Наш вертолiт з апаратурою просувається до центру острова... Увага!
Перед глядачами з'явився нечiткий образ складеного по колу камiння, а поруч нього - багато кiсток. Трохи далi "очi" апарата виявили велику ведмежу голову. Ще далi - нап'яту на палицi шкуру.
Картина на екранi швидко попливла в сторону.
- Стiй, стiй, Бергер! - несподiвано пролунав у залi схвильований голос. - Повертайся назад!.. Менi здається, що я помiтив силует мертвої людини!
Залом прокотився схвильований шум. Тисячi очей з напруженням стежили за картиною, яка повiльно пропливала екраном.
- Тут!.. Зменш довжину хвилi i наведи точнiше на фокус!
З присмерку виступив невиразний силует людини, що лежала на боцi, пiдiгнувши нога й пiдклавши руку пiд голову. Деталi важко було розрiзнити, бо давався взнаки товстий шар криги й грунту над трупом. Щоб розгледiти все детальнiше, кiлька чоловiк поспiшили до екрана.
- Прошу iнформацiйний центр негайно сфотографувати труп! - вигукнув хтось iз них.
- Бергер, використайте рентгенiвськi хвилi! - попросив iнший.
А коли на екранi з'явився рентгенiвський знiмок трупа, перший вчений сказав урочисто:
- З форми черепа та загальної будови кiстяка суджу, що йдеться про людину дуже стародавню, можна сказати, первiсну. Точнiшi данi дiстанемо тодi, коли...
Вiн не закiнчив. Його перебив дзвiнкий голос дiвчини з середини залу:
- Товаришi, пропоную, щоб Бергер точно вiдмiтив мiсце знахiдки i одразу ж вимкнув апарат.
Залом прокотився невдоволений гомiн.
- Я поясню чому, - продовжувала дiвчина. - Ця знахiдка має надзвичайну цiннiсть для людства, а опромiнювання може зруйнувати чутливi тканини трупа, - насамперед мозок. Ми, колектив академiка Тарабкiна, спробуємо оживити цього мертвого.
На полотнi з'явилось обличчя Бергера:
- Я цiлком згодний з товаришкою, яка нас щойно застерегла. Не гнiвайтесь, але через небезпеку надмiрного опромiнювання вимикаю апарат без голосування...
Екран погас. Було оголошено перерву, щоб присутнi могли спокiйно обмiркувати побачене.
Iнформацiйний центр, як завжди, впорався iз своїм завданням блискавично. Вже через кiлька хвилин перший вчений зайшов до залу з щойно виготовленими фотознiмками в руках. Вигляд у нього був переможний.
- Моє припущення пiдтвердилось цiлком! Ось - рентгенiвський знiмок "крижаного чоловiка", а ось - знiмок реконструйованого кiстяка первiсної людини, неандертальця. Як бачите, у обох - примiтивна будова черепа з низьким, спадистим лобом, великi надбрiвнi дуги, масивна нижня щелепа з нерозвиненим пiдборiддям. Те ж саме спостерiгаємо i при порiвняннi iнших частин обох кiстякiв.
Отже, перед нами - неандерталець, що жив близько сiмдесяти тисяч рокiв тому... Складене по колу камiння, яке ми бачили на екранi, було, напевне, вогнищем, а натягнута на палицi шкура, мабуть, правила за тимчасове житло... Чи уявляєте ви, яка це буде перемога науки, якщо академiк Тарабкiн поверне до життя цього неандертальця? Я вiрю, що йому це вдасться зробити, як вдалось оживити малятко мамонта i кiлька iнших тварин, знайдених у кризi Арктики... Пропоную, щоб оживленого неандертальця спочатку було залишено серед вiльної природи, аби ми могли спостерiгати його життя та звички. Цiнним дослiдом буде й спроба його виховати...
***
У величезнiй лабораторiї тихо, тiльки коли-не-коли чути кроки академiка Тарабкiна. Вiн пiдходить до широких прозорих резервуарiв, поглядає на апарати, вмонтованi в їх бiчнi стiнки. I знову повертається до столу.
Обережно перегортаючи картоновi аркушi товстого журналу спостережень, академiк перебiгає очима стовпцi таблиць.
Цифри, цифри, значки та цифри - i нiчого бiльш. Коли б хтось iз нас, звичайних смертних, зазирнув у цю рукописну книгу, вiн розчаровано згорнув би її вже на другiй сторiнцi. Однак академiка Тарабкiна сухi цифри хвилюють бiльш, нiж пригодницький роман.