Потім я усвідомлюю. Чорт! Чому я не видерла аркуша з книжки нещасного хлопця, не написала чогось, не показала йому? Тож могла б! Навіть не написала номера свого телефону на запітнілому склі. Я могла б відчинити віконце та прокричати йому своє імя, адресу чи ще щось. Можна перебирати безліч варіантів того, що могла б зробити, та не зробила. Нічого не прийшло мені на гадку тієї миті, бо я просто не могла відвести від нього очей.
Для випадкових глядачів це, напевно, були шістдесят секунд німого кіно, вартого Оскара. Відтепер, якщо хтось мене запитає, чи я колись закохувалася з першого погляду, я відповім:
Так, однієї чудової миті двадцять першого грудня дві тисячі восьмого року.
2009
Новорічні обітниці
Цього року лише дві обітниці, але великі, блискучі, розкішні.
1. Знайти його, мого хлопця з автобусної зупинки.
2. Знайти собі першу нормальну роботу в журналі.
Прокляття. Треба було писати олівцем, тоді б я стерла їх та викинула зі свого життя. В ідеалі, насправді, мені б хотілося спочатку знайти страшенно круту роботу в часописі, а потім десь у кавярні натрапити на цього автобусного хлопця. І щоб я тримала якийсь корисний ланч, а він би ненароком вибив його в мене з рук, а тоді б подивився на мене й сказав: «О, це ти. Нарешті».
І тоді б ми забули про ланч, пішли натомість гуляти парком, тому що втратили апетит, але знайшли кохання всього свого життя.
Так чи не так, проте побажайте мені успіху.
20 березня
Лорі
Це не він? Я щойно відчула в нього автобусну ауруточно тобі кажу.
Я обертаюся туди, куди киває Сара, веду очима вздовж бару, де, як і годиться в пятницю ввечері, повно народу. Ми підсіли на цю звичку: тепер, варто нам кудись вийти, одразу роздивляємось обличчя в натовпі, шукаючи «автобусного хлопця», як його охрестила Сара, коли минулого січня ми ділилися різдвяними враженнями. Святкування в її родині в Йорку відбуваються значно гучніше, ніж мої затишні посиденьки за багатим столом у Бірмінгемі, але ми обидві повернулися в реальність зимового Лондона з новорічною хандрою. До спільного «сльозливого горщика» я вкинула свою журливу історію про «кохання з першого погляду», та одразу ж про це пошкодувала. Не через те, що я не довіряла Сариному вмінню зберігати чужі таємниці, а швидше тому, що наступної миті вона зациклилася на ідеї знайти того хлопця більше за мене. А я тихенько божеволіла, думаючи про нього.
Котрий?я зосереджено видивляюся в море людей: здебільшого незнайомі потилиці.
Вона чухає носа, гадаючи, як виділити того хлопця, щоб я змогла його роздивитися.
Он, у центрі, поруч із жінкою в синій сукні.
Жінку помітити легше: хвиля її прямого білявого волосся відбиває світло, коли вона закидає голову та сміється до свого супутника.
Він приблизно того зросту, який мені треба. Волосся ніби схоже, і є щось бентежно знайоме в лінії плечей під темною сорочкою. Це може бути хто завгодно, а може бути й автобусний хлопець. Що більше я дивлюся на нього, то більше впевнююся: пошуки закінчено.
Не знаю,кажу, затамувавши подих, бо він дуже близько від нас. Після стількох моїх розповідей Сара, мабуть, краще за мене знає, який він має вигляд. Я хочу підійти. Якщо чесно, я вже почала наближатися, але Сарина рука спиняє мене: він саме нахилився поцілувати блондинку, яка одразу ж стає для мене найменш привабливою людиною на планеті.
Боже, я ж думаю, що це він! Ні! Так не мало бути. Кожної ночі я програвала у своїх думках безліч варіантів цієї сцени, і вона ніколи, ніколи не завершувалась ось так. Іноді він був із компанією хлопців у барі, інодіу кавярні читав на самоті, але ніколи не зявлявся з дівчиною, яку б пестив до нестями просто на людях, так що її блискуча білява макітра йде обертом.
Холера,бурчить Сара, підсовуючи мені до руки келих. Ми спостерігаємо за тривалим цілунком. І ще тривалішим.
Божечко, невже ці люди краю не знають? Тепер він мне її дупу, стрімко долаючи межу дозволеного в залюдненому барі.
Гідність, люди!гарчить Сара.Він зовсім не твого типу, Лу.
Я розчавлена. Настільки, що перекидаю одним ковтком цілий келих холодного вина. Мене пересмикує.
Я, мабуть, хочу піти,кажу нарешті. Це смішно, але я зараз, напевно, заплáчу.
Тут вони завершують довгий цілунок, вона поправляє сукню, він шепоче щось їй на вушко, відвертається та йде просто на нас.
Митьі я впізнаю. Він проходить повз нас, а я майже регочу від запаморочливого полегшення.
Не він,шепочу я.Навіть не дуже схожий на нього. Сара закочує очі та видихає повітря, бо теж, мабуть, затамувала подих.
Трясця! Хвалити Бога. Хтивий пес. Уявляєш, я його мало не підчепила, коли він ішов.
Вона має рацію. Молодик, який щойно просунув повз нас, сповнений самозакоханості: тильною стороною долоні він витирав помаду дівчини зі свого рота та манірно й задоволено шкірився дорогою до вбиральні.
Боже, мені треба ще випити. Я шукаю автобусного хлопця вже три місяці. Або я знайду його якнайшвидше, або мене в реанімацію заберуть.
Пізніше, повернувшись на Делансі-стрит, ми скидаємо туфлі та валимося на канапу.
Я от думаю,починає Сара, перекочуючись зі свого боку канапи до мене,оцей новий хлопець на роботі може тобі сподобатися.
Я хочу лише автобусного хлопця,промовляю я мелодраматично, як у костюмному фільмі.
А що, коли ти його знайдеш, а він покидьок?міркує вона. Наші враження в тому барі, очевидно, її добряче струсонули.
Гадаєш, мені слід кинути пошуки?я піднімаю з бильця канапи важку голову та дивлюся на подругу. Вона розводить руками й так і завмирає.
Просто кажу, що тобі треба мати аварійний план.
На випадок покидька?
Вона підносить великі пальці, напевно, тому, що підняти головунадто велике зусилля.
Він може виявитися найкращим, супергероєм вищого ґатунку,каже вона,або в нього може бути дівчина. О, боронь Боже, Лу, він може навіть бути одруженим.
Тут мені заціпило горло. Справді заціпило.
У жодному разі!шиплю я у відповідь.Він самотній, він чудовий, і він десь тут поблизу, чекає, коли я його знайду. Я відчуваю, що воно саме так і є, з усією впевненістю пяної жінки. Або, може, він навіть сам шукає мене.
Сара підпирається ліктем та витріщається на мене. Її довгі руді пасма розтріпалися, туш потекла.
Я просто кажу, що ти можеш мати нереальні сподівання, і тобінамдалі треба діяти обережніше, от і все.
Я знаю: вона має рацію. У цьому барі в мене ледь серце не стало.
Ми дивимось одна на одну, а потім вона плескає мене по нозі.
Ми його знайдемо,запевняє. Це такий простий жест солідарності, але від нього в мене клубок у горлі. Усе ж таки я добряче напідпитку.
Обіцяєш?
Вона киває, кладе руки на серце, а з мого горла виривається бурхливе ридання, бо я втомилася, спяніла, і ще тому, що іноді не можу згадати обличчя автобусного хлопця й боюся, що забуду, який він має вигляд.
Сара сідає та витирає мені очі рукавом сорочки.
Не плач, Лу,шепоче вона.Ми й надалі його шукатимемо, поки не знайдемо.
Я киваю, відкидаюся на спину та дивлюся на ліпну стелю, яку наш господар обіцяє полагодити, відколи ми перебралися сюди кілька років тому.
Ми знайдемо. І він буде ідеальним.
Вона замовкає, потім непевно змахує гострим пальцем над головою.
Краще йому таким бути. Або я виріжу «покидьок» просто тут, у нього на лобі.
Я киваю. Я ціную її вірність і відповідаю їй тим же.
Іржавим скальпелем,погоджуюся, малюючи подумки жахливий образ.
І в нього буде зараження крові та голова відпаде,бурмоче вона.
Я заплющую очі й нечутно сміюся. Поки не знайду цього хлопця, левина доля моєї любові належить Сарі.
24 жовтня
Лорі
Ну, гадаю, у нас вийшло суперово,каже Сара, оглядаючи результати нашої праці.
Ми цілий тиждень витратили на ремонт своєї мініатюрної вітальні. Стоїмо обидві, укриті пилюкою та плямами фарби. Ми вже дуже близькі до завершення, і мене охоплює тепле почуття задоволенняот якби ще моя гидотна робота в готелі викликала хоча б половину такого відчуття.