Розділ 2Тінь
Пані Дарлінґ зойкнула, і в той самий момент відчинилися двері. Увійшла Нена, адже її вихідний день скінчився. Вона загарчала і кинулася на хлопчика, але той легким рухом випурхнув у вікно. Пані Дарлінґ знову зойкнула, але цього разу вже від страху, що він впаде і розібється, тому хутко побігла вниз поглянути, що ж сталося з маленьким хлопчиком, але його там не було. Жінка глянула вгору і в темряві ночі не помітила нічого незвичайного, окрім блукаючої зіроньки.
Вона знову піднялася в дитячу кімнату і побачила Нену, яка щось тримала в зубах. Це щось виявилося тінню хлопчика. Коли він підскочив до вікна, Нена кинулася навздогін, однак не спромоглася схопити прибульця, а от його тінь утекти не встигла. Вікно різко зачинилося і спіймало її.
Можете бути певні, що пані Дарлінґ розглядала цю тінь дуже уважно, але нічого особливого не виявила.
Нена одразу ж таки втямила, що з цією тінню робити. Вона повісила її за вікном, що мало означати: «Він обовязково повернеться за нею. Давайте помістимо тінь так, щоб він міг її повернути, не налякавши дітлахів».
Але, на жаль, пані Дарлінґ не могла допустити, щоб за вікном щось бовталося. Тінь була дуже схожа на випрану ганчірку, яка псувала вид будинку. Їй дуже хотілося негайно показати тінь пану Дарлінґу, але той сидів, обраховуючи, звідки взяти гроші на зимові плащі для Джона та Майкла, з мокрим рушником на голові, щоб тримати свій мозок ясним, тому здавалося дуже недоречним турбувати чоловіка. До того ж жінка наперед знала, що він скаже:
Це все витівки няньки-собаки.
Вона вирішила акуратненько згорнути тінь і покласти її в шухляду креденса, аж поки не трапиться нагода розповісти про це чоловікові. Якби ж то!
Нагода трапилася через тиждень, та краще б і не було тієї незабутньої пятниці. Звісно ж, пятниці.
Мені треба було бути особливо обережною у пятницю, казала вона згодом чоловікові, який сидів поруч, а Нена розляглася з іншого боку, тримаючи господиню за руку.
Ні, і ще раз ні,постійно повторював пан Дарлінґ.Це я у всьому винний. Я, Джордж Дарлінґ, зробив це. Меа кульпа, меа кульпа, додав він латиною, що означало «моя вина». Він здобув класичну освіту.
Так вони сиділи вечорами, згадуючи ту фатальну пятницю, поки всі, навіть найдрібніші деталі не проявилися у їхніх головах, як це буває із зображеннями зі зворотного боку при поганому друці.
Якби я тільки не прийняла запрошення від сусідів із будинку 27! бідкалася пані Дарлінґ.
Якби я тільки не налив свої безглузді ліки в мисочку Нени, додав пан Дарлінґ.
Якби я тільки здогадалася зробити вигляд, що ліки мені подобаються, промовляли собачі очі, повні сліз.
Це моя жага до забав, Джордже!
Це моє дурнувате почуття гумору, люба.
Це моя схильність ображатися через дрібниці, любі хазяї.
А потім хтось із них, або й усі разом, плакали, і кожен думав про своє. Нена думала: «Це правда, правда, не можна наймати собаку в няньки». Багато разів пані Дарлінґ промокала своєю хустинкою очі собаки.
То ще той друзяка! викрикував пан Дарлінґ, а Нена гавкала, наче його відлуння. Але пані Дарлінґ ніколи не дорікала Пітеру. Щось у правому кутку її рота не давало вимовити його імя.
Так вони сиділи гуртом у спорожнілій дитячій кімнаті, пригадуючи всі подробиці цього жахливого вечора. Розпочався він зовсім пересічно, так само буденно, як сотні інших подібних вечорів. Тоді Нена нагріла води, щоб викупати Майкла, і на своїй спині потягла його у ванну.
Не хочу в ліжко! репетував Майкл, бо він завжди вважав, що його слово має бути останнім в усьому. Не хочу, не хочу, Нено, адже ще немає навіть шостої години. О, люба, люба, я тебе розлюблю, Нено! Кажу ж бо, що не хочу купатися, не хочу, не хочу!
Тоді пані Дарлінґ увійшла в дитячу, одягнена в свою білу вечірню сукню. Вона одяглася завчасу, бо Венді дуже любила, коли мама одягала це плаття з намистом, подарованим Джорджем. Вона наділа й браслет Венді на свою руку. Жінка часто просила в доньки дозволу одягти цю прикрасу, поки та не виросте. А Венді дуже любила позичати свій браслет мамі. Остання знайшла двох своїх дітей, коли ті бавилися в «маму і тата» й розігрували той момент, коли народилася Венді, тоді Джон заявив:
Я щасливий повідомити вам, пані Дарлінґ, що ви тепер стали матірю, таким тоном, яким міг би промовити й сам пан Дарлінґ із такої нагоди.
Венді танцювала від радощів так, як це зробила б справжня пані Дарлінґ.
Потім так само «народився» Джон, тільки ще урочистіше, бо народився хлопчик. Коли Нена привезла Майкла з ванної, той теж благав, що також хоче народитися, але Джон різко сказав йому, що їм уже досить дітей.
Майкл ледь не заридав.
Нікому я не потрібен, сказав він, і леді у вечірній сукні була змушена припинити цю гру.
Мені потрібен, заявила вона. Я хочу ще й третю дитину.
Хлопчика чи дівчинку? поцікавився Майкл не надто обнадійливо.
Хлопчика.
Тоді він стрибнув до неї на коліна. Здавалося б, незначна подія для пана і пані Дарлінґ, але Нена нагадала, що це трапилося мало не вчора ввечері у дитячій кімнаті Майкла. Тепер вони спробували згадати це.
Тоді я увірвався, як торнадо, чи не так? зауважив пан Дарлінґ, глибоко себе зневажаючи. Тоді він справді нагадував ураган.
Але цей чоловік заслуговує на виправдання. Він також одягався на вечірку, і все було гаразд із ним, поки справа не дійшла до краватки. Це складна справа, маю вам сказати, бо пан Дарлінґ, який знав усе про біржу й акції, зовсім не вмів завязувати краватку. Іноді краватка здавалася без бою, але траплялися випадки, коли було б набагато краще, якби пан Дарлінґ проковтнув власну гордість і скористався готовими краватками, завязаними заздалегідь.
Це був саме такий випадок. Чоловік увірвався у дитячу кімнату, тримаючи в руках неохайно зімяту краватку.
Що, що трапилося, любий татку?
Сталося! репетував він дуже голосно. Ця краватка не бажає завязуватися!
Чоловік став небезпечно саркастичним.
Тільки не на шиї! Хоча на спинці ліжка вона й завязується! Збожеволіти, двадцять разів я зробив це на спинці ліжка, а на шиї нічого не вдається! О, це вже ні! То вже даруйте.
Йому здалося, що пані Дарлінґ не збагнула всієї серйозності ситуації, тому він продовжив:
Попереджаю тебе, люба. Поки ця краватка не завяжеться по-людськи навколо моєї шиї, ні на яку вечерю я не піду, а якщо ми сьогодні не підемо в гості, я перестану ходити на службу, і ми будемо голодувати, а наші діти опиняться на вулиці.
Але й тоді пані Дарлінґ залишалася спокійною.
Дай мені спробувати, милий, запропонувала вона, і насправді це було саме те, про що чоловік і прийшов просити дружину.
Своїми мякими прохолодними руками вона завязала йому краватку, тоді як діти стояли навколо, щоб побачити, як вирішувалася їхня доля. Інші чоловіки обурювалися б, що вона вміла зробити це з такою легкістю, але пан Дарлінґ був занадто тонкою натурою для цього. Він подякував дружині недбало, відразу ж забувши про свій гнів, і вже за мить гарцював по кімнаті разом із Майклом на плечах.
Який ми тоді влаштували безлад, зітхнула пані Дарлінґ, згадуючи це.
Наш останній безлад, застогнав пан Дарлінґ.
О, Джордже, а пригадуєш, як Майкл спитав мене: «Мамо, а як ти дізналася, що це саме я?»
Пригадую!
Вони були такі милі, як гадаєш, Джордже?
І вони були наші, наші! А тепер їх у нас немає
Безлад припинився з приходом Нени. Пан Дарлінґ ненавмисно зіткнувся з нянькою і тут же набрався її шерсті на свої нові штани. І не важливо навіть те, що штани були нові. Це були перші в його житті штани із шовковою стрічечкою по боках! Звісно, пані Дарлінґ тут же почистила їх щіткою, але чоловік знову затіяв балачку про те, яка помилка тримати собаку як няньку.
Джордже, та Ненапросто скарб!
Не сумніваюся. Тільки часом я відчуваю, що вона сприймає дітей, як цуциків.
О ні, любий! Я впевнена, вона знає, що у них є душа.
Дуже дивно, зауважив пан Дарлінґ у задумі.Дуже дивно.
Це був той випадок, коли його дружина відчувала, що має розказати чоловікові про таємничого гостя. Спочатку він кепкував над цієї історією, але відразу ж спохмурнів, коли дружина показала йому тінь.