Не знаю, чи доводилося вам колись бачити карту розуму людини. Лікарі іноді малюють карти інших частин тіла, і ваша власна може дуже вас зацікавити. Але вкрай важко намалювати карту розуму малої дитини, думки якої часто плутаються, і це не дозволяє зосередитись. Там є зигзагоподібні лінії, схожі на позначення стрибків температури на картці, а це, ймовірно, дорога на острів, бо Ніколандіязавжди якийсь острів, з дивовижними кольорами то тут, то там, з кораловими рифами, зі швидкохідним кораблем на горизонті, з дикунами в порожніх печерах і гномами, з яких виходять чудові кравці. Там є ще печери, на дні яких протікають річки, і принцеси, у яких є по шість старших братів, і занедбана хатинка в лісі, і щедуже стара бабця, а ніс у неї гачком. Із цим іще можна впоратися, якби це було все. Бо там є ще перший день у школі, релігія, батьки, круглий ставок, вбивства, фіранки, дієслова, що вимагають давального відмінка, шоколадний пудинг у неділю, взяття у фігурні дужки, балачки і розхитаний зуб («Три пенси, якщо вирвеш його самотужки»). Все це є частиною острова або іншої місцини із зазначенням конкретного місця, і все це доволі заплутано, тим більше що нічого не залишається без змін.
Звісно, що Ніколандія створена для добрих справ. Джон, наприклад, мав лагуну з фламінго, які літали над ним і яких він міг підстрелити. Джон жив у перекинутому човні, Майклу вігвамі, а Вендів курені з міцно зшитого докупи великого листя. У Джона не було друзів, зате Майкл мав нічних друзів, а Венді дружила з вовченям, покинутим своїми батьками в дитинстві. Але в усій Ніколандії була родинна подібність, і якби всі стояли поряд, то можна було б сказати, що у них такий самий ніс абощо. На цих чарівних берегах діти, граючись, витягують на берег свої рибальські човни, сплетені з верболозу. Ми з вами також бували там. І досі вчувається нам шум прибою, хоча ми вже ніколи не висадимося на тому березі.
З усіх чудових островів Ніколандія найзатишніший і найкомфортніший, не надто великий і не задовгий, як ви знаєте, з незначними відстанями між однією й іншою пригодами і з чудовою природою. Коли ви граєтесь у Ніколандію щодня, створюючи з крісел і скатертини, то це жодною мірою не змушує когось тривожитись, але на дві хвилини перед тим, як ви лягаєте спати, острів стає дуже реальним. Саме для цього й створені нічні каганці.
Іноді, мандруючи думками своїх дітей, пані Дарлінґ наштовхувалася на незрозумілі слова, і найменш збагненним було слово «Пітер». Вона не була знайома з жодним Пітером, але в думках Джона та Майкла він траплявся дуже часто, а в голові у Венді зустрічався мало не на кожному кроці. Імя це було написано в неї більшими літерами, ніж усі інші слова. І пані Дарлінґ зауважила, що воно виглядає якось дуже дивно та зухвало.
Так, Пітер дуже зарозумілий, зізналася Венді зітхаючи, коли мама спитала її про нього.
Але хто він, доню?
Він просто Пітер Пен, ти ж знаєш, матусю.
Спочатку пані Дарлінґ ніяк не могла згадати, але потім, подумки повернувшись у своє дитинство, вона раптом згадала про такого собі Пітера Пена, про якого казали, що він живе там, де феї. Історії про цього хлопчика були зовсім дивовижні. Коли мама була маленька, то вірила в це, бо частину дитинства Пітер провів із нею, тому жінка не мала б злякатися. Вона вірила в нього у ті часи, однак тепер це була заміжня розумна жінка, яка наразі вже сумнівалася, чи існував цей персонаж насправді.
Крім усього іншого, зауважила матуся донечці,йому вже давно час подорослішати.
О ні, він не росте, запевнила Венді.Він на зріст такий, як я.
Вона мала на увазі, що він був подібний на неї розумом і зростом. Дівчинка не могла збагнути, звідки вона це знала, просто зналата й по всьому.
Пані Дарлінґ вирішила порадитися з паном Дарлінґом, але той тільки поблажливо всміхнувся.
Згадаєш мої слова, казав він. Це якась дурниця, яку Нена запхала їм у голови. Собаці цілком могла спасти на гадку така фантазія. Не звертай уваги, і воно минеться.
Але воно ніяк не миналося, і незабаром нестерпний хлопчисько тихо шокував пані Дарлінґ. У дітей трапляються дивні пригоди, які їх хвилюють. Наприклад, вони можуть згадати, що трапилося з ними тиждень тому, як пережили події, коли, перебуваючи в лісі, вони зустріли свого померлого батька й гралися з ним. Саме так одного ранку Венді випадково відкрила пані Дарлінґ щось, що вкрай її стурбувало. На підлозі дитячої кімнати зявилося листя, якого там не було, коли діти лягали спати. Пані Дарлінґ безуспішно ламала голову над цією загадкою, аж тут Венді промовила з поблажливою посмішкою:
Ну, звичайно, це знову був Пітер.
Що ти маєш на увазі, Венді?
Капосний хлопчисько! Ніколи не витирає ноги, зітхнула Венді. Вона була дуже охайною дівчинкою.
Венді пояснила цілком буденним тоном, що, мовляв, Пітер іноді зявляється вночі в дитячій кімнаті, сідає на краєчок її ліжка і виграє на своїй сопілці. При цьому дівчинка не прокидається, тому невідомо, звідки вона про це знає, просто знає, і все.
Що за дурниці ти кажеш, люба! Ніхто не може увійти в будинок, не постукавши.
Гадаю, він приходить через вікно, пояснила дівчинка.
Люба, але ж це третій поверх!
А хіба листя не лежало біля вікна, матусю?
Це була справжнісінька правда. Листя виявили неподалік від вікна.
Пані Дарлінґ не знала, що й думати, адже Венді промовляла з такою впевненістю, що їй неможливо було пояснити, що все це дівчинка бачила уві сні.
Дитинко, вигукнула пані Дарлінґ,чому ти мені про це раніше не розповідала?
Я забула, відповіла Венді безтурботно і поспішила до сніданку.
О, то це все ж таки був сон?
А як же тоді бути з листям? Пані Дарлінґ роздивилася його дуже уважно. Це було висхле листя, та жінка була впевнена, що в Англії такі дерева не ростуть. Вона повзала по підлозі зі свічкою в руці, намагаючись виявити ще якісь сліди. Про всяк випадок жінка навіть подлубала кочергою в камінній трубі та постукала по стінках каміна. Вона спустила з вікна спальні мотузку до самої землі, але по ній ніхто не заліз.
Звісно, Венді все це наснилося.
Але їй нічого не наснилося, і це зясувалося вже наступного вечора. Про цей вечір можна сказати, що саме тоді й почалися надзвичайні пригоди цих дітей.
У Нени був вихідний, і пані Дарлінґ сама викупала дітей, поклала їх у ліжечка і кожному заспівала пісеньку. І співала, поки вони один за одним не відпустили її руку і не подалися у країну снів. Усе виглядало таким затишним і таким безпечним, що пані Дарлінґ усміхнулася своїм недавнім страхам і безтурботно сіла з шитвом біля каміна.
Вона мала закінчити сорочечку для Майкла, який кожен свій день народження отримував нову. В каміні ще горів вогонь. Дитяча кімната була освітлена трьома каганцями. Шитво лежало на колінах пані Дарлінґ. Потім її голова похилилася, але тільки трішечки. Жінка заснула. Погляньте ж на цих чотирьох, Венді і Майклтам, Джонтут, а пані Дарлінґ біля вогню. Але там мав бути ще й четвертий каганець.
Поки жінка спала, вона побачила сон. Їй здалося, ніби острів Ніколандія підплив зовсім близько до будинку і дивний хлопчик із цього острова заявився до них. Він нікого не стривожив, адже жінці здалося, що цього прибульця знали багато жінок, у котрих немає дітей. Може, його знають навіть деякі матері. Уві сні він трохи відсунув завісу, яка приховує острів Ніколандію, і вона побачила, що Венді, Джон і Майкл по черзі зазирають у щілину.
Сам по собі сон міг виявитися незначною дрібницею, але поки жінка спала, вікно в дитячій кімнаті розчинилося і якийсь хлопчик зіскочив на підлогу. За ним слідом у вікно влетіла якась дивна цятка світла, не більша за ваш кулачок. Цятка, як жива, кидалася по кімнаті, мабуть, це вона розбудила пані Дарлінґ.
Жінка сіпнулася, прокинулася і побачила хлопчика. Якимось чином вона одразу збагнула, що це був Пітер Пен. Якби ви, я чи Венді опинилися б у кімнаті, то відразу б зауважили, що він чимось дуже нагадує той заповітний поцілунок пані Дарлінґ. Це був гарненький хлопчик, замість одягу на ньому був костюмчик із сухого листя та живиці, що сочиться з дерев. Але найчарівнішою річчю в ньому було те, що він мав ще всі свої молочні зуби. Коли хлопчик помітив, що господиня кімнативже доросла жінка, то аж заскреготів своїми маленькими перлинками.