Звісно, що ні. Це звичні рішення, які не потребують зусиль. Над цими діями не замислюєшся за умови, що базальні ядра не ушкоджені, а вказівки незмінні. (Утім, у відпустці ви, цілком імовірно, по-іншому одягаєтесь або чистите зуби, самі того не помічаючи.)
Водночас залежність мозку від автоматичної поведінки буває небезпечна. Інколи звички обертаються прокляттям.
Візьмімо, наприклад, Юджина. Після того як він утратив память, саме звички допомогли йому повернутися до життя. А тоді знову його знищили.
III
Що довше Ларрі Сквайр, фахівець із памяті, працював із Юджином, то більше переконувався в тому, що його пацієнт якимось чином опановує нові шаблони поведінки. На знімках мозку було видно, що вірусний енцефаліт не зачепив базальних ядер. Тож науковець замислився: чи можливо, що Юджин не втратив здатності задіювати цикл «вказівка шаблон винагорода» навіть після тяжкого враження мозку? Чи не здатний цей давній нервовий процес пояснити, як Юджин може гуляти районом і знаходити в кухні банку з горіхами?
Щоб перевірити, чи виробляються в Юджина нові звички, Сквайр вигадав експеримент. Він узяв шістнадцять різних предметів елементи пластмасових, яскраво розмальованих іграшок і приклеїв їх на квадратні клаптики картону. Потім поділив їх на вісім пар: вибір А та вибір Б. Один клаптик картону, довільно вибраний у кожній парі, мав унизу наклейку з написом «правильно».
Юджина попросили сісти за стіл, дали йому пару предметів і попросили вибрати один з них. Далі він мав перевернути клаптик картону і подивитись, чи написано внизу «правильно». Типовий спосіб оцінити память. Більшість людей можуть запамятати предмет із написом «правильно» за кілька етапів гри, позаяк предметів усього шістнадцять і їх завжди складено в ті самі вісім пар. Мавпам під силу запамятати всі «правильні» предмети за вісім-десять днів.
Юджин так і не зміг запамятати жодного «правильного» предмета, хоч скільки разів проходив тест. Експеримент повторювали двічі на тиждень багато місяців поспіль він щодня мав справу із сорока парами.
Ви знаєте, для чого ми вас сюди запросили? запитав його дослідник одного дня на початку тесту, на той час експеримент тривав уже кілька тижнів.
Ні, не знаю, відповів Юджин.
Я покажу вам деякі предмети. Знаєте навіщо?
Я маю описати їх вам чи сказати, для чого їх використовують?
Юджин не памятав анічогісінько з попередніх тестувань. Але за кілька тижнів його результати поліпшилися. Через 28 днів Юджин у 85 % випадків вибирав «правильний» предмет. Через 36 днів у 95 %. Одного разу після тестування Юджин здивовано глянув на дослідника.
Як мені це вдається? запитав він.
Розкажіть мені, що відбувається у вашій голові, відповів науковець. Ви кажете собі подумки: «Оцей я вже бачив»?
Ні, похитав головою Юджин. Воно якось засіло ось тут, показав він на свою голову, і рука сама бере те, що треба.
Сквайр чудово зрозумів, що він мав на увазі. Юджин бачив вказівку: пару предметів, завжди в однаковій комбінації. Існував шаблон поведінки: він брав один предмет і дивився, чи є внизу наклейка, хоча при цьому уявлення не мав, навіщо перевертає папірець. Далі йшла винагорода: задоволення, яке він переживав, відшукавши наклейку зі словом «правильно». Урешті у нього сформувався цикл звички.
Щоб упевнитись, що це справді звичка, Сквайр провів ще один експеримент. Він поклав перед Юджином усі шістнадцять предметів одночасно. І попросив його скласти всі «правильні» предмети на одну купку.
Юджин не знав, із чого почати.
О Боже, як усе це запамятати? зітхнув він.
Чоловік сягнув рукою по один предмет і вже майже перевернув на другий бік, як дослідниця, що проводила експеримент, його зупинила.
Так не можна, пояснила вона. Предмети треба розкласти на купки. Навіщо ви їх перевертаєте?
Мабуть, це просто звичка, відповів Юджин.
Завдання виявилось йому не до снаги. За рамками циклу звички предмети не мали для нього жодного сенсу.
Саме цього доказу шукав Сквайр. Експерименти засвідчили, що Юджин має здатність виробляти нові звички, попри те, що завдання чи предмети він запамятовує щонайдовше на кілька секунд. Тепер було зрозуміло, як Юджин міг щоранку ходити на прогулянки. Надворі він кожного разу бачив одні й ті ж вказівки дерева на розі вулиці чи поштові скриньки, розміщені в певному місці, і хоча упізнати свого дому не міг, звички неодмінно допроваджували його до дверей. Крім того, стало ясно, чому Юджин снідав по три-чотири рази на день, навіть коли не відчував голоду. Якщо існували правильні вказівки наприклад, грало радіо чи крізь вікно падали промені ранкового сонця він автоматично дотримувався сценарію, продиктованого базальними ядрами.
Навіть більше: у житті Юджина існували десятки інших звичок, що стали помітними допіру тоді, коли їх узялися зумисне шукати. Наприклад, до Юджина часто навідувалась його донька. Вона трохи балакала з татом у вітальні, потім рушала на кухню до мами, а тоді йшла собі, помахавши на прощання рукою. До того часу Юджин уже забував про їхню розмову і сердився мовляв, чому донька йде геть, не сказавши йому ні слова? а потому забував, чому він злиться. Проте емоційна звичка вже активувалась, злість усе наростала й наростала, й нарешті Юджин спалахував, як сірник, сам не розуміючи чому.
Інколи він гримає кулаком по столу або лається, але коли я його питаю, що сталось, він каже: «Я злий як чорт, але сам не знаю чому!» розповідала мені Беверлі. Юджин може копнути стільця чи накинутись на того, хто зайде в той час до кімнати. А за кілька хвилин уже сміятиметься й теревенитиме про погоду. Складається враження, що він мусить пережити розчарування до кінця.
Новий експеримент Сквайра продемонстрував іще одну річ: звички на диво чутливі. Варто було вказівкам хоч трохи змінитися, звички Юджина сходили нанівець. Кілька разів він, бувало, гуляв кварталом, і щось ішло не так ремонтували дорогу або ж на хіднику лежали гілки дерев, що їх поламав сильний вітер. Тоді Юджин не міг втрапити до свого дому, хоч до того було як палицею кинути. Урешті його приводив до дверей якийсь співчутливий сусіда. Якщо донька перед тим, як вийти з дому, ще на десять секунд заглядала до батька, його ніколи не охоплювала злість, як звичайно.
Експерименти, що їх Сквайр провів із Юджином, докорінно змінили уявлення науковців про роботу мозку: вони остаточно довели, що можна вчитися й робити неусвідомлений вибір, нічогісінько при цьому не памятаючи про процес навчання чи ухвалення рішення. Юджин продемонстрував, що нашу поведінку визначають не лише память і мислення, а й звички. Можна забути досвід, що їх сформував, але, коли звичка вже закріпилась у мозку, вона впливає на нашу поведінку, і часто ми про це й не здогадуємось.
* * *
Відколи Сквайр опублікував першу статтю про Юджинові звички, наука про формування звичок переросла в масштабну галузь. Зрозуміти неврологію і психологію звичок, їхні сильні та слабкі сторони, а також те, як виникають звички та як їх змінити, заповзялися науковці з університету Дюка, Гарварду, Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі, Єльського університету, університету Південної Кароліни, Принстону, університету Пенсильванії, вищих шкіл Великої Британії, Німеччини та Нідерландів, а також дослідники, що працювали в Procter & Gamble, Microsoft, Google і сотнях інших компаній.
Науковці виявили, що вказівкою може слугувати будь-що: від візуального імпульсу на кшталт шоколадного батончика чи телевізійної реклами і до конкретного місця, пори дня, емоції, ланцюжка думок чи товариства певних людей. Шаблони поведінки бувають неймовірно складними або на диво простими (деякі звички, зокрема ті, що повязані з емоціями, вимірюються у мілісекундах). За винагороду може правити все, що завгодно: від їжі чи препаратів, які викликають фізичні відчуття, до приємних емоцій на зразок почуття гордості, що його спричиняє похвала чи захоплена розповідь про власні досягнення.
Майже кожен наступний експеримент підтверджував висновок Сквайра: звички могутні, проте чутливі. Вони можуть виникнути поза нашою свідомістю, або їх можна сформувати навмисно. Звички часто зявляються без нашого дозволу, проте їх можна модифікувати, змінивши складові елементи. У нашому житті вони відіграють значно більшу роль, ніж ми собі гадаємо: насправді звички такі могутні, що змушують мозок «слухати» їх, ігноруючи все решта, навіть здоровий глузд.