Посмiливiшав наляканий появою людини коник та й врiзав на своїй крихiтнiй скрипочцi нехитру мелодiю.
"Сюди б ще один-єдиний звук, то й був би я зовсiм як вдома... - мрiяв Северсон. - Коли б озвався ти, любий дзвоне нашого маленького костьолу! Долинь сюди з теплим подувом вiтру вiд фiорду, поверни мене в моє щасливе дитинство!"
Несподiвано щось зашумiло в повiтрi, i Северсон вiдчув поштовх у пiдошву правого черевика. Вiн швидко розплющив очi, злякано сiв.
Бiля його нiг лежав дивний лiтачок. З отворiв на крилах моделi пирскав червонуватий дим, фюзеляж здригався.
"Дотепна конструкцiя! - думав Северсон, розглядаючи iграшку. - Лiтає, а пропелера нема... Чи не можна було б використати цю iдею для справжнього лiтака?"
- Ура, вiн тут! - несподiвано пролунав дитячий голос.
На галявинку вибiг хлопчина з червоною хусточкою на шиї. Помiтивши бiля моделi незнайомого, вiн спочатку розгубився, але потiм у нього в очах спалахнули вогники цiкавостi.
- Ви - Северсон, правда ж?
- Нiби так, - посмiхнувся Северсон. - Як ти мене впiзнав?.. Наскiльки я пам'ятаю, ми ще з тобою не зустрiчались.
- Я - Дмитро Петрович Зайцев, а вдома мене звуть Митьком, вiдрекомендувався хлопчик, пiдходячи ближче. - Я знаю вас дуже добре. Хто ж вас не знає?! Вас знають в усьому свiтi! Я часто бачив вас по телевiзору i в кiно... Ой, що було, коли ви вперше вдихнули повiтря! Або коли ви дивились першу телевiзiйну передачу!.. Знаєте, товаришу Северсон, я вам дуже заздрю! Я б хотiв, щоб зi мною трапилося щось схоже!
Северсон знизав плечима. Вiн марно намагався пригадати, коли це його знiмали на кiноплiвку.
- Наш учитель багато розповiдав про вас, - провадив далi хлопчина. Ми запитували його, як ви ставитесь до сучасного свiту, але вiн не знає. За тi довгi роки, що ви лежали в кризi, сталося стiльки змiн... Оце для вас сюрприз, правда?
Северсон заклiпав очима, потiм схопився, наче вражений блискавкою:
- Що ти верзеш, хлопчику?! Як це я лежав багато рокiв у кризi? Та я б замерз на бурульку!
Митько збентежився, але одразу ж оговтався:
- Хiба ви цього ще не знаєте, товаришу Северсон?.. Ви гадаєте, що зараз - тисяча дев'ятсот двадцять восьмий рiк?..- вiн знизав плечима.- Не розумiю, навiщо це вiд вас приховують! Я б дав не знати що, аби мене отак пробудили до життя рокiв через сто!
- Це сон... маячiння... - у Северсона раптом пiдломилися колiна. Вiн опустився на траву й схопився за голову.
- Вам погано? - кинувся до нього Митько. - Я зараз викличу лiкаря.
Северсон схопив хлопчика за руку:
- Почекай... Нiчого серйозного - ось тiльки кров ударила в голову... Вже знову добре... - вiн навiть спробував посмiхнутись.- Ану, стусони мене! Тiльки як слiд стусони!
- Навiщо? - здивувався хлопець.
- Аби я переконався, що не сплю... Знаєш, не хотiв би я прокинутись серед криги. Це не жарт - помирати отаким самотнiм, без надiї на порятунок... - незрячими очима вiн задивився у просторiнь.
На очi хлопчика набiгли сльози:
- Що це вам спало на думку, товаришу Северсон! Адже ви вже цiлком здоровий. I яким чином ви змогли б потрапити в крижану пустелю? Острiвець, де вас знайшли замерзлим минулого року, вже зовсiм не крижаний. Вiн геть увесь зелений i вкритий весняними квiтками. Нещодавно його показували по телевiзору...
Митько Зайцев намагався заспокоїти приголомшену людину. А Северсон мовчав i допитливо дивився в щирi дитячi очi.
- Не знаю, хто з нас божевiльний... - сказав вiн скорше самому собi, анiж хлопчиковi. - В мене таке враження, що в тебе надзвичайно буйна фантазiя. А я вже замалим не повiрив у твої слова... Ти менi розповiдаєш, що в Арктицi цвiтуть квiти. А куди ж ти подiв льодовики?.. Мабуть, ти нiколи не бачив Пiвночi, бо iнакше не розповiдав би такi казки...
Северсон погладив хлопчика по головi, жалiючи його. Бiдне, йому не бiльш як дванадцять рокiв, а вже втратило розум... Звiсно, поганий вплив пригодницьких Романiв...
- Це не казки! - захищався хлопчина.