Я маю доступ до Знання.
Якого ще «знання»?
Людського знання з усіх часів і всіх куточків світу.
Звідки воно в тебе?
Ця інформація прийшла до мене через те, що ви бачите у мене на тімї. Моє Третє Око.
Він нахиляє голову, знімає бузковий ковпачок і показує заглиблення бездоганної прямокутної форми, яке веде просто до його мозку.
Завдяки цьому я знаю те, чого ви навіть не можете уявити.
Серед слухачів запала довга мовчанка.
Ми гинемо від голоду, нагадує один вуличний кіт. Твоє Знання нічого не варте, якщо не нагодує нас.
Піфагор стає на чотири лапи і пояснює.
Достатньо вирішити, що ми мусимо діяти, аби взяти в руки наші долі. Наші єдині справжні суперники, пацюки, значно слабші, ніж ви думаєте. Здолайте ваші страхи, довіртеся мені, нам треба сформувати котячу армію, напасти на них і перемогти.
Хто ти насправді, ти, старий худий сіамцю з діркою в голові? Тут тебе ніхто не знає.
Мені нема чого приховувати. Колись я був піддослідним котом у лабораторії, але переконав одну людину жіночої статі звільнити мене з цієї вязниці. Вона відкрила мені це Третє Око в черепі й навчала мене. Так я відкрив для себе історію людей. Обрав собі імя на честь одного з них, який здавався мені найцікавішим і наймудрішим: Піфагор.
Цього разу вуха слухачів нашорошились, йому вдалося привернути їхню увагу.
Ти сам обрав собі імя? питає захоплено кішка тигрового окрасу.
І ким він був той твій Піфа як-його-там? питає інша.
Цього разу вуха нашорошилися більше, увага зросла.
Піфагор жив дві тисячі пятсот років тому і був надзвичайно мудрим і далекоглядним чоловіком. Коли людське суспільство перебувало в занепаді, охоплене жорстокістю, глупотою і страхом, він змінив менталітет своїх співвітчизників. Він відкрив їм очі на їхнє незнання, змусив їх побачити світ за межами простого безпосереднього сприйняття за допомогою відчуттів. Піфагор вигадав слово «філософія» і слово «математика». Він створив школу, щоб навчати учнів, які мали стати розумними і далі поширювати мудрі думки. Піфагор провадив людство до миру й мудрості, тому я обрав його імя, щоб так само вести за собою моїх одноплемінників.
Юрба налаштована скептично. Як і я, більшість котів не розуміє сенсу значної кількості слів, які чує від промовця. Та Піфагор на це не зважає.
Дозвольте пояснити, який вибір для вас існує. Перший варіантжити, страхаючись подій, на які ви не маєте впливу, ні причин, ні наслідків яких не розумієте. Все життя розгрібати сміття і переслідувати голодних зайців. Жити в надії повернутися до «нормального життя», де ви матимете їжу в мисках і ваші маленькі котячі кубельця. І другий варіантвзяти долю у власні лапи, створити свою армію і завоювати це місто.
Перс знову взяв слово.
Мене звати Науходоносор. Зізнаюся, що не сам вибрав собі імя і не знаю, що зробив той чоловік, який носив це імя до мене, але я точно знаю, що, якщо ми тебе послухаємо, Піфагоре, нас переможуть пацюки. І замість того, щоб померти від голоду тут чи від щурячих зубів у місті, я пропоную піти порибалити на захід.
Ти, Навуходоносоре, пропонуєш іти так далеко, що ті, хто вирушить з тобою, помруть з голоду, перш ніж зможуть намочити лапи у хвилях. Довіль розташований дуже далеко звідси, за багато десятків кілометрів.
Неправда. Я туди їздив, це не так вже й далеко!
Ти ж не йшов туди, а їхав автівкою? Отже, не маєш зеленого поняття, яка це відстань.
А ти, Піфагоре, звідки про це знаєш? Завдяки твоєму Третьому Окові?
Саме так. Звідси до Довіля двісті кілометрів! Кіт пересувається зі швидкістю пять кілометрів за годину. Знадобиться іти два дні без перепочинку.
Я, може, й не маю Третього Ока і не знаюся на кілометрах і годинах, але знаю, що пацюків тут значно більше, ніж нас. Ти говориш про армію котів? А я кажу, що ця армія зазнає поразки.
Добре, заберемо їжу у щурів, де її чимало, і почастуємось. Я пропоную усім наїстися досхочу! Не пірнаючи у воду, щоб спіймати рибу, не чекаючи довго і не мандруючи далеко.
Цього разу Піфагор поцілив у яблучко.
Куди ти хочеш йти? питає тигрова кішка.
Вчора я зясував, що існує великий запас свіжої їжі, неторканої, готової для нашого вжитку.
Де? Кажи.
Недалеко. Кілька сотень метрів звідси.
Ніякого зіпсутого мяса, трупів з мухами чи хробаками?
Сухий корм. Молоко. Бляшанки з тунцем і лососем. Ось що ми там знайдемо.
І знову нашорошені ледь тремтячі вуха розвертаються в бік оратора: зайве підтвердження того, що найкраща мотиваціяце, без сумніву, мотивація для шлунка.
Ви матимете що їсти, продовжує Піфагор.
Навуходоносор не збирається відступати, він вперто нявчить:
Я волію довго йти і рибалити у тому, що ти називаєш «морем», ніж битися з пацюками.
Найпростіший вихіднехай присутні вибирають. Хто готовий іти за мною і відшукати запаси харчів?
Оскільки ніхто не реагує, вирішую втрутитися.
Послухайте. Мене звати Бастет. Я теж не вибирала собі імя. Теж не маю Третього Ока. І я теж боюся щурів. Але я знаю Піфагора, і судячи з того, що бачила й пережила разом з ним, можу вас запевнити, що він завжди говорить правду і ніколи не помиляється.
Усе ще жодної схвальної реакції.
Щоб ми за тобою пішли, розкажи нам більше про це сховище їжі! вигукує якась кішка.
Гаразд, слухайте: очільник людей цієї країни, президент Республіки, має будинок, який називається «Єлисейський палац». Там у підземеллі є «бункер», щось на зразок печери, у якій зберігають запаси їжі на випадок війни.
Усі вражені докладністю його інформації. Скориставшись тимчасовою перевагою, Піфагор подовжує:
Коли почалася епідемія чуми, Президент і його міністри не пішли до цього бункера, а сіли на літак і втекли звідси. Єлисейський палац розграбували озброєні банди, але вони не зуміли дістатися до бункера, дуже добре захищеного системою електронних ключів з розпізнаванням райдужної оболонки. Коли чума спустошила все навколо, вулиці Парижа спорожніли від людей, а щури перемогли псів.
Це правда, підтверджує старий кіт, вкритий рубцями.
Пацюки полювали на ворон, кажанів, на голубів, на горобців, вони наганяли страх навіть на нових велетенських тарганів, що кишіли майже всюди. Вони добре їли і блискавично розмножувалися. Там, де було десять щурів, незабаром ставало сто, і всі розносили чуму.
Підтверджую, що я бачив, як вони атакували групи молодих людей і змушували їх тікати, каже старий зморений кіт.
Давай, розкажи нам про їжу! наполягає тигрова кішка.
Піфагора не довелося просити двічі.
Один пацюк здогадався, що до бункера можна увійти через систему вентиляції. Він перегриз фільтри і відкрив доступ до цих запасів.
Всі коти тепер уважно слухали.
Відтоді щури сформували ланцюг для доставки їжі. Але це забирало багато часу, тому вони вирішили прогризти стіну поруч з металевими дверима. Саме це вони роблять зараз. Руйнують бетон своїми зубами, щоб проникнути до цього велетенського сховища.
Ніхто не реагує, Навуходоносор користується моментом і знову бере слово:
А як тобі спало на думку запитати про це інтернет? з недовірою цікавиться він.
Моя служниця передавала повідомлення, а я їх приймав.
Ти хочеш сказати, що вона могла з тобою розмовляти? Наша прислуга теж з нами говорила, і ми її розуміли
Але не дослівно. Моя служниця зверталась до мене, і я отримував її повідомлення точно в деталях, наче вона нявчала по-котячому. Перед смертю вона відкрила мені, що саме там, де я кажу, останній резерв їжі у місті. Вона про нього знала, бо її брат, військовий, працював з Президентом. Вчора ввечері я про це згадав. Тому поки ви спали, я використав своє Третє Око, щоб подивитися, що там відбувається.
Хіба це можливо? вражено питає тигрова кицька.
Завдяки тому ж братові-військовому моя служниця забезпечила мені доступ до програми їхніх секретних служб, яка дала мені змогу використати мережу відеоспостереження. Таким чином я побачив через камери контролю, як пацюки виносять харчі вентиляційними трубами і длубають бетонну стіну.
Твоя розповідь занадто складна, каже Навуходоносор, ти вживаєш забагато незрозумілих слів: намагаєшся нас вразити. Ми тобі не віримо. Я краще буду йти пішки два дні, ніж почну воювати з ордою знахабнілих щурів, які розносять хворобу, може навіть смертельну для нас.