Ще кілька перевертань і рішення визрілоПрибалтика. А чому б і ні! Відколи придбав моторолера, закрадалася мрія скупатися ще й у Балтійському морі, бо до Чорного вже їздив. Кілька тисяч кілометрів шляху, цілком вистачить для копирсання у собі.
Після цієї думки полегшало на душі, а може втома взяла своєне зчувся, як задрімав.
* * *
Гадаєте мені дали виспатися? Дзуськи! І хто цей бузовір? Слабо здогадатися з першого разу? Та не буду тягти коня за хвостазвісно баламутка Горошинка. Я в соте пожалкував, що дав їй ключа від квартири.
Дівчина з розгону вискочила на ліжко і заходилася обціловувати, стискувати, мяти моє зморене тіло. Вона, немов мячик, перекочувалася від голови до ніг і навпаки, невпинно торохтячи при цьому:
Вітюнчику- пустунчику, я так скучила за тобою! Який ти запашний! Я так давно тебе не відчувала!..
Я розпрощався з відпочинком. В середині кипіло, та назовні не виходило, бо намагаюся ніколи з дівчатьми не конфліктувати, принаймі в голосце один з моїх принципів.
Якщо ти памятаєш рибко, ми лише учора вранці з тобою розсталися.
Ні, ні, і ні! не памятаю! Начисто забула! Та порадій же за мене пустунчикунарешті я здала той клятий залік! Це треба обовязково відзначити. Давай почнемо прямо зараз!
І, полетіли в різні боки частини її одежі. За мить, Горошинка осідлала мене.
Ну, пробуджуйся, ну давай!.. це вже говорилося не до мене. Потім ресторан. Я пригощаю, це вже до мене. Проте «ми» ніяк не могли пробудитися. Напевне тут зібралися в одне: втома, настрій та прохолода у відносинах, яку Міла ще не відчувала, а може не бажала відчути.
Посовавшись на мені безрезультатно ще якийсь час дівчина, надувши ображено губи вляглася поряд, але на відстані долоні.
Ти чого? Тільки не кажи, що стомлений! Раніше тобі це подобалося у будь-якому стані.
Я зрозумів, що наступає мить істини. Принципипринципами, та треба вже щось вирішувати.
Я таки стомивсяі це факт, розпочав суворо і, зупинився. Ну, не можу бути з дівчатьми жорстоким, а тому, лише сказав:Ти не збираєшся на канікули? Це ж був останній залік? Дома, напевне, зачекалися
Зрозуміло, підібрала вона губи у нитку. Кохання закінчилосягуд бай май лав. А якщо скажу, що вагітна. Як зреагуєш?
На цей закид, я зреагував миттєво. Прибравши найщирішого вигляду сказав, що я не проти того, але нам потрібен якийсь час щоб прояснити наскільки міцні наші відносини.
Горошинка скотилася з ліжка і почала хапливо вдягатися.
Так от! Щоб ти знав! Це не ти хочеш позбавитися мене! Я залишаю тебе! Дівчина покопирсалася у сумочці.І, тримай свого іржавого ключа, бо він мені вже не потрібен!
Напевне іржавим ключем вона хотіла дістати мене ще більше, та звідкіля їй було знати що метал-латунь не іржавіє. Проте я вже налаштувався до серйозної розмови.
Міла, будь ласка. Я тебе не проганяю і розставатися з тобою не хочу, але, давай зробимо перерву одне від одного, хоч на місяць. Я впевнений, що все стане на свої місця. Місяць, хіба це так довго?
Та йди ти, під три чорти, вибриком! Горошинка, відвернувши від мене збуряковіле обличчя, майже бігцем попрямувала до виходу. Гепнули двері і я залишився сам-на-сам зі своїми думками.
Я підвівся з ліжка. Залишки сна, після того гепання, зникли. Мене гризло сумлінняне такою бачив я цю розмову, а з іншого боку: не таку дівчину бажав би мати за дружину, хоч ви мене вбийте. Внутрішній голос, проте, заспокоював: потрібно ж колись ставити крапки над «І». А ще: такі гепання дверима відбувалися неодноразово. Тому, якщо ми матимемо потребу одне у одному, то після відпустки обовязково зустрінемося. Що ж до мене, то на відстані буде легше розібратися з почуттями.
Та-а-к. Із Квасолиною поки-що завершилося. На черзі Ніна? Що ж Якщо вже так повелося: відведу сьогоднішній день для розбірок з милими, а завтра візьмуся за підготовку до подорожі, вирішив я, і почав налаштовуватися на розмову з Ніною.
* * *
Я вийшов з метро на Хрещатику і підземним переходом попрямував до зупинки тролейбуса, що мав мене везти до місця зустрічі з Ніною. Підбираючи до купи вагомі аргументи для розмови з нею, я так зосередився, що від несподіванки мало не гепнувся на бруківку, коли хтось темпераментно обхопив мене зі спини.
Вітосику! Ой, як славно, що я тебе зустріла! Я вже думала, що з нудьги подохну. Бо з цими дебілами, точно можна здохнути! заторохтіла Альона.
Вже й не згадаю, за яких обставин познайомився з цією десятикласницею без гальм, але мороки від того знайомства зазнав чимало. Енергії дівчини цілком вистачило б на десятьох, та нікому було направити її у потрібному напрямку, тому й розкидалася щедро нею у всі боки.
Ледве вдалося віднадити її від відвідин мене на роботі. Вона завжди зявлялася близько опівночі. Щоб дістатися до холодильно-компресорного цеху, де я працював, їй потрібно перелізти більш ніж двометрову огорожу, що оточувала плодоовочеву базу. І що цікаво, за нею завжди тягся хвіст з кількох недоростків. Вони слугували капризі у всіх її забаганках. Це ж треба?! Допомагати подружці перелазити через огорожу для побачення з суперником і терпляче чекати повернення.
Юній, швидковизрілій екстремальці подобався секс, при тому у найнесподіваніших місцях. На роботі, вона тягла мене до цеху де її стогони та зойки ледве притишував неслабий шум компресорів. Видумщиця навіть примудрилася звабити мене у роздягальні бази де я тренувався з веслування. Ми тоді заледве встигли, хоча я не впевнений, що вона отримала б менше кайфу навіть при наявності несподіваних глядачів.
Незрозуміло, чим я припав Альоні до душі, проте дійшло до того, що вона мало не завалила екзамени за десятий клас. Очевидно лише тоді, заклопотані собою батьки згадали, що мають дитину. Не бачились ми кілька тижнів. Потім вона повідомила, що зі школою повний порядок і вона вже одинадцятикласниця.
Дівчина, чи її свита, очевидно, якимось чином слідкували за мною. Варто прийти мені з роботиі вона могла зявитися будь-якої миті. Наші відносини були легкими і ні до чого не зобовязували. Їх навіть Горошина не відчувала. З цим дівчиськом ми обїздили на моторолері майже всі околиці Києва: пляжі, кафешки, парки. Проте, її феєрична натура була не для мене.
Вітосику! Напевне ти вже забув мій вигляд, а я обновилася. Ось, поглянь, який модерновий прикид! Альона забігла наперед мене. Я мало у друге не осів на підлогу: навпроти мене стояло густо, без смаку розмальоване юне створіння. З голови дівчини, в різні боки, стирчало безліч тоненьких кісок. Додавали безладу потерті й подерті джинси, що, проте, ефектно відтворювали її звабливі форми. Завершувала дикий букет, кофтина з візерунками незрозумілого кольору, звязана вузликом на животі.Ну, як? Це з Франції, тітонька підкинула. Показала пальцем і поглядом на «модерновий прикид» .
Я лише спромігся вимовити:
Жах!
От-от! Саме тому я тебе залишила. Обросли ви мохом Вітольде! Куди вам зрозуміти сучасну молодь!
Ну, ще не відомо хто кого залишив, лише подумав я, та в голос не сказав, знаючи її непередбачуваність. Лише запропонував:
То, що розбігаємося?
Ні! І ще разні! безапеляційно вигукнула дівчина і оповила мою шию руками. Мені розповіли про дуже цікаве місце на Трухановому острові, але туди можна дістатися лише на твоєму моторолері, бо Ромчиків «мерс» там не котить, давай, поїдемо. Там буде славно, і приставивши уста майже до мого вуха, немов-би у гаморі переходу хтось міг її почути, солодко додала: я знову хочу тебе. Думала, відкинула на віки, а як побачилазнову хочу! Хочу, і все тут!
А як же вони? я показав очима на двох патлатиків, що притулилися до стіни з другого боку переходу.
Та ну їх, придурків. Зачекають. Еге ж Ромчику? помахала рукою в бік юнаків. Хлопці, хоча нічого не почули за шумом навкруги, та дружно помахали у відповідь.
І що їх тільки змушує триматися мов примагніченими біля неї? Я більш ніж упевнений, що інтиму з Альоною у них не було. Таки, напевне, я вже застарий щоб зрозуміти оцю непередбачувану молодь. Проте, час відкараскуватися від цієї несамовитої юнки.
Альона, ти мене умовила, чесно. Давай зустрінемося, на днях. Сьогодні ж, ну ні як! Справа життя й смерті.