А як обурилися Бігод і Теофіль! Гуго відразу викликав Едгара на бій. І який бій! Двічі вони ламали списи, і судді, визнавши їх рівними, звеліли взятися за мечі. Та зрештою Бігод був переможений. Мені навіть стало шкода його, таким збентеженим полишав той арену. Та все-таки мені здалося, що Едгар його пощадив. Він міг кинути Гуго через барєр, та лише притис конем до огорожі й позбавив меча. А Теофіль! Від удару він так і вилетів із сідла. Хто б міг подумати, що такий боєць, як Тео Але Едгар побачив силу Теофіля і бив просто в голову. Дуже складний удар, особливо, коли кінь летить щосили. І витримати його абсолютно неможливо.
А коли таким самим ударом Едгар здолав Роберта Глочестера, я навіть злякалася. Бачила, як насупився батько. Сакс Едгар насмілився перемогти на турнірі його визнаного улюбленця!
Я не міг вчинити інакше, міледі,казав увечері на бенкеті мій тамплієр. У мене ж ваш шарф, і я був просто зобовязаний боротися до останнього на вашу честь.
Ех, трісни моя шнурівка, коли це не був день мого тріумфу! Едгар увійшов до числа пяти найкращих лицарів, і коли герольди сповістили імя його дами, я вибачила йому навіть перемогу над Глочестером. І звісно, зробила все можливе, аби примирити його з батьком. Я була дамою цього хрестоносця, тож мала повне право не відпускати його від себе цілісінький вечір. Ми навіть танцювали в парі. І коли я поцікавилася, звідки він знає модні па, мій лицар куртуазно відповів, що повинен був вивчити їх, оскільки його дамою стала сама Бертрада Нормандська. Який лестун! Хто-хто, а я напевне знаю, що лицар, який побував при дворах Єрусалима, Венеції і Парижа, повинен добре орієнтуватися в тонкощах етикету і моди. Та попри це мені було приємно. А ввечері я жадібно розпитувала фрейлін, які чутки ходять про нас із Едгаром при дворі. Найсміливішащо ми вже стали коханцями. Я навіть оніміла спочатку. І раптом з подивом зрозуміла, що не відчуваю відрази. Сили небесні! Мені не було гидко! А значить, я дійсно готова стати його коханкою. Ні! Це не те, що мені потрібно. Я доконче хотіла стати його дружиною.
* * *
Уперше в житті ми з Робертом тільки сухо розкланювалися. Але мені було байдуже. Моїми думками заволодів виключно Едгар. І я зі шкіри пнулася, домагаючись прихильності батька до нього. Принаймні я не знехтувала можливістю звернути його увагу на те, що в Норфолкському графстві був би бажаний шериф-сакс.
Із Едгаром ми бачилися часто, але не настільки, як би мені того хотілося. Я щоразу з прикрістю помічала, що тамплієр має успіх у жінок. А оскільки серед них було чимало ближчих до нього за статусом, ніж королівська дочка, я побоювалася, що він серйозніше поставиться до якоїсь із цих вертихвісток. Безперечно, я його дама, але з дамами серця не часто одружуються. І як я гнівалася, коли бачила його серед інших леді! Бісів напівчернець! Уміє він бути чарівним із ними. Я почала ревнувати. Але разом з ревнощами моє бажання заволодіти ним тільки зміцніло.
Щоб бути ближчою до Едгара, я проводила багато часу зі Стефаном і Мод. Вони напевно здогадувалися про причину моєї несподіваної дружби, але мені було байдуже до їхніх думок. Зате брат мій Роберт хибно витлумачив моє несподіване зближення з Блуаською парою. І не дивно, що він поводився зі мною надзвичайно сухо, бо його стосунки зі Стефаном стали мало не ворожими. Я підозрювала, що це якось повязано з тією їхньою розмовою в лісі, але скільки не намагалася, так і не змогла вивідати таємниці.
Генріх Боклерк не втручався в такі сварки при дворі. Він був уже не в тому віці, щоб завдавати собі зайвого клопоту дрібними інтригами, навіть якщо вони стосувалися його найближчої рідні. Та й із наближенням Великого посту вельможі, які гостювали при дворі, почали поступово розїжджатися. Сумнівна радість залишатися при королі під час нестерпно нудних днів посту, коли одне богослужіння змінює наступне, і нема їм кінця-краю!
Залишив двір у Руані й Вермандуа, попередньо заручившись із Еліонорою Блуаською, і я анітрохи про це не жалкувала. Єдине, чого я побоюваласящо й Едгар поїде до того, як я все влаштую. Чи розумів він, із чим повязана моя увага до нього? Часом, коли я була особливо любязна з ним, він дивився на мене з певним подивом. Тримався приязно, але неодмінно шанобливо. До біса цю його шанобливість! Якби він був хоч трохи зухвалішим, мені б простіше було все влаштувати. А так мені доводилося мало не бігати за ним. І якщо інколи він оглядав мене з голови до ніг зухвалим чоловічим поглядом, то далі не йшов, наче розумів, що мені не рівня і його залицяннялише данина куртуазному флірту. Але якщо він поїде
Я мала надію на велике полювання, що його король призначив на початок лютого. На полюванні немає тієї строгої церемонності, там я зможу бути розкутішою і про все скажу своєму обранцеві.
Полюванняостання перед Великим постом розвага дворумало відбутися в лісах біля замку Фалез. Напередодні весь двір метушливо перебрався в цей замок, знаменитий тим, що в ньому народився мій великий дід Вільгельм Завойовник.
Гін почався, як і годилося, на світанку. Єгері підняли для короля великого оленя-одинака, решті ж учасників гону належало або супроводити короля, або вдовольнятися тією здобиччю, яку наполохають ловці під час облави.
Того дня я причепурилася особливо ретельно. На мені було зручне для їзди верхи широке вбрання бордового кольору й у тон йому плащ. Волосся я заколола з боків золотими пряжками, а основна маса, схована у вишиту бісером сітку, кучерявилася позаду. І Едгар не забарився з проханням відїхати і перемовитися віч-навіч, але я загаялася, а вже наступної хвилини до нас підскочив Роберт і досить безцеремонно звелів мені триматися якнайближче до основної кавалькади мисливців.
Чого це він раптом почав мені наказувати?
Я не встигла зреагувати, як він уже глузливо заговорив із Едгаром, цікавлячись, навіщо це тамплієрові знадобилося три ножі біля пояса, адже зазвичай мисливцям вистачає лука й рогатини. Та відразу втрутився Стефанзаявив, що Роберта не повинно обходити те, з чим мисливець вирушає на гін. Ось-ось мала спалахнути сварка, але Роберт стримався і відїхав, при цьому виразно глянув на мене та ще раз нагадав, щоб я не віддалялася.
Та хай йому грець, невже я коритимусь? А тут ще й Стефан так любязно заговорив зі мною, заспокоїв, сказав, що й брати часом бувають жахливими грубіянами. Навіть почав вихваляти моє вміння триматися в сідлі та Блискавку, розпитуючи про її переваги. І так уже сталося, що коли залунали звуки гону, ми так і поїхали стежкою втрьохя, Стефан і Едгар.
Я обожнювала скажений галоп лісом, коли під ногами миготить земля й у мене зявляється стільки можливостей похизуватися вміннями наїзниці. До того ж, я ловила на собі захоплені погляди тамплієра і відчувала надзвичайне душевне піднесення.
День був відносно теплий і безвітряний. Дичини було вдостальловчі гнали її зусібіч, а попереду вже лунало ревіння королівської сурми; він сурмив «по-зрячому». Ми ж утрьох не поспішали прориватися вперед, та я не раз і не двічі пускала стріли то в тетерюка, то в борсука чи зайця, а то й просто у ворону.
А потім зявився вепр. Не збагну, як цей величезний сікач примудрився так довго ховатися, коли навколо стояв такий гармидер. На мить мені навіть здалося, що в хащах, звідки він вискочив, промайнули людські постаті.
Так чи інак, це величезне чорне чудовисько перескочило нам дорогу, і Стефан гукнув Едгара та помчав за звіром у протилежний бік від більшості мисливців.
Я легко могла відстати від них, і тоді в мене не лишилося б жодного шансу побути з тамплієром наодинці. Але піді мною була Блискавка, що корилася найменшому руху шенкелів, і я, не роздумуючи, пустила її слідом.
Це була шалена гонитва. Собак у нас не було, і наш успіх у гоні залежав виключно від того, чи не випустимо звіра з поля зору. Але дивна річдвічі чи й тричі мені здалося, що за кущами миготіли силуети ловчих, котрі казна-як опинилися в цій частині лісу, і вони наче загонили звіра усе далі в глушину та низовини. Чи помітили це мої супутники? Схоже, Едгар зрозумів щось. Він навіть почав гукати графа Стефана. Куди там! Стефана цілковито полонив запал гону. Він летів, боячись загубити здобич. Граф був заповзятим мисливцем і, певно, вирішив, що коли для короля заготували оленя-одинака, то він поповнить мисливські трофеї тушею могутнього вепра.