Мати короля спопелила мене поглядом, ніби і я могла роздмухувати полумя повстання, вона шукала знаків зради, ніби могла розгледіти знак Каїна в мене на лобі.
Як собака, промовила вона зі злістю. Хіба не так його називають? Ловел собака? Він вибрався зі своєї нори, як поганий пес, і посмів кинути виклик миру мого сина. Генрих буде спантеличений. Але я ні! Він буде такий приголомшений!
Благослови його Боже! промурмотів архієпископ, доторкнувшись до золотого розпяття, що висіло на перловому ланцюжку на його грудях.
Моя мати була взірцем стурбованості.
Він зібрав військо? Френсис Ловел?
Він пожалкує! заприсягнулася її світлість мати короля. І він, і Томас Стафорд разом із ним. Вони пожалкують, що потурбували мир і велич мого сина. Сам Бог привів Генриха до Англії. Заколот проти мого сина це бунт проти волі Бога. Вони єретики, а не лише зрадники.
І Томас Стафорд? затуркотіла моя мати. Стафорд також узявся за зброю?
І його фальшивий брат! Вони обидва! Зрадники! Усі вони!
Гамфрі Стафорд? неголосно вигукнула моя мати. І він теж? Але ж разом Стафорди можуть скликати дуже багато людей! Двоє синів із таким великим імям! Чи його величність король виступив проти них? Чи зібрав він військо?
Ні, ні. Леді Марґарет відмахнулася від цього запитання, ніби знала, що ніхто не поставить під сумнів мужність короля, якщо вона наполягатиме, аби він заховався в Лінкольні й доручив воювати комусь іншому. Чому він має битися з ними? У цьому нема ніякого глузду. Я написала йому, щоб він залишився там, де він є. Його дядько Джаспер Тюдор очолить його людей. Генрих зібрав тисячі вояків для війська Джаспера. Й пообіцяв простити кожного, хто капітулює. Він написав мені, що вони погнали бунтівників на північ, до Мідлгема.
Це був улюблений замок Ричарда, дім його дитинства. У всіх північних графствах люди, які приєднувалися до Френсиса Ловела, його найближчого друга й супутника його дитинства, либонь, знали Ричарда й Френсиса ще з дитинства. Френсис знав усю місцевість навколо Мідлгема; він знав, де можна влаштувати засідку, а де заховатися.
Господи, спокійно сказала моя мати. Нам треба молитися за короля.
Мати короля зітхнула з полегкістю, почувши цю пропозицію.
Звичайно, звичайно. Двір піде до каплиці після обіду. Ви зробили дуже добру пропозицію, ваша світлість. Я замовлю спеціальну месу.
Вона кивнула архієпископу, який уклонився й вийшов, ніби для того, щоб попередити Бога.
Меґґі, моя кузина, заворушилася на своєму місці, почувши ці слова. Вона знала, що спеціальна меса, яку замовила леді Марґарет за безпеку свого сина, триватиме щонайменше дві години. Її світлість мати короля відразу перевела погляд на мою маленьку кузину.
Схоже, ще існують грішні йолопи, які підтримують утрачену справу дому Йорків, сказала вона. Хоч дому Йорків уже настав кінець і всі його спадкоємці мертві.
Наш кузен Джон де Ла Поль є живим спадкоємцем, який заприсягнувся служити Генриху; брат Меґґі Едвард спадкоємець по прямій лінії; але ніхто не збирався нагадувати про це її світлісті матері короля. Брат Меґґі тепер перебував у безпеці дитячої кімнати, а Меґґі втупила невідривний погляд у дощану підлогу під своїми капцями. Вона не сказала нічого. Моя мати підвелася й граційно рушила до дверей, вона зупинилася біля Меґґі й затулила її своїм тілом від розгніваного погляду її світлості матері короля.
Я піду заберу свої чотки та молитовник, сказала вона. Хочете, щоб я принесла вам ваш служебник із вашого вівтаря?
Її світлість мати короля відразу відвернула свою увагу.
Так, дуже вам дякую. І покличте хор до каплиці. Усі повинні взяти із собою чотки. Ми підемо прямо до каплиці після обіду.
Коли ми стали молитися, я подумала, що, якби я мала дар видіння, як у моєї матері, я могла б побачити, що відбувається на Великій Північній дорозі біля замку Мідлгем у Йоркширі. Якби Ловел зумів заховатися за тими грубими мурами, він протримався б там кілька місяців, а може, й років. Якби Північ повстала з ним, вони зібрали б військо, більше за будь-яку Тюдорівську армію під командою Джаспера. Північ завжди була віддана дому Йорків, Мідлгем любив Ричарда як свого доброго короля, а вівтар у мідлгемській каплиці, мабуть, завжди був прикрашений білими трояндами. Я скоса подивилася на свою матір, яка стояла навколішках, схожа на взірець глибокої відданості, із заплющеними очима, задертим угору обличчям; пучок світла падав на її ясну вроду, схожу на вроду безсмертного янгола, що міркує про гріхи світу.
Ти знала про це? прошепотіла я, нахиливши голову над своїми ворухливими пальцями, ніби я розмовляла зі своїми чотками.
Вона не розплющила очей і не обернула голову, тоді як губи її ворушилися, ніби вона проказувала молитву.
Дещо знала. Сер Френсис надіслав мені листа.
І вони бються за нас?
Звичайно.
Ти думаєш, вони переможуть?
Легка усмішка пробігла по її натхненному обличчю.
Можливо. Але я знаю одну річ.
Що саме?
Вони налякали Тюдорів майже до смерті. Ти бачила її обличчя? Ти бачила, як її архієпископ вибіг із кімнати?
Вестмінстерський палац, Лондон
Травень 1486 року
Уперше я довідалася про заворушення на вулицях, коли величезні зовнішні двері Вестмінстерського палацу заскрипіли під натиском десятків людей і гримнули, зачиняючись. Потім я почула, як важко гупнула балка, яку опустили, щоб наглухо зачинити ворота. Ми забарикадувалися в королівському палаці. Королівська родина Англії так боялася лондонців, що відгороджувалася від них важкими ворітьми й важкими дверима.
Тримаючи руку на великому животі, я пішла в кімнати своєї матері. Вона стояла біля вікна, дивлячись понад мурами на лондонські вулиці, моя кузина Меґґі та моя сестра Анна стояли обабіч неї. Вона майже не обернулася, коли я увійшла, але Меґґі сказала через плече:
Вони вдвічі збільшили кількість охоронців на мурах. Можна бачити, як вони вибігають із вартівні й стають по місцях.
Що відбувається? запитала я. Що відбувається там унизу?
Люди повстають проти Генриха Тюдора, спокійно відповіла моя мати.
Що ти сказала?
Сотні уже зібралися біля палацу.
Я відчула, як дитина заворушилася в моєму животі. Я сіла й ковтнула повітря.
Що нам робити?
Залишатися тут, рівним голосом відповіла моя мати. Поки ми не побачимо, як нам бути.
Де нам бути? нетерпляче запитала я. Де ми будемо в безпеці?
Вона озирнулася на моє побіліле обличчя й усміхнулася.
Заспокойся, моя люба. Я маю на увазі, що ми залишимося тут, поки не побачимо, хто переміг.
Ми бодай знаємо, хто проти кого воює?
Вона кивнула.
Англійці, які досі люблять династію Йорків, проти нового короля, сказала вона. Ми перебуваємо в безпеці в будь-якому випадку. Якщо Ловел переможе в Йоркширі, якщо брати Стафорд виграють свої битви у Вустерширі, якщо лондонські громадяни візьмуть штурмом Тауер і візьмуть в облогу наш палац, тоді ми до них вийдемо.
І що ми зробимо? прошепотіла я.
Я розривалася між дедалі більшим збудженням й абсолютним жахом.
Повернемо собі трон, відповіла моя мати безтурботним голосом. Генрих Тюдор розпачливо воює, щоб утримати своє королівство лише через девять місяців по тому, як він його завоював.
Повернемо собі трон! У моєму голосі прозвучав дикий жах.
Моя мати стенула плечима.
Він для нас не втрачений, поки Англія живе в мирі, обєднавшись під правлінням Генриха Тюдора. Але сьогодні ми бачимо ще одну битву у Війні кузенів. Можливо, Генрих це лише епізод.
Усі кузени померли! вигукнула я. Братів, які вийшли з династій Ланкастерів і Йорків уже немає!
Вона всміхнулася.
Генрих Тюдор кузен із династії Бофортів, нагадала вона мені. Ти належиш до династії Йорків. Ти маєш кузена в особі Джона де Ла Поля, сина твоєї тітки Єлизавети Сафолк. Ти маєш кузена Едварда, графа Ворікського, сина твого дядька Джорджа. Ми маємо наступне покоління кузенів питання лише в тому, чи вони захочуть воювати проти того, хто тепер сидить на троні.
Він законний король! І мій чоловік! Я піднесла голос, але її ніщо не зворушило.