
Що це? з недовірою питаю я.
Ікра, відповідає Піфагор. Це рибячі яйця.
Вони маленькі, круглі й чорні. Я думала, що рибячі яйця білі. Обережно нюхаю: пахне гарно. Занурюю лапу в маленьку баночку і підношу до кінчика язика. Смакую. Маленькі кульки тріскають на зубах, з них витікає смачний масний і солоний сік. Смакове відчуття від цього продукту цілком нове. Це краще, ніж сухий корм. Беру знову. Що більше його їм, то більше мені подобається цей дуже особливий смак. Ніколи не куштувала такої смакоти.
Піфагор також насолоджується чорними яйцями, і незабаром ми всі прицмокуємо язиком від цього вишуканого людського харчу.
Обожнюю ікру! Я хочу їсти тільки це.
Облизую губи.
Пишаюся тим, що я кішка, і тим, що я зробила.
Пишаюся тим, що я зрозуміла те, що зрозуміла: усе повязане зі всім, а межі матерії є лише субєктивними віруваннями.
Коли ж настав день, ми заснули всі четверо на одному ліжку, згорнувшись клубочком, з присмаком ікри в роті та спогадом про фантастичну битву за Єлисейські поля.
Я щаслива.
Я люблю Піфагора.
Я люблю себе.
Я люблю ікру.
Я люблю Всесвіт.
22. Переїзд табору
Хтось кладе лапу мені на око. Хтось гризе мене за вухо. Це не додає мені бажання прокинутися. Потім хтось прилипає до моїх пипок. Незграбний, як завжди, Анжело. Я геть про нього забула. Хтось привів його сюди, коли ми спали.
Я врешті розплющую очі й присуваю його ближче.
Надворі ніч, і я зауважую, що знову не помітила, як надійшов вечір.
Піфагор вже встав. Він сидить коло вікна і милується Єлисейськими садами.
У мене дві новини: гарна і погана, каже він, не обертаючись. Гарна: оскільки жоден з нас не захворів, роблю висновок, що у нас імунітет до тої нової чуми, яка вражає людей. Ми можемо сміливо битися з пацюками.
А погана? питаю я, вивільняючись від Анжело.
Батарея мого смартфона сіла, у мене більше немає доступу до інтернету. Останнього разу, коли я скористався Третім Оком, довідався, що ті щури, які вижили після битви, згуртувалися і шукають підкріплення. Тепер я не знаю, що вони роблять, які у них плани, але вони точно прагнуть реваншу.
Підступаю до нього, але поводжуся стримано.
Мені дивно розмовляти з Піфагором після вчорашнього.
Я розвертаюся і дивлюся на себе у кімнатне люстро. Ось що таке бути богинею: пригадувати собі, що я«все» і що всеу мені. А бути кішкоюце бути обмеженою своїм організмом.
Потираю очі іна жаль, відмовившись від думки, що я є всепродовжую звичну розмову з сіамцем.
Після такої поразки вони не наважаться більше сюди прийти.
Наважаться, відказує він.
Ми знову їх подолаємо. У нас є Ганнібал.
Їх буде більше, і нам не вдасться скористатися ефектом несподіванки.
Ми все одно переможемо.
Нам не можна більше тут залишатися, наполягає він.
Піфагор помітно непокоїться. Я розумію, що він тепер наче сліпий, позбавлений точної інформації, яку йому забезпечувало Третє Око, і що його доступ до інтернетутакий самий наркотик, як котяча травичка для Фелікса.
Піфагор намотує кола.
Треба знайти магазин телефонів, щоб взяти батарею, шнур і зарядку, збуджено оголошує він. А ще краще було б знайти акумуляторну батарею, яка працює на сонячній енергії, щоб не залежати від міських електричних джерел, які всі поступово вийдуть з ладу, якщо ще не вийшли.
«Магазин телефонів»? Якщо ти поясниш мені, про що йдеться, думаю, я знайду, каже Есмеральда, яка щойно прокинулася і вже готова прийти на допомогу.
Піфагор показує свій прилад на спині.
Я знаю, де таке можна знайти. Їх багато на Єлисейських полях, каже президентський кіт, що теж вже прокинуся.
Можна піти з вами? питаю.
Ні, ти не підеш, Бастет, ти потрібна мені для іншої справи, відказує Піфагор.
Він перестав метатися по кімнаті і взявся випльовувати грудки шерсті кожні пять хвилин, отже, він дуже стурбований.
З почуття солідарності роблю те саме.
Щойно ми відновимо звязок з інтернетом, нам треба буде знайти відповідне місце. Тепер ми маємо нові обовязки, нагадує він. Треба провести усіх цих котів, які пішли за нами. Залишити їх там насолоджуватися ефемерною славоюце неминуча поразка.
Він досі не заспокоївся.
Повернімося до нашого сховку в лісі,пропоную я, підсуваючи йому трохи ікри, яка залишилася відучора.
Нас легко заженуть у глухий кут, оточать і завалять своєю чисельністю.
То ходімо за місто, прихопивши запаси їжі?
Нам треба знайти таке місце, яке зможемо легко захищати від масованої атаки щурів.
Цілий вечір ми чекали на повернення Есмеральди і Вольфганга. Вони зявилися доволі пізно і принесли в зубах те, що треба. Потім учотирьох ми підєднуємо шнури, щоб зарядити батареї. Нарешті після довгих годин праці Піфагор може насолодитися доступом до свого Третього Ока. Не чекаючи ні секунди, він пірнає в інтернет. Ми всідаємося навколо і стежимо, але я знаю, що в цю мить він справді далеко, десь там, над нами, у вимірі, який пропонує цей магічний обєкт, створений людьми.
Знайшов, повідомляє він нарешті.
Есмеральда, Вольфганг і я присуваємось ближче.
Я шукав якесь місце в Парижі, де немає тунелів, підземок, метро чи каналізації. Це доволі вузьке місце, яке називається Лебединий острів.
Острів?
Так, острів посеред річки.
Але ми не вміємо плавати! вигукую я, дуже занепокоєна тим, що можу опинитися посеред води.
Ми можемо туди потрапити через міст, таке місце значно легше захищати, ніж цілий квартал. Залишається дві проблеми. Передусім треба знайти спосіб транспортувати їжу на Лебединий острів, щоб тримати облогу. Далі нам слід знайти людину, яка знається на руйнуванні будинків, щоб підірвати мости, коли ми облаштуємося на острові.
Ми вже стільки зробили самі! Ти не думаєш, що нам вдасться це зробити без допомоги людей?
Не на цьому етапі. На жаль, я знаюся тільки на отриманні цифрової інформації, а на вибухахні.
Наталі працювала на будівництві, я бачила, як вона підривала будинки.
Чудово. Те, що треба.
Я не знаю, де вона зараз.
Можна знайти твою служницю завдяки твоєму нашийнику з сигналом, каже Піфагор. Він зєднаний з її смартфоном, який має власний сигнал GPS. Сподіваюся, її телефон ще тримає заряд.
Він знову занурюється в інтернет і оголошує:
Коти створили спільноту в західному лісі, а люди згуртувались у східному Венсенському лісі. Йдеться в основному про дітей і підлітків, які втратили батьків під час війни. Наталі приєдналася до цієї спільноти, у них є якісь засоби комунікації.
Ти впевнений, що Наталі там?
На яку стадію міжвидової комунікації з нею ти вийшла, Бастет?
Мені часом вдаватися говорити до неї,відповідаю я, й далі намагаючись справити на нього враження.
Звісно, це брехня.
Прекрасно. З її допомогою ми створимо сховок на Лебединому острові.
Ми справді не здатні це зробити без людей? наполягає Вольфганг.
Пацюків значно більше, і вони завжди відтворюватимуться швидше, ніж ми встигатимемо їх вбивати.
Я не дуже тішуся думкою, що доведеться перейти місто з заходу на схід, щоб відшукати мою служницю. Однак я добре розумію, що навіть якщо моя здатність передавати і її здатність приймати не достатньо розвинені, саме я більше пристосована провадити цю делікатну місію.
Ти підеш зі мною, Піфагоре? Мені треба, щоб мене хтось супроводжував у пошуках Наталі.
Ні, я організовую передислокацію нашої армії на Лебединий острів.
Я здивована тим, що він не став «привязанішим» до мене після того, що ми пережили разом, всього того, що розділили, всього того, що одне одному сказали.
А як я потім приєднаюся до вас?
Йди вздовж Сени. Є три острови: середній, острів Сен-Луї, великий, острів Сіти і маленький, Лебединий острів. Ти не помилишся.
Я піду з тобою, каже Есмеральда. Удвох ми будемо сильніші.