Його чутливих вуст торкнулася повільна усмішка.
Я не прийму від вас відмови.
Тетяна дещо спохмурніла.
Вибачте, але
Не договорила тільки скрикнула вдивовано та вражено, коли його сильні й гарячі руки охопили її владно та наполегливо й потягновили в коло танцюючих Несподівано закружлялася голова, і вона ледь вбачала перед собою його вродливе й упевнене лице, і весь світ наче крутився довкола неї від відчуття раптової слабкості. Ніколи руки чоловіка, що торкалися її тіла, не викликали такого хвилювання. Руки Данила, котрий похапцем і грубо зминав її ніжне струнке тіло, викликали лиш огиду й потайну ненависть, а руки інших чоловіків, котрі хоча й зрідка, та все ж доторкалися до неї, нічого, окрім байдужості, не добували своїми дотиками.
Але теплі руки Войтовича
Тетяна сама не розуміла того, чому вони її так хвилюють.
Вона відчула, що боїться цього великого чоловіка
Й самої себе боїться.
Бурко, помітивши той танець їхній і недоречну увагу заможного заводчика до дружини, влаштував чергову сварку. Він навіть почав ображати дружину, виказував у вічі, ким вважає її, але Тетяна поводилася на продиво спокійно й навіть холоднокровно та повторювала чоловікові, що ніколи більш і словом не перекинеться з тим багатієм, що так несподівано постався перед нею на прийманні голови. Й вона правду проказувала, бо дійсно вирішила для себе уникати пана Войтовича надалі, тому що тому що боялася. Несподівано й гостро перестрашилася того хвилювання, яке викликав у ній незнайомий сіроокий пан, забоялася того почуття незрозумілого й незнайомого, що не ввійшло, а лиш постукалося до серця в ті хвилини, коли танцювала вона з паном Войтовичем і його теплі руки доторкалися до неї Вона боялася й сама не розуміла, чому відчуває цей страх.
Данило, схоже, щось помітивши в її очах, повірив і заспокоївся.
Чого неможливо було сказати про Владислава Войтовича.
Той пан раптом наче збожеволів.
І все місто зашепотілося про його впадання за заміжньою панею Тетяною Іванівною Бурко. Він уперто шукав зустрічей із нею; він нахабнів і надсилав на адресу Бурків розкішні троянди, до котрих додавалися карточки, підписані дрібним чоловічим прописом, у яких вродою Тетяни Іванівни захоплювалися, а її саму обожнювали, й все тому подібне. Бурко прочитував ті недоречні послання, червонів лицем і влаштовував дружині такі істеричні сварки, що та мов гріха найстрашнішого й найлютішого уникала того Войтовича, котрого її холодність не охолоджувала, а радше, діяла навпаки.
Закінчилося все то досить несподівано Тетяна Іванівна таки покинула Бурка, погодившись заробитися дружиною Войтовича. Допитливі й цікавущі язики потім ще довго не могли вгамуватися, обговорюючи й обсмоктуючи ту новину неймовірнузаповзятий самітник Войтович таки наважився на шлюб і дружиною собі бере не котрусь там яскраву світську красуню, яких у нього вистачало як у самому місті, так і за його межами, а звичайну й скромну дружину поліцмейстера Бурка, котра хоча й мала безперечну вроду, та все ж І довго ще дивувалося поважне кременчуцьке товариство панське тому шлюбу упередженого самітника з жінкою, котра була йому геть нерівнею й витримала розлучення з таким грубим мужицьким поліцмейстером Бурком. У когось цей шлюб викликав засудження, в іншихрозуміння, але всі однаково сходилися на думці, що, заробившись дружиною такого чоловіка, як Войтович, Тетяна Іванівна більше отримала, ніж утратила, Войтович в усім випереджав підстаркуватого Бурка, маючи вроду, молодий вік, положення та статки.
Спливаючи, час виказав, що зарано-таки заздрили Тетяні Іванівні в тім, що змогла вона побратися з Владиславом Войтовичем. Так, спочатку шлюб їхній був досить щасливим. Владислав Романович як повновладну господиню привів Тетяну до свого великого будинку, окружляв дружину увагою та ласкою, виконуючи щонайменшу її примху, даруючи коштовності та хутра й одягаючи так, що жіночі погляди тільки ревно спалахували заздрощами, коли помічали на пані Войтович нову коштовність чи нове зодягання. Можливо було з упевненістю сказати, що в шлюбі з Войтовичем Тетяна засяялася, мов справжня коштовність.
Майже за два роки обродилася донькою.
Немовля нарекли Ларисою Владиславівною Войтович.
Але Войтович інакше, як Лорою, доньку ніколи не кликав.
Дивно, але народження доньки, котре, як видавалося, мало би тільки зміцнити цей досить щасливий шлюб, навпаки ж, внесло перше охолодження між молодим подружжям Войтовичів. Такий бурхливий у почуттях своїх, Войтович почав прохолонятися до Тетяни ще в останніх місяцях її вагітності. Вагітність ця давалася Тетяні досить важко, й почувалася вона дуже погано, мала мінливий, дивно примхливий для неї самої ж настрій, який міг змінюватися по декілька разів на день. І Войтович, на початку того її стану ще такий уважний та турботливий, уже під кінець почав повільно, ледь так помітно, але все ж таки змінюватися. У його словах й очах усе частіше прослизало розчарування, котресь незрозуміле невдоволення, й він усе більш віддалявся від дружини й виїздив кудись вечорами, повертаючись назад уже в ті години, коли будинок потопався у глибокім сні.
Перед пологами Тетяна відчула в нім дух чужого парфуму.
Парфуму іншої жінки.
Вона за звичкою своєю змовчала, геть нічого йому не проказала й потайки страждала від болю в серці, потайки переживала тортури ревнощів кохаючої жінки. Навіть не могла собі уявити того, що біль від зради чоловіка може бути настільки сильним Розгубленою й нещасною почувалася від змін у чоловікові й, звикла до ніжного та турботливого Владика, ніяк не могла призвичаїтися до його нового ставлення до неї, ображалася й злувала на нього. Болісно страждала, коли йшов він гетьішов туди, де його невидимим укривалом огорнуть пахощі чужого парфуму, туди, де він іншій буде дарувати світло своєї усмішки та погляду, де інша відчує тепло його великих сильних рук і закуштує солоду його поцілунку. Подумки Тетяна лаяла його злісно та відчайно, кидала в лице його уявне різкі та образливі слова, відчуваючи гостре й незнайоме вдоволення від того, як він здригається від її слів так само, як міг би здригатися від поличника. Й ледь не до самого ранку пролежувала без сну, потішуючи свої вражені жіночі гордощі подібними думками, а коли Владик вранці заходив до неї Тоді вона мовчала, ображено й прохолодно, тільки дивилася на нього великими своїми й гарними синіми очима, відчувала дух чужої жінки, що надходив від його великого дужого тіла, й мовчала. Надихавшись тих пахощів чужої жінки вперше, вона важко, у виснажливих стражданнях народжувала йому дитину. Й та ніч, коли мала зявитися на світ Лора, видалася її матері останньою ніччю в її житті. Біль, що патрав її тіло з виснажливою безжальністю, був настільки сильним та пронизуючим, що завжди стримана в усьому Тетяна не витримувала й крик її оглушливо лунався будинком, наполоханою, перестрашеною птахою мов носився кімнатами й дратував її чоловіка.
На світанку нарешті народилася Лора.
Донька Войтовича з туманливо-сірими оченятами й рудавим, як і в батька, волоссячком.
Войтович полюбив доньку з першої ж хвилини, коли на світанку нового дня, після важких народин дружини, він узяв на руки те крихітне, невинне створіння. Він полюбив доньку несподівано сильним для себе та тріпотливим почуттям, і вуста його, склавшись у ніжну усмішку, прошепотіли пестливо:
Моя найкоханіша
Тетяна, втомлена болем і безсонням, почувши те слово, тільки очі прикрила втомлено, ховаючи сльози. Дівчинка з туманливо-сірими оченятами та рудавим волоссячком, тільки-но народившись, спромоглася відібрати в матері відразу дві речі вроду й любов батька. Краса Тетяни після народження відразу пригаслася, почала вянути та марніти, мов то була пишною квіткою, яку полишили без вологи та світла. Уся врода Тетяни, видавалося, перелилася з неї, мов з переповненої чаші, у її надзвичайно чарівну доньку, котра вродилася схожою на матір кожною рисою свого маленького личка, й навіть колір очей забрала собі материнський, хоча після року очі її зробилися кольором більш темними за материнські й набули темно-синього відтінку, а ось колір волосся вона вспадкувала від батька й на все життя полишилася рудавою. А все ж іншето Тетянине, взяте від матері, але ще більш досконале й наділене ще більшою чарівністю.