Ага. Боти були більш пристосованими до бойових дій, ніж люди, з тієї ж причини SecUnits були більш поширеними для контрактів на охорону: якщо ми не виконуємо накази, нам ошпарює мізки. Але існували спільні корпоративні та інші юридичні договори щодо використання бойових ботів. (Хоча всі, здавалося, шукали і знаходили шляхи, як їх обійти. Це був досить поширений сюжет у деяких серіалах поза Корпорацією.)
Я прислухався до безпілотників і каналу корабля, але обидві людини розмовляли мало, просто складаючи своє спорядження з випадковими зауваженнями один до одного. З їх підписів у стрічці я взнав, що їх звали Вілкен та Герт. Було б занадто очікувати, що вони одразу поговорять про те, чому їдуть до Міли, але попереду було ще багато часу.
Значна частина моїх функцій SecUnit'а допомагала компанії записувати все, що робили мої клієнти, щоб компанія могла збирати дані та продавати все, що мало вартість. (Кажуть, хороша безпека має свою ціну, і компанія сприймає це буквально.) Більшість записів - це просто сміття, яке видаляється, але його спочатку аналізують і витягують ласі шматочки. Зазвичай це робиться разом з SecSystem, але я можу робити це сам, бо у мене все ще є потрібний для цього код. Програма займала місце в моєму сховищі, яке могло бути використане для медіа, але це було те, що я не міг замінити на льоту.
Поки обидві людини діставали з шафки, в якій мене не було, деякі пакети з запасами і влаштовувалися, я відкоригував код дронів, щоб дозволити їм вести запис. Зібравши достатньо даних, я міг би розпочати аналіз у фоновому режимі.
Коли транспортник відєднався від замків і почав подорож до Міли, я вже знову дивився своє нове шоу.
***
До Міли знадобилося двадцять циклів за місцевим часом корабля.
Я не очікував, що це мене турбуватиме. Я перебував у транспортних ящиках і кабінках набагато довше, і багато таких поїздок були ще до того, як я зламав свій командний модуль і почав завантажувати медіа. Але я вже відвик подорожувати вантажем, навіть з новими шоу, серіалами та кількома сотнями книг, які потрібно було переглянути. Перехід на нерухомість мене не турбувала, і я провів три транспортні поїздки, включаючи поїздку з АРТом, переважно без руху. Я не був впевнений у великій різниці. Гаразд, можливо, я був упевнений: у всіх інших поїздках я мав можливість рухатися, коли захотів.
У будь-якому випадку я відчув полегшення, коли корабель повідомив, що наближається до Міли. Через дві хвилини я зрозумів, що приймаю станційну стрічку, але на ній нічого не було. Зазвичай там є інформація про рух та стикування, потенційні небезпеки для навігації, новини, тощо, але тут нічого такого не було. Я звернувся до корабля, який повідомив, що на підході немає іншого транспорту, але це узгоджується з його попереднім досвідом стикування до цієї станції. (Якось я дивився серіал із зображенням станції з мертвими привидами, і це нормально, але краще переконатися.)
Тиша все-таки дивно нервувала. Станція була набагато меншою за RaviHyral і мала форму трикутника. Сканування показало два кораблі в доці і розкид човників, які займали частину її місткості.
Корабель зайшов у док-станцію, перш ніж я нарешті почув щось у каналі. Вітальне повідомлення прозвучало досить нормально, але індекс станції виглядав так, ніби в інформаційній системі стався збій. Давався перелік підприємств та послуг, але кожен запис був оновлений і супроводжувався закритим/неактивним доповненням. Тож місце не могло бути покинутим, але воно балансувало на межі статусу мертвого/неактивного.
Поки корабель підходив до станції для стикування, я перевірив результати свого аналізу. Вілкен і Герт були консультантами з питань безпеки, найнятими дослідницькою групою від компанії GoodNightLander Independent для встановлення фактичного стану справ. GI відмовилася закривати проект термоформування, ініційований GrayCris, і прислала масив тягачів, щоб захистити установку тераформування від падіння, щоб пізніше розпочати процес офіційного володіння нею. Завданням дослідницької групи було оглянути установку та скласти звіт про її стан.
Це був саме такий контракт, на який облігаційні компанії постачають SecUnits, такий контракт я укладав більше разів, ніж мав на своїй памяті. Але з розмов Вілкен та Герта за останні двадцять циклів стало зрозуміло, що у них немає ні облігаційної компанії, ні SecUnits. Я намагався не сприймати це особисто.
(Якби була залучена облігаційна безпекова компанія з участю SecUnits, мені довелося б припинити що б я не робив. Зміна моєї конфігурації обдурила б побіжне сканування, але не інших SecUnits, і будь-хто з них, виявивши мене, негайно повідомив би свою SecSystem. Я сам, до пекла, повідомив би про свою присутність. SecUnits компанії, .лядь, небезпечні, повірте мені.)
Коли почалася процедура стикування, я вирішив, що її звуки приховають будь-який шум від моїх невеликих рухів. Я потягнув рюкзак навколо себе, відкрив шкіру на правій руці, там, де вона стикалася з краєм моєї енергетичної зброї, і всунув усі флешки памяті, які я купив, у вільний простір. Вони відчувалися як дивний і громіздкий наріст, але невдовзі я звикну до нього. Я збирався залишити свій рюкзак тут, у шафці.
Ми зістикувалися, і Вілкен і Герт забрали свої рюкзаки та вийшли з шлюзового отвору на станцію. Розпакувавши себе з шафки, я використав публічний канал станції, щоб зламати її систему безпеки. Більшість камер були неактивними, і сканування проводилося виключно на предмет екологічної безпеки та виявлення пошкоджень. Вони були більше стурбовані тим, що їхнє обладнання виходить з ладу, ніж появою людей, які намагалися би щось викрасти чи саботувати їхні зусилля, але, можливо, це було тому, що людей було небагато.
Після того як я перепакував шафку і переконався, що у ній не залишилося жодних слідів моєї присутності, я оглянув місце перебування людей, щоб перевірити, чи не залишили вони щось після себе. Невдача. Я завагався, розглядаючи дрони корабля. Якщо тут мало камер, на які можна покластися, безпілотники були б непоганими помічниками. Але наявні ремонтні безпілотники були набагато більшими, ніж ті, з якими я звик працювати, переважно через додаткові пристрої чи механічні руки, необхідні для обслуговування корабля. Я вирішив, що позбавляти корабель будь-якого з них не варто.
Я зробив ще кілька коригувань. У розкладі порту я зазначив, що корабель став на технічне обслуговування, і змусив його вважати, що для виходу потрібен мій дозвіл. Оскільки корабель піклувався про себе сам, а компанія, яка ним володіла, не мала навіть кіоску в цій системі, я не думав, що хтось потурбується перевірити його, доки він не порушить свій графік більше ніж кілька циклів. З такою малою кількістю кораблів у доці я не хотів застрявати тут.
Коли я закінчив процедуру проходу через шлюз корабля, зона посадки була порожньою. Відсутність належного освітлення породжувала багато тіней, які однак не приховували слідів потертостей та плям на великих панелях підлоги. Самотня обгортка від їжі гойдалася від рециркуляції повітря, ніби вони вже навіть не запускали прибиральники. Не було ні безпілотників, ні ботів-самоскидів. На палубі були два великі підйомники з пілот-ботами, які вже зняли вантажні модулі з корабля, і я був радий почути, як вони гуркотять і посилають один одному дані через беззвучну стрічцу станції. Мені не подобається ходити по залах, переповнених людьми, які витріщаються на мене і встановлюють зоровий контакт, але навпаки було так само дивно моторошно.
Я знайшов Герта та Вілкен на відео однієї з небагатьох працюючих камер безпеки і почав слідкувати за ними. Вони прямували до залу посадки, а не до житлового рівня. У стрічці не було інформації про туристичну карту, але, зламавши камери, я отримав доступ до системи технічного обслуговування станції, і витягнув схему звідти. Усі зони, крім тих, що були необхідні для мінімальної життєдіяльності станції, були закритими. Мені стало цікаво, чи відома тут петиція від GoodNightLander Independent про відновлення тераформування планети. Мені це місце одразу не сподобалося, і я не хотів би тут жити.
У мене є код для перегляду пам'яті камер і видалення себе з них, який я використовував у набагато складніших обставинах, і я активував його для роботи з системою безпеки станції. Хоча насправді найбільшою небезпекою була людина, яка побачила би мене на дисплеї і подумала би: "Гей, хто це?" На щастя, на станції було переважно темно.
Я міг прослідкувати за Вілкен та Гертом аж до кінця залу для висадки, а тоді вгору по пандусу, до місця, що, як було вказано на схемі, було офісом портового управління/контролю за вантажними операціями.
Коли я проходив повз бічні двері у верхній частині пандусу, щось яскраве та барвисте вискочило прямо переді мною, і я ледь не спіткнувся. Це була реклама вантажної служби, прихована маркерною фарбою на підлозі, яка реагувала на рух. Реклама також кидала у стрічку трохи відео, на випадок, якщо ви якось пропустили світло в обличчя. Зазвичай такі маркери використовувалися лише для екстрених процедур, оскільки вони працювали навіть при відключеному живленні. Я ніколи раніше не бачив, щоб їх використовували для реклами. Вся суть маркерів полягала в тому, щоб вони працювали, коли зникне електроенергія, щоб їх було легко побачити. Було досить важко змусити панікуючих людей слідувати за маркерами в безпечне місце, а тут ще й нав'язувалася реклама, яка закривала карту маршруту екстреної допомоги
Я нагадав собі, що це більше не моє завдання - забезпечувати безпеку людей.
І я все ще ненавидів рекламу з маркера.
Я знову перевірив камери і побачив, що Вілкен і Герт знайшли ознаки життя в районі портового управління. Вони стояли біля офісного центру з трьома рівнями закруглених вікон і дивилися на те, що мало бути вокзальним торговим центром. Це був відкритий майданчик з парою нависаючих транспортних труб, що вигинались вгорі, і великим кулястим дисплеєм, який наразі перебував у режимі очікування, витаючи у повітрі. Майданчик був оточений багаторівневими темними затіненими вітринами та порожніми фасадами на місцях, де мали бути кафе, готелі, вантажні брокери, транзитні офіси, технічні магазини тощо. Значна частина його виглядала незавершеною, наче сюди ніхто ніколи не приїжджав, а решта закрилися, і нічого не залишилося, окрім кількох відокремлених плаваючих по дисплею поверхонь.
Я зайшов у коридор, який вів від портового управління до головної житлової секції, і по якому мали би ходити люди, якби вони жили тут. Я йшов у напівтемряві, поки не знайшов порожній кубик, приготований до чогось, що ніколи не встановлювалося, і присів всередину нього. Зараз я міг стежити за камерами, не турбуючись про те, що хто-небудь з чергуючого персоналу станції помітить мене. Я перехопив контроль над безпілотником зі сканером зброї, і тепер він передавав інформацію на мою стрічку. Він виконував патрулювання біля офісу ПА, і я скористався ним, щоб отримати кращі відео та аудіо, ніж від статичної камери безпеки.
Вілкен і Герт розмовляли з двома новими людьми. Поруч них стояв людиноподібний бот. Я ніколи не зустрічав їх особисто, лише у розважальних стрічках. Вони не популярні на території корпорації, тому що у них обмежені можливості, як і у ботів, які відповідають певним завданням - вони не можуть вийти за рамки інструкцій, і навіть за наявності доступного каналу їхня здатність обробляти та аналізувати дані невисока. На відміну від конструктів, вони не мають клонованої людської тканини, тому їх можна вважати голим металевим каркасом - ботом, який може піднімати доволі важкі речі, за винятком таких, які може підняти бот-самоскид або будь-який інший вид вантажопідйомника.
У деяких розважальних ЗМІ, які я бачив, вони використовувалися для зображення злих шахраїв-SecUnits, які загрожували головним героям. Не те, щоб мене це дратувало чи щось подібне. Це було насправді навіть добре, тому що тоді люди, які ніколи не працювали з SecUnits, очікували, що ми будемо виглядати як боти у формі людини, а не так, як ми виглядаємо насправді. Тому мене це зовсім не дратувало. Жодного біта.
Мене настільки роздратував спалах реклами, що довелося прискорити перегляд стрічки з камери безпілотника. Перша нова людина сказала: "Я Дона Абене". Вона жестом вказала на іншу жінку. "А це моя колега Хіруне та наш помічник Мікі". Потім вона завагалася. "Агентство з працевлаштування вже проінформувало вас?"
"Вони сказали, що це робота охоронців". Вілкен кинула погляд на бота, якого, очевидно, звали Мікі. Бот стояв з нахиленою головою і дивився великими глобусоподібними очима. Людині було незвично представляти бота, і це ще мяко кажучи. Герт виглядав так, ніби намагався зберегти професійно порожній вираз обличчя. Вілкен продовжила: "Ви збираєтесь спуститися на тераформуючий об'єкт з метою формування первинної оцінки, і згідно вашого контракту з GoodNightLander Independent потрібна група безпеки".
Абене кивнула. "Я сподівалася, що її не знадобиться. Але компанія, яка покинула обєкт, не підтримувала супутниковий моніторинг, і ніхто не був всередині з моменту її відїзду. Ми припускаємо, що об'єкт безлюдний, але не маємо ніякої можливості переконатися в цьому".
"Агент сказав нам, що це лише потенційна проблема", - сказав Герт. "Платформа тераформування перешкоджає будь-якому скануванню всередині?"
Хіруне відповіла: "Так. Ми знаємо, що вона стабільна, оскільки тягачі вже встановлені, але це все. Станція стежила за обєктом, але не посилала патрульних суден".
Вона мала на увазі, що існувала ймовірність того, що на об'єкт могли проникнути рейдери. Якщо рейдери там були, то це були непофесіонали, тому що професіонали не проігнорували би станцію вгорі над ними. Крім того, рейдери, як правило, б'ють і втікають, а не залишаються жити на зруйнованій платформі терраформінгу.
Насправді, з моїм досвідом роботи в сфері безпеки, будь-хто, хто міг поселитися і жити на такому об'єкті, хвилював мене набагато більше, ніж рейдери.
Герт і Вілкен переглянулися. Можливо, їм прийшла в голову та сама думка. Вілкен запитала: "Чи існує ймовірність того, що в приміщеннях були залишені активні організми, коли об'єкт покинули?"
"Біологічні матриці були запечатані і, ймовірно, знищені до того, як персонал евакуювали, - сказала Хіруне. Вона зробила жест, ніби відштовхнула щось. - Навіть якби вони цього не зробили, дуже мало шансів, що вони можуть створити небезпечне повітряне забруднення".
Вираз лиця Вілкен залишався професійно прохолодним, але вона наполягала: "Я маю на увазі щось більше, ніж бактерії. Чи є там організми достатньо великі, щоб становити фізичну небезпеку?"
Так, навіть я знав про тераформування більше, ніж ці двоє.
На обличчі Хіруне тепер був пустий, з прикушеною губою, вираз, який я асоціював з людьми, які намагаються не показувати своїх почуттів, особливо тоді, коли хтось ненавмисне сказав щось особливо веселе. (Ось чому мені було важко відмовитися від обладунків; приховувати міміку деколи важко навіть людям.)