Люди не можуть без нас жити, невгаває він. Подивись на них. Їхня психологічна рівновага залежить від нашої присутності. Уявляєш, що станеться з нашими служницями, коли нас не буде? Ми знімаємо напругу в будинку. Завдяки нам вони не божеволіють і добре сплять.
Я думаю, що наші люди змогли б прекрасно вижити й без нас, але не хочу вступати в дискусію.
На другому поверсі знаходжу Піфагора, що марить з розплющеними очима.
Розкажи мені, що там далі було в історії,прошу його.
Він ослаб через недоїдання, але погоджується піти зі мною в кімнату з великим дзеркалом, яке колись так мене вразило, і ми там влаштовуємося на ліжку.
Ми зупинилися на Відродженні, ти казав, що наука і мистецтво нарешті зацікавились нами.
Вуха Піфагора ледь здригаються, ніби він уже занурився в історію, яку зараз розповідатиме.
У Франції котів офіційно реабілітував король Людовик XIII. У його міністра Рішельє було їх зо двадцять, він щоранку перед роботою бавився з ними. Так, він обожнював нас. Людовик XIII радив усім селянам мати котів для захисту врожаю, а ще створив бригаду котів, які постійно жили у королівській бібліотеці та захищали книжки від мишачих набігів. На жаль, він не передав цієї пристрасті своєму нащадкові. Людовик XIV з десяти років розважався з приятелями, кидаючи живих котів до печі. Але після нього прийшов новий шанувальник котів: Людовик XV. Він приходив на засідання до міністрів з білим котом на руках. Саме він офіційно наказав припинити спалювання котів у день Івана Хрестителя.
Як погано залежати від людських настроїв і примх
Люди при владі, що нас ненавиділи, як-от Камбіс II, Цезар, Людовик XIV чи пізніше Наполеон і Гітлер, переважно були деспотами.
А ті, хто до влади не належав?
Саме в цей період котів почали використовувати в наукових експериментах.
«Наукових»?
Наукаце мистецтво, що намагається зрозуміти світ. Політика підпорядковується закону, релігіяволі уявного і невидимого могутнього велетня з бородою, який стежить за всім, наука ж шукає без упереджень і ставить нові питання. І саме в цю епоху вчені першими подумали про те, що коти могли б їм стати у пригоді.
Знадвору чути кулеметні черги, вибухи і зойки, але я далі слухаю Піфагора.
Сіамець струснув головою, а потім продовжив.
Один з їхніх найвидатніших учених, Ісаак Ньютон, під час третьої великої епідемії чуми, що спіткала Лондон, столицю Англії, 1666 року відкрив принцип загальної гравітації. Він покинув місто, подався до рідного Вулсторпа, і якось по обіді, коли відпочивав під деревом, на нього зненацька впала його кішка Маріон, що саме лазила по тому дереву. Він раптом пробудився і подумав: «Якщо Маріон падає з гілки на мене, чому Місяць не падає з неба на Землю?» З цього спостереження він вивів закон гравітації, одне з найбільших відкриттів у фізиці. Пізніше французький письменник Вольтер, який теж обожнював котів, описав цю історію, замінивши кота яблуком.
Це мене зацікавило.
Щоб віддячити своїй кішці Маріон за те, що надихнула його на таке відкриття, Ісаак Ньютон вирішив зробити квадратний отвір внизу дверей, щоб вона могла входити і виходити, коли їй заманеться. Отже, він був винахідником не тільки законів фізики, ай котячого ходу.
Здається, наука мені подобається. Піфагор клацає язиком, я знаю, що він дуже голодний, але його розум залишається активним, попри все.
Інший вчений Нікола Тесла відкрив феномен статичної електрики, спостерігаючи, як його син гладить свого кота Мацека, і в темряві зявляються дрібні іскорки.
Отже, наука нас врятує.
Не зовсім так
Піфагор байдуже пронявчав останню фразу.
Наука вивела нас із релігійних забобонів, проте породила нові суперечності.
Пролунав новий вибух, ще потужніший. Почувся гуркіт обваленого будинку. Сіамець здригається. Вуха крутяться у різні боки. Він вишкірює зуби, наче стримує глухе роздратування, і каже:
Мабуть, пора відкрити тобі свою таємницю, Бастет. Ходімо.
Він бере мене з собою на кухню, стрибає на ручку дверей, що ведуть до підвалу, і, винахідливо використовуючи свою вагу, відчиняє їхперед нами білі сходи з бездоганно відполірованими сходинками.
Як ти додумався так відчиняти двері?
Я теж застосував «науковий підхід» і винайшов цей дієвий метод. Згодом навчу і тебе. Ходімо.
Ми швидко спускаємось сходами.
Софі займається наукою, цеїї лабораторія. Ярезультат одного з її експериментів і саме тому можу приймати стільки інформації про людей.
Внизу нас чекали металеві двері. Він вже приготувався стрибнути, щоб відчинити їх, але зненацька зявилася його служниця.
Побачивши нас, вона супить брови, суворо дивиться на Піфагора, докоряє, з притиском повторюючи його імя.
Він ніяковіє, повертається до мене і дає зрозуміти, що нам краще повернутися до вітальні.
Мені не почулося? Піфагор сказав, що сам є результатом людського наукового експерименту? Я конче хочу знати, що це означає.
І сіамець був готовий відкрити свою таємницюшкода, що служниця все зіпсувала своєю появою. Телевізор показує все те саме: війна, футбол, прогноз погоди. Софі тисне на пульт, і зявляються зовсім інші картинки.
Думаю, наші люди вже не витримують жалюгідного видовища їхнього неспокійного світу, тому втішаються уявним світом «кіно».
На екрані рухаються намальовані коти. Мабуть, це і є фільм.
«Жінка-кішка»?
Ні. Це «Аристокоти». Здивуюсь, якщо там справді йдеться про котів. Хоча думаю, Софі все ж має особливу пристрасть до нас.
Картинки рухаються доволі швидко, даючи відчуття плинності, подібної до реальності.
Ще одна фальшива історія, вигадана якимось сценаристом? Невже так цікаво розповідати про те, чого не існує в реальності?
Уяваце те, що дає їм змогу втекти від реального світу, коли він стає надто гнітючим. Подивись цей фільмі ти зрозумієш утішну силу фікції, яка протистоїть невтішній силі реальних подій.
Сумніваюсь. Але оскільки мені й так нічого робити, починаю стежити за цими «рухомими картинками» Спершу бачу білу кішку з кумедним бантом і сірого кота з дивною головою. Піфагор коментує: «Вінце ОМейлі, а вонаГерцогиня. Вони чимось схожі на нас з тобою. Фільм американський, але історія відбувається в Парижі».
Бачу дійсно дивних персонажівнесправжніх мальованих котів, які рухаються, як ми, і розмовляють, як люди.
І про що ця історія?
Герцогиняце кішка, яка живе у багатій людській родині, вона має трьох дітей і живе у розкоші й комфорті. Її служниця, дуже заможна старенька пані, обожнює її і залишає Герцогині увесь свій спадок, а мажордом отримує розпорядження доглядати за нею. Але він вирішує позбутися котів, щоби самому отримати спадок. Він викрадає Герцогиню і дітей та вивозить їх далеко за місто. Котам вдалося втекти і повернутися до Парижа. Але без даху над головою вони не можуть жити. На допомогу приходить вуличний кіт ОМейлі, він захищає їх і допомагає повернутися додому.
Гарно.
Але це не реалістично. Мажордом, який хотів би позбутися котів, просто убив би їх. І коти не вміють повертатися вантажівкою до Парижа.
Здається, його дратував брак реалістичності цього анімаційного фільму.
Спостерігаю за двома персонажами з гострими вушками, які розмовляють точно, як Наталі й Томас, з тими ж інтонаціями, обмінюючись такими ж поглядами. Якщо б у них були інші тіла, вони були б людьми. Це повна маячня!
Троє кошенят нагадують мені про моїх втрачених малюків. Справжній світ значно жорсткіший, ніж той, що зображений в анімованих картинках. Як би зреагувала ця «Герцогиня», якщо б її кошенят втопили, відвернувши увагу лазерним променем, як зреагував би ОМейлі, якщо б навколо нього люди вбивали одне одного з рушниць і кидали одне в одного гранати, а вулицями Парижа розповзалася чума?
Поки фільм триває, я поволі розслабляюся, потім провалююся в сон.
Сниться, що яНаталі.
Вдень працюю, вночісплю. У мене дві ноги, і я люблю приймати душ. Вдень підриваю будинки і ношу жовту каску. Увечері, коли повертаюся, моя кішка прокидається і муркоче, коли я її гладжу. Я розважаюся: заважаю їй переходити з кімнати до кімнати, зачиняю двері. Коли ж вона нявчить голосніше, випускаю її. Я їм їжу різних кольорів. Дивлюся телевізор. Піднімаюся до кімнати і розглядаю себе у дзеркалі. Бачу себе як людину, але раптом одна деталь мене інтригує. Нахиляюся до дзеркала й помічаю, що мої зіниці схожі на щілини, як у кота.