Дозвольте відрекомендувати мою сестру Зосію Казимирівну Ясенську.
Юліан урешті відпустив Марусину руку, і вона зависла в повітрі, наче деревяна. Маруся підняла очі й завмерла, заскочена льодяним поглядом старшої пані, яка привіталася хрипким, із присвистом, голосом.
Сестра старша за мене на десять років. Бачите, вона малою перехворіла на скарлатину, і це ушкодило її голосові звязки Але повірте, пані Марисю, вона дуже добра, слово честі. Вона мені за матір. А я рано зостався без матінки Юліан Ясенський стишив голос і схилився до Марусі, обдаючи її гарячим подихом.
Шляхтич легко скочив через три сходинки на камяний ґанок, жестом запрошуючи гостей слідувати за ним. Напівтемрява, що панувала в довгому коридорі, посилювала інтимну тональність, яку взяв господар, закликаючи прибулих почуватися ніби вдома. Ясенський, безперестанку щось розказуючи, відчиняв одні за одними двері кімнат і показував гостям скромно обставлений кабінет, власну спальню із двоствольною рушницею над великим деревяним ліжком, спальню сестри, що радше скидалася на келію в кляшторі, вітальню з книжковою етажеркою та піаніно. Урешті вони зайшли до просторої кімнати, де вже було накрито стіл, скраєчку якого примостилася Зосія, украй холодна й непривітна, як здалося Марусі. Натомість її брат випромінював саму любязність.
Прошу сідати!
Ясенський галантно відсунув масивний деревяний стілець від столу, і Маруся слухняно сіла на оббиту давнім гобеленом подушку. У глибині дому забамкав годинник. Із дверей, що вели до кухні, вийшла висока ряба дівчина Настя з карафкою горілки на срібному підносі й зависла, не знаючи де її примостити, бо стіл уже ломився від страв. Тут був і кислий джур із мясом та відвареними на круте яйцями, і вареники із солоним сиром та шкварками, парував запечений молодий гусак із яблуками, окремо стояв таріль із солодкими пампухами, від яких линув неймовірний аромат. Довершував картину святкового обіду фарширований короп.
Флора вразив такий прийом. Він згадав, що забув у торбі хліб, який на його прохання спекла рідна сестра Олена. Але тоді навіть зрадів, що не взяв його. Не годиться йти на гостину з порожніми руками, але й заносити хлопський хліб до панського столу це ніби образа гонору.
Старший машталір сів біля доньки й обережно присунув ближче до тарілки виделку, якою не дуже тямив користуватися. Однак це не зіпсувало йому настрою. Те, що він із донькою сидить у шляхтича, мов поважний гість, неабияк лестило. Виходило, що Ясенський прийняв Флора як рівного, хоча вони лише й мали, що говорити про коней. А може, й не про коней? Флор Ігнатович крадькома глянув на доньку. Недаремно він іще дівчам віддав її графині Браницькій у науку. От тепер має справжню панночку, дарма що без родоводу. Маруся і книжки тямить читати, і пише, і рахує, і на піяніні заграє, ще й заспіває. Про вроду й мови нема. То чим не дружина Ясенському?
Флор у пів вуха слухав теревені господаря про телефонічний апарат та автомобілі, які той бачив у столиці, про врожай пшениці й цьогорічні ціни на неї, про те, що надої молока не такі, як торік Флор Ігнатович мучився від того, що не міг достеменно пригадати всього, що чув раніше про рід Ясенських. Про старшу Зосію, стару панну, чував, що була вона крутого норову, доводила до сказу челядь, сікалася до куховарок, сварила покоївок так, що мало хто й наважувався йти до неї на службу. А от про старих Ясенських Флор уже не міг сказати напевне, чи це вони втекли сюди під час останнього польського повстання 1863 року з Василькова? Чи то були якісь інші шляхтичі, а Юліанових батьків таки зловили та стратили тоді? Флор мимохідь кинув погляд у вікно: крізь вимиті до блиску шибки було видно греблю й широкий став за нею, на березі якого стояв вимуруваний водяний млин. «Цікаво, чий це млин? Ясенського? Це ж млин і чайна та й можна нічого не садити й не сіяти, а грошви будуть повні кишені» Млин і справді належав Ясенським, сюди звозили молотити зерно не лише з Ясенівки, а й із Журавлихи, Плоського й навіть із самого Ставища. Це був добрий заробіток, до якого вже бралися й інші шляхтичі. Граф Браницький і собі швидко зметикував, що це вигідна справа, і поставив на своїй землі аж два млини на Гнилому Тікичі.
Завалували пси надворі й вивели Флора Ігнатовича із задуми. Господар кинув серветку й устав з-за столу. Флор і собі піднявся вслід за Ясенським.
Бачу, що вже повернувся Прокіп, мій колишній денщик, а тепер управитель маєтку. Я забрав його до себе, коли вийшов у відставку. Знаєте, вельми відданий хлоп. Таких я ціную. Прошу, Флоре Ігнатовичу, оглянути моє господарство. Прокіп усе покаже.
Маруся й собі глянула у вікно й побачила високого рябого чоловіка, білобрисого до того, що вії та брови ледь проглядалися на його веснянкуватому лиці. Той, кого Ясенський так вихваляв її батькові, раптом і собі підняв погляд і зустрівся очима з Марусею. Поза спиною в Марусі пробіг холодок від твердого, ніби застиглого погляду управителя.
* * *
То ти вихованка в Браницької? Чи просто служиш у графині? Щось я не второпаю, якого ти польоту птиця
Щойно Ясенський із гостем вийшли з кімнати, як Зосія Казимирівна скинула із себе непотрібну маску благопристойності. Вона, звісно, знала відповідь, але не могла відмовити собі в насолоді позбиткуватися з молодої дурепи, яка посміла зявитися в її домі й навіть усістися за стіл.
Я при пані графині для дрібних доручень, щоб супроводжувати її
Маруся відчула, як червона фарба заливає їй обличчя. Водночас голос по-зрадницьки здригнувся, тому вона не змогла договорити про інші свої обовязки. Зосія Казимирівна злостиво хмикнула й повела далі свій допит:
А де це твій батечко роздобув арабів? Невже холопи мають гроші, щоб купувати собі таких дорогих коней? І хто це тебе навчив їздити верхи? Невже графиня?
Ні, батько вчив Маруся знітилася ще більше, не розуміючи, чи пані так жартують, чи серйозно її питають за коней.
А мати що? Погодилася, щоб донька скакала верхи цілими днями замість прясти чи вишивати? неприємно захихотіла господиня.
У мене немає мамки
Як немає? Усі мають мамку, навіть холопи.
Моя померла. Маруся відчувала, що ще трохи і заплаче.
Ну ти з мене сльозу не дави. Не думай, що я тут тобі розчулюся, Зосія підвищила голос. Даремно ви сюди з батечком припхалися на своїх арабах. Даремно ти вирядилася в муслін і зачесалася, як справжня панночка, іще й парасолькою прикрилася від сонця. Ги-ги-ги Бачила я вже таких. Знаєш, скільки до Юліана Казимировича знатних вдовиць клинці підбивало? А скільки шляхетних дівиць шукали його уваги, відколи він вийшов у відставку й повернувся в маєток? І що? От спитай у мене, де вони всі? І подумай, чи варт тобі було їхати сюди?
Утім, Зосія Казимирівна лукавила. Усе було якраз навпаки. Це Юліан за два роки, відколи повернувся додому, перебрав усіх навколишніх панночок шлюбного віку, перезнайомився з усіма вдовицями, але так ні на кому й не спинився. Зосія нагадала собі хлопське прислівя, що казало, буцім за вибірки дає чорт витрішки. Нині вона невипадково нагадала це чортове прислівя, бо таки добре збагнула його суть. Брат запросив якогось машталіра з донькою та наказав прийняти їх, наче іспанських грандів, хоча раніше не запрошував нікого з панянок шлюбного віку на гостину. А коли Зосія Казимирівна уздріла саму вертихвістку попід ручку з щасливим братом, який так розчервонівся від задоволення, що хоч сірника піднось до пики, серце їй упало від лихого передчуття. Стара мегера зненавиділа нещасну Марусю з першого погляду й тепер дихала на неї пекельним жаром, наче всередині в неї була розжарена пічка.
Марусі ж на очі навернулися сльози від досади й образи. Невже ця стара пані подумала, що вона, Маруся, хоче закрутити голову її підстаркуватому братові? Боже милий Може, й добре, що Василь поїхав із паном торгувати коней у столицю, а то й він би ще чого напридумував собі.
Тато сказали, що ви нас запросили Наказали їхати з ним чесно зізналася Маруся.
Зосія побуряковіла. Марусині щиросердність, молодість і врода вразили її до глибини душі, бо це було те, чого ніколи не мала сама Юліанова сестра. Їй стало зле. Захотілося, щоб Маруся скоріше забралася з-за столу та з їхнього маєтку. І тоді все стане, як завжди. Можна буде, не ховаючись, вдихнути понюшку доброго тютюну, випити келишок вишневої наливки, розкласти пасьянс