А я навпаки хотіла, щоб хтось побачив нас разом. І мені поталанило. У переході залунали голоси і зявився не хто інший, як Генрі Блуа, єпископ Вінчестерськиймій колишній коханий.
Едгар поквапився відступити від мене якнайдалі, а ось я зовсім не поспішала забирати руку з його ліктя.
Бачили б ви вираз обличчя Генрі! Бюся об закладвін щодуху кинеться поширювати чутки, додавши від себе добру половину інформації.
От і чудово. Я була задоволена. Кивком привітала єпископа і запропонувала Едгару завтра зранку супроводити мене під час прогулянки верхи. Мені так кортить випробувати чудового арабського коня, якого я вже назвала Блискавкою.
Чудове імя, чи не так?
* * *
На жаль, наступного дня Едгар не зявився, надіслав пажа з вибаченнями і подарункомкущем червоних троянд у алебастровому горщичку витонченої роботи. Це була рідкісна квітка, яку привозили зі Сходу і якою захоплювалася вся Європа.
Однак мені було не до захвату. Троянди я бачила й раніше, а те, що тамплієр знехтував знаками моєї уваги, змусило почуватися ображеною. І навряд чи в мене було лагідне обличчя, коли я вислуховувала від його пажа всю цю нісенітницю, що, мовляв, сера Едгара затримав глава комтурії тамплієрів у Руані. А коли слуга пішов, я кілька хвилин металася по кімнаті, навіть нагримала на своїх фрейлін, які квоктали над пишною квіткою.
Особливий захват червона троянда викликала в молодесенької Клари Данвіль. Я навіть ляпаса їй далаі справедливо. Одна з головних чеснот фрейлінивміння відчувати настрій пані.
Клара прийняла покарання мовчки, не посміла навіть заплакати. Донька бідного нормандського лицаря, вона не мала посагу, була тягарем для багатодітної родини. Батьки раді були збути її з рук із надією, що при дворі Клара знайде собі чоловіка. Але ця дівка була добра й дурна, нікому не могла відмовити, і чоловікам було нескладно обвести її круг пальця. З ким вона тільки не спала, починаючи від мого брата Роберта Глочестера, і закінчуючи конюхами. Мабуть, Клара була безплідна, бо жодного разу не зверталася по допомогу до повитух. Мене ж хоч і дратувала її блудливість, але я навчилася використовувати її. У Клари був просто дар випитувати в коханців їхні таємниці, й усі свої новини вона неодмінно доносила мені. Тому я і тримала цю розпусницю при собі, навіть попри те, що Клара була гарненькакучерява чорнявка зі звабливими родимками на щоці та біля рота. Я зазвичай не тримала в своєму оточенні красунь, аби плюгавки відтіняли мою вроду.
Саме Кларі й наказала вирушити до комтурії тамплієрів, познайомитися з ким завгодно, але здобути для мене відомості про Едгара Армстронга. Сама ж тим часом не збиралася сидіти й тужити за ним, а подалася випробувати свою Блискавку.
У Руані було повнісінько гостей, котрі зїхалися на свята. Серед них тільки й розмов було, що про турнір, який король Генріх збирався влаштувати на день Святого Ілларіона. І хоч церква всіляко виступала проти жорстоких і кривавих видовищ, але мій батько завжди вмів ставити служак на місце, і турнір очікувався пречудовий. Скрізь розїжджали герольди, й до двору в Руан зїхалося багато лицарів і баронів. Їхні намети утворили ціле містечко навколо арени, обладнаної за міськими стінами.
Коли я підїхала туди, мене відразу обступили молоді воїни, висловлюючи захват і прагнення зійтися у двобої в імя моєї вроди. Навіть досада, спричинена зневагою хрестоносця-сакса, забулася. Та все зіпсувало це щеня Вермандуа. Хлопець причепився до мене, теревенив про свої чудові пластинчасті лати, про витривалість свого коня, а насамкінець заявив: мовляв, якщо не стану приязнішою до нього, він боротиметься за Еліонору Блуаську. Бо перса в мене хоч і гарні, проте я вже стара дівка.
Як же я розлютилася! Повернулась у сідлі та навідліг уперіщила горе-вояка своїм важким батогом. Раз і вдруге А потім, поки він не оговтався, пришпорила Блискавку і помчала до лісу. І сміялася, твердо знаючи: хоч він і поганяв чимдуж свого товстоногого жеребчика, йому нізащо не наздогнати мою руду арабку. А те, що нареченого в його особі я втратила, це безперечно.
Того дня я заїхала досить далеко. І раптом помітила в низовині двох вершників. На мій подив, це були мій брат Роберт Глочестер і кузен Стефан. Оце так-так, люті вороги, а розмовляють, мов найкращі приятелі! Й коні їхні стояли поруч, тож вершники коліньми майже торкалися один одного.
У мене зануртувала кровтут пахло серйозною інтригою. Я зістрибнула на землю, взяла за повід Блискавку і, ховаючись за кущами, почала скрадатися, аби хоч щось почути. Я вже досить виразно чула їхні голоси, але тут моя красуня-кобила тихенько заіржала, обидва їхні жеребці й собі відгукнулися закличним іржанням. Що ж, мені не лишалося нічого іншого, як вийти з-за кущів. Та в мене вистачило хитрості вдати, нібито поряд я вже давно й цілком у курсі їхніх справ.
Так-так, посміхнулась я.Хто б міг подумати!
Роберт і Стефан були збентежені. Глочестер підїхав до мене.
Сідай у сідло, Берт!
Дорогою назад я ламала голову, як би вивідати в Роберта, про що це вони розмовляли. Але він відмовчувався і був похмурий.
Ти розумієш, Берт, Стефан, хоч і дурень і завжди спочатку робить, а вже потім думає, але він нам потрібен. І тобі, й мені, й Матильді.
Я нічогісінько не зрозуміла. Сказала тільки, що, як Понтій Пілат, умиваю руки. Роберт глянув на мене розлючено.
Не надто активна позиція, чи не так, Берт? А я розраховував, що ти мене підтримаєш.
Коли Роберт гнівався, він на багатьох нагонив жах. І хоча я часто чула, що ми з Глочестером схожі,бережи мене, Пречиста Діво, від такої подібності. Схожі в нас були тільки очіглибокі, темні, з вишневим відливом. У іншому ж Хвалити Бога, в мене не такий ніздрюватий ніс, а головне, не так виступає щелепа. Роберт завжди закоротко стригся, й через це його величезне підборіддя здавалося ще масивнішим. Я раптом подумала, що якби він, як хрестоносці, відростив довге волосся, це хоч трохи приховало б його ґандж. І відразу подумала про Едгара.
А цей тамплієр сакс. Що ви думаєте про нього?
Я не чекала, що мої слова так розлютять Роберта.
Щоб я ніколи більше не чув про нього від тебе! Присягаюся життям Папи! Ти готова зрадити мене тільки тому, що тобі сподобався цей напіввоїн-напівчернець?
Але ж він збирається скинути плаща з хрестом, несміливо почала я.
Так, але це не так уже й добре. Чи відомо тобі, куди тягне його Стефан? Наш любий кузен натякає королю, що в Східній Англії надто неспокійно через владу церковників, яка останнім часом посилилася ще більше, а також тому, що тамтешні сакси ніяк не можуть забути старих вольностей. От Стефан і протурчав нашому батькові всі вуха, буцімто, в Норфолку повинна правити людина, яка б і залежала від корони, й мала б при цьому вплив на саксів і церковників. І пропонує на посаду шерифа цього самого Едгара Армстронга, хай йому грець. Згоден, за інших обставин ліпшої кандидатури не знайти. Але Едгарлюдина Стефана, і побий мене лиха морока, якщо я це допущу!
Але ж я вже цього хотіла й почала здаля:
Однак, якщо ви зі Стефаном домовилися
Якщо ми домовимося, це коштуватиме величезної влади. Але я кажу: Стефандурень. І він спершу робить, а вже потім думає.
Ах, як мені кортіло довідатися, в чому тут річ! Але я розумілаякщо брат дізнається, що я нічого не чула, то навряд чи втаємничить мене в суть справи. І все тому, що я жінка. І якого дідька я народилась не хлопцем?
Але наш батько навіть не поспішає дати Едгару дозвіл на спорудження замку, несміливо почала я, але тільки розлютила Роберта ще дужче.
А ти вже либонь готова йому допомогти, еге ж, Берт? Ет, жінки-жінки! Варто було побачити плащ хрестоносця і гарненьке обличчяі вона вже забула, що перед нею звичайнісінька саксонська свиня.
Агов, спокійніше, братику. Не забувай, що наш батько ставиться прихильно до англійців-саксів і навіть багатьох із них возвеличив. А його першою королевою була чистокровна саксонка.
То може, й ти попросишся заміж за сакса? злобливо примружився Роберт.
Стривай! Тут ліпше поки змовчати. Я не відповіла братові, а лише пришпорила коня.
* * *
До турніру залишалося чотири дні, й увесь цей час я не мала жодних звісток про Едгара. Клара теж досі не повернулася, і я лютилася на цю незугарну дурепу. За день до турніру вона зявилася. Брудна, в помятій сукні. І де тільки її тягали?