Стефан, мій недруг, а Армстронгйого людина.
Я озирнулася й побачила їх разомСтефана Блуаського і мого хрестоносця. Але тут Едгар озирнувся і подивився на мене. Погляд був уважний. Я впіввуха слухала Гуго, який повідомляв, що ці Армстронги завжди були справжніськими саксонськими свиньми в Норфолку. Кгм. Саксонська свиня. Якось не поєднувалося це в моїй свідомості з елегантним хрестоносцем. І коли він рушив у мій біках, трісни моя шнурівка! як же затрепетало моє серце!
Я відвернулася, вдаючи, що й далі милуюся білосніжними скакунами. Позаду Едгар розкланявся з Гуго, і я мало не розсміялася, оскільки Гуго змушений був відповісти на уклін сакса. Іноді доводиться вибирати між презирством до саксонських свиней і повагою до того, кого щойно вшанував король.
Ваша Високосте!
Від цього голосу по моїй спині побігли мурашки. Але я не відводила погляду від коней.
Прекрасні коні, сере Едгар. І королю ви несказанно догодили. Що ж стосується Її Величності Королева боязка жінка й рідко виїздить верхи. Боюся, що подарований вами папуга більше потішить її серце.
Я нарешті повернулася. Лицар посміхався, не зводячи з мене очей.
Зате Ваша Милість, як я дізнався, по праву вважається однією з кращих наїзниць Нормандії. Саме тому я й ризикую просити прийняти ще один дарунок. Це теж кінь, але золотавий, як сонце, і легкий, наче птах. Вам доправлять його вже сьогодні ввечері.
Золотаво-руді арабські скакуни не настільки цінні, як білі. Але в мене ніколи не було коней цієї породи, і я мало не заплескала в долоні від задоволення. А одночасно встигла зметикувати, що тамплієр розпитував Стефана про мене, і це викликало в мене захват.
Сяючи, я простягла руку для поцілунку.
* * *
Королівська вечеря подавалася в залі, відведеній для малих прийомів. Проте все було як на офіційному торжестві: скатертини з найкращого льону, розмаїття страв, із верхньої галереї лунала музика. Король і королева зайняли місця на чолі довгого столу, а гості розсілися по обидва його боки. За гостями на триногах палали чаші з жиром, що не дає ні кіптяви, ні запаху, а камін зі справжньої обпаленої цегли відзначався чудовою тягою, тож під склепінням зали майже не збирався дим.
Моє звичне місце було ліворуч від короля, але цього разу я відмовилася від нього, посилаючись на те, що воно більше годилося гостю, цьому хлопчиськові Вермандуа. Я знала: король не від того, щоб породичатися з ним через мене, й за інших умов почала б придивлятися до наступного нареченого. Але зараз мене цікавило інше. Я вибрала місце ближче до центрутак, щоб Едгар опинився неподалік і я могла б перемовлятися з ним через стіл.
Незабаром я відзначила, що вродливий тамплієр привернув не тільки мою увагу. Еліонора, сестра Стефана, раз у раз заговорювала до нього, кидала зауваження на його адресу й молода дружина графа Тальваса, відома кокетуха. Навіть королева Аделіза, й та зверталася до лицаря із запитанням.
У цьому не було нічого дивноголюди, котрі прибули зі Святої Землі, завжди були в центрі уваги. Після Хрестового походу наш світ помітно змінивсязі Сходу ми перейняли звичай стежити за чистотою рук і тіла, носити під верхнім одягом білизну, приправляти їжу спеціями, одягатися в дорогі тканини. Але я не помилюся, заявивши: якби Едгар не був таким вродливим, ці дами не виявляли б до нього настільки жвавого інтересу.
Та й він насправді був чудовим співрозмовником. Нормандською говорив без акценту, мав манери гідні принца, а не саксів-нечем. Я всіляко намагалася привернути його увагу, ставила йому продумані запитання, хотіла справити на нього враження. При дворі вважалися модними жінки освічені, котрі цікавилися справами чоловіків, а головне, орієнтувалися в них. Певна річ, вже невдовзі я зрозуміла, що Едгар значно освіченіший і культурніший за тих, із ким я звикла спілкуватися. Принаймні, коли спробувала процитувати Боеція, він мяко вказав мені на помилку в наведеній цитаті. Я навіть розгубилася. Зауваження було доречне й тактовне, але як він смів мені вказувати? Мені! І саме цієї миті я відчула, що хочу зачарувати його, заволодіти ним і підкорити Я побоялася навіть розвинути цю думку далі. Але вже розуміла, що хочу одружити його на собі. Ви вважаєте мене божевільною? Над міру самовпевненою? Можливо. Де це чувано, щоб жінка сама обирала собі чоловіка? І все-таки це було саме так. Я вже не була юною дівчиною, котра покірно схиляється перед батьківською волею і віддає, не вагаючись, руку тому, на кого вкажуть. Мені вже виповнилося двадцять два, а це вік, коли жінка саме починає думати й робити висновки.
Королівський блазень зчинив неймовірний галас, гості сміялися, і це заважало мені зосередитись. І все-таки я спробувала. Відігнала собак, які крутилися біля моїх ніг, та уважно роздивлялась довкола. Зараз тут були присутні щонайменше четверо чоловіків, яким батько міг запропонувати мою руку. По-перше, хлопчисько Вермандуа. Він був зухвалий, неприборканий, а головне на шість років молодший за мене. Звісно, він був власником земель Вермандуа і з ним я б отримала титул графині. Але цей шлюб кумедно нагадував би шлюб Матильди й Анжу, про яких постійно лихословили.
Просто переді мною сиділи брати Мелени. Але від шлюбу зі старшим, Валераном, я відмовилася, і він був уже заручений із іншою, а його брат-горбань Лестер анітрохи не приваблював мене. Був тут і Вільям де Варрен, граф Суррей. Нуднішого за нього варто було пошукати. Він мав славу непоганого музиканта, але пісні його були такими тоскними, що собаки починали вити на багато миль зокола. І хоча був він покірливий, немов церковний служка, я б знудилася з ним уже в перший рік шлюбу.
І серед нихЕдгар. Лицар, який бачив світ, а тепер хотів осісти на своїх землях і збудувати замок. Чому б мені не влаштувати все так, аби він наважився просити моєї руки? Безперечно, я королівська донька, але моїх незаконнонароджених сестер батько віддав за простих баронів. Різниця тільки в тому, що вони жили далеко від двору і їх не величали принцесами. Я ж була Бертрадою Нормандською. І віддати мене за простого лицаря, та ще й сакса? Це здавалося неймовірним тільки з першого погляду. Якщо Едгар багатий, якщо король зацікавиться ним Що ж, моєму вінценосному батькові не раз доводилося возвеличувати простих людей, перетворюючи їх на відданих слуг. Чому б йому не піднести і цього сакса?
Я розглядала свого обранця, і він подобався мені дедалі більше. Світлий одяг. Стриманість у манерах, уміння користуватися серветкою під час їжі. Своє довге волосся Едгар для зручності зібрав ззаду в косу, в цьому теж була особлива звабливість, а ще це вигідно вирізняло його серед підстрижених «у скобу» нормандців. Зараз він здавався рівним серед знаті. Але щоб і справді стати їм рівнею, йому потрібна суща дрібничкамоя рука.
Водночас мене трохи зачіпало, що він не приділяє мені стільки уваги, як хотілося. Я спробувала виправити ситуацію. Коли чоловіки вже трохи випили й загомоніли, а дами одна за одною почали розходитися, я, на відміну від них, скористалась можливістю і потягла мого тамплієра в нішу вікна. Тема для розмови була заготованая заходилася розпитувати його про загадковий опіум, східне зілля, що про нього поширювалося стільки найнеймовірніших чуток.
Сер Едгар любязно давав пояснення, та через галас у залі (а говорив він тихо) мені мимоволі доводилося схилятися до нього. Це було так хвилююче й інтимно. І ще я відчула, що від Едгара не тхне, як від звичайного чоловіка, потом і шкірою, а віє ароматом притирань. Та так приємно!
Я навіть забула на мить, що мені не годиться залишатися в залі після того, як решта дам пішли. Та оскільки вже смеркло, я попросила хрестоносця провести мене темними палацовими переходами. Едгар завагавсячи не витлумачать хибно наше спільне зникнення? Надмірна обачність, тим паче, що в мене вже був вагомий аргумент. Хіба його плащ лицаря-тамплієра не найкращий захист від чуток? Чи це вигадка, що тамплієри дають обітницю цноти?
Мої жінки чекали в передпокої, якийсь час тихо йшли позаду, поки я непомітно не зробила їм знак відстати. Ми з Едгаром залишилися сам-на-сам у напівтемному переході, де лише в найвіддаленішому кінці блимало світло смолоскипа. Я сповільнила кроки, щоб подякувати тамплієрові за подарунокруду арабську кобилицю, що її привели мені його люди. Це могла бути довга розмова, коня ж бо хвалити не перехвалити. Едгар відповідав любязно, сам дякував мені за надане під час аудієнції розяснення щодо прав Армстронгів на будівництво замку та просив поклопотатися за нього. Тим часом я помітила, що мій прекрасний лицар починає стурбовано роззиратися навсібіч. Що не кажи, а далеко не всі вважатимуть безневинним наше усамітнення в переходах.