Муркочу на середній частоті, яку незабаром імітує Есмеральда, далі Вольфганг, а потім усі коти нашого загону.
Повітря вібрує від наших хвиль, навіть комахи й рослини мають відчути, що ми формуємо нову силу.
Жодної живої людської істоти в полі зору. Піфагор повертає ліворуч, і через кілька хвилин ми опиняємося перед Єлисейським палацом.
Один за одним заходимо в браму. Гуртуємося на подвірї президентського палацу.
Вольфганг показує найкоротший шлях до бункера. Ми прямуємо за ним, спускаємося сходами і опиняємося перед суцільною ворушкою масою щурів: вони всі разом гризуть бетон, що кришиться під їхніми щелепами.
Гризуни завмирають, побачивши нас. Їх охоплює паніка. Одні шикуються в лінію оборони, інші біжать, ймовірно, за підкріпленням. Ми готуємось до атаки.
Піфагор мав раціювони вже досить глибоко вгризлися в мур.
Тут не можна битися, нас затисне між тими, хто біля дверей, і тими, хто буде спускатися сходами! кричить Піфагор. Треба виманити їх нагору, там наші вміння бігати і лазити по деревах дадуть нам перевагу!
Він має рацію. Я віддаю накази, наш загін розвертається і виходить на вулицю. І що ми бачимобезліч щурячих очей хижо виблискує в сутінках. Підкріплення щурів прибуло. Щонайменше дві тисячі гризунів проти сотні котів.
Ми перегруповуємося і займаємо бойову позицію: настовбурчуємо шерсть, щоб видаватися більшими, вишкірюємо зуби і бризкаємо слиною.
Щури теж настовбурчують шерсть і починають видавати дивні звуки.
Це називається «скрегіт», каже Піфагор. Вони гострять ікла, скрегочучи зубами, щоб вони були, наче лезо бритви.
Помічаю серед них щура більшого розміру. Він видає значно нижчий звук. Це, мабуть, їхній вожак. Коли він клацає зубами, інші йому відповідають і рухаються синхронно з ним. Подумки охрестила його «Камбіс», бо він видався мені сучасною інкарнацією того, хто хотів нас знищити.
Я нявчу у верхній тональності.
Він свистить.
Ми залякуємо одне одного, кожен своєю мовою.
Треба запамятати, що спілкування з іншими видами ефективніше, коли перебуваєш у стані гніву.
Я посилюю вібрації горла, випускаючи грізні звуки.
Він також.
Ці горлові шуми підбадьорюють і заспокоюють нас. Але співвідношення сил не на нашу користь: один до двадцяти. Ми тепер в оточенні пацюків. І жодного шансу на втечу.
Дехто з-поміж нас уже починає шкодувати про свій вибір. Вони пробують втекти по деревах.
Вольфганг бурчить, я розумію, що він дуже боїться.
Але Есмеральда стає у бойову стійку, готова до стрибка.
Серед щурівжодного натяку на відступ.
Обертаюся до Піфагоравсе-таки він відповідальний за цю ситуацію.
Треба протриматись якнайдовше, не вступаючи в битву, оголошує він.
Я не розумію стратегії сіамця.
Задля чого?
Він заплющує очі та підключає Третє Око. Нарешті відповідає:
Я знаю, завдяки камерам відеоспостереження, що до нас невдовзі прибуде цінна допомога.
Щури далі затискають нас, і я не можу збагнути, про що говорить Піфагор. Маленькі червоні очиці та скреготливі зуби все ближче. Шкрябання тисяч кігтів усе відчутніше.
Раптом ніч розтинає дикий рев.
Це Ганнібал.
І далі все відбувається блискавично. Лев мчить, грива розвівається на вітрі. Щури не встигають стати в оборонну позицію, щоби відбити атаку такого масивного суперника. Ганнібал, блискучий воїн, опускає пащу в щурячі лави. Він хапає їх по три-чотири за раз, наче травоїдна тварина, що схиляється, аби поскубти травичку. Пацюки верещать, а на зміну левячим зубам приходять кігті. Вони розтинають повітря і все, що трапляється по дорозі. Навіть пси не могли з ним змагатися, що вже говорити про щурів.
В атаку! кричу своїм.
Ми скористалися маневром Ганнібала й собі пірнули у щурячу масу, намагаючись хоч трохи бути подібними на нашого далекого родича. Він демонструє свою міць перед незліченною навалою гризунів. Кільком відважним пацюкам вдається вчепитися йому в спину і всадити в неї зуби, але він швидко їх скидає.
Цей велетень Ганнібал сіє смерть легко й елегантно. Його рухи неквапливі, точні, невимушені, влучні. Він звільняє тих, хто боїться тягаря екзистенції.
Він ніби танцює.
Вороги захоплені зненацька і просто заворожені появою лева, дехто з них завмирає, безборонно дозволяючи себе вбивати. Ганнібал увесь в крові своїх жертв. Він чавить тих, хто потрапляє йому під ноги, як перезрілі плоди. Ковтає кількох, щоб відновити силу вбивати інших. Верткі пацючі хвости стирчать із заюшеної кров'ю пащеки, наче мацаки. Щури, що були у сховищі, тепер виходять на поверхню, щоб якось допомогти своїм побратимам, та не можуть нічого вдіяти проти такого супротивника. Але вони не здаються. Чіпляються за його гриву. Намагаються роздерти йому спину, гризуть китицю його хвоста.
Розлючений Ганнібал створює справжнє пекло для цих жалюгідних гризунів.
Битва вже триває дуже довго. Я бюся поруч з Вольфгангом і Есмеральдою. Ми захищаємо Піфагора, який постійно відстежує, завдяки Третьому Окові, підєднаному до камер відеоспостереження, інформацію про можливе підкріплення щурів.
У цьому гармидері сірий сіамець з блакитними очима видається на диво спокійним, наче зосередився на тому, щоб отримати цілісну інформацію про ситуацію.
Його відчуження в такий момент збиває з пантелику.
Ганнібал: Сила.
Піфагор: Знання.
Я: Спілкування?
Ми втрьох можемо здолати кого завгодно.
Якісь пацюки пробують мене зачепити. Їм не пощастило. Кожна істота, яка хоче мене знищити, отримує негайну смерть. Яне лев, але маю здібності войовниці, які ожили під впливом Ганнібала. Вивіряю свої удари, бюся так, як ніколи раніше. Гризу, проштрикую, роздираю. Супроводжую кожен удар різким нявчанням. Одному зі щурів вдається вчепитися мені в спину: качаюся по землі, хапаю його і вгризаюся йому в морду. Інший пацюк гризе мій хвістдоручаю його Ганнібалові, який роздирає його одним ударом лапи.
Навколо мене немає жодного кота. Мертвих щурів усе більшає. Дехто з них відступає. Тоді їхній вожак Камбіс свистить, цей свист відрізняється від попередніх, його хором підхоплюють інші пацюки. Ті, що вижили, моментально припиняють битву і кидаються навтьоки.
За ними! нявчу на все горло.
Невеликий загін слухається мене. Ми нищимо найповільніших, що плентаються позаду, і наздоганяємо розбиту армію.
Посеред зграї помічаю вожака. Хочу його схопити, але він оточений охороною. Ми врешті-решт опиняємося на великій площізгодом Піфагор скаже мені, що це площа Згоди, і Камбіс опиняється в кількох метрах від моїх кігтів.
Я прагну цієї перемоги, щоб завоювати собі винятковий статус.
Бо та, що переможе короля щурів, може претендувати на місце королеви котів.
Кидаюсь за ним. Він мені потрібен.
Есмеральда спостерігає за ситуацією і теж біжить за ним. Бракувало тільки, щоб вона стала першою!
Я майже схопила його, коли зграя щурів вискочила на міст. Перш ніж я встигаю зреагувати, пацюки поспішають до сірої течії річки.
Сповільнюю крок. Я не полізу у воду. Це межа моєї войовничості. Це перешкода для більшості моїх побратимів. Кілька відважних котів, які стрибають за ними, гинуть від їхніх зубів або просто тонуть.
Розчаровано зітхаю, але відчуваю полегшення, що ми не програли першої битви. Наша котяча армія перемогла.
Ми дуже стомлені.
Ганнібал, наш герой, отримав кілька подряпин. Всі коти оточили його, а зачаровані кішки муркочуть і нявчать від задоволення, і горнуться до нього.
Муркочу, інші коти підхоплюють.
Ми перемогли!
Муркоче навіть Ганнібал, потужним басом, від якого у нас всередині все вібрує.
Люблю перемогу.
Сотня котів з-поміж тих нерішучих, що не пішли за нами, прибула на підкріплення. Після битви
Я спробувала їх відігнати, але наші загони мають стати якомога чисельнішими. Демонструючи при нагоді свій авторитет, дозволяю їм, хоч вони і не брали участі в битві за Єлисейські поля, поживитися нашими переможеними ворогами. Я ж не мала натхнення їсти. Надмірні емоції відбили мені апетит.
Піфагор підходить і відводить мене вбік.
У тебе є симптоми чуми? питає він. Запаморочення, припливи тепла, тремтіння? Ми контактували з пацюками, не знаючи, чи чума, яку вони переносять, згубна й для нас.