сорок п'ять...
- Права камера?
- Нормальне навантаження.
- Наташо, знизьте тиск на тридцять п'ять... - сказав майже пошепки Тарабкiн, глянувши на манометр. - Введiть кальцiй!
Очi всiх були прикутi до екранiв контрольних апаратiв. I тiльки академiк пильно дивився на тiло первiсної людини, що все ще лежало нерухомо.
Ось ледве помiтно ворухнулась грудна клiтка.
- Штучне дихання!.. Механiчне серце ще не зупиняйте... Наташо, як мозок?
Дiвчина припала очима до окулярiв рентгенмiкроскопа:
- Все гаразд. Ознак гiпоксiї немає.
Грудна клiтка неандертальця пiднялась, впала i знову пiднялась.
- Йонес, збiльшить тиск до двохсот двадцяти... А ви - до ста вiсiмдесяти, - звернувся академiк до Наташi.
Дихання пралюдини прискорилось,
- П'ятнадцять подихiв на хвилину!- доповiв Бастiєн.
- Венозний тиск? - запитав академiк.
- Сто десять... Гадаю, що ми перемогли.
- Почекайте... - Тарабкiн уважно дивився на обличчя неандертальця. Як мозок?
Наташа схилилась до мiкроскопа. Судорожно стиснула важельок управлiння. Здригнулась.
- Що? - запитав з острахом Тарабкiн.
Вона пiдвела блiде обличчя i затулила його долонями.
- Погляньте самi, Олександре Iвановичу... Можливо, я погано бачу...
- В чому справа? - Тарабкiн пiдбiг до мiкроскопа. - Тиск в посилачi кровi в мозок?
- Сто вiсiмдесят.
- Венозний тиск?
- Нормальний.
- Чому ж тодi мозок залитий кров'ю?! - Академiк ще раз зазирнув у окуляр, метнувся до контрольних апаратiв.- Чому мозок залито кров'ю?!
В напруженiй тишi тiльки гудiли насоси, що нагнiтали кров та повiтря в тiло пралюдини. Академiк схилив голову:
- Марно... Мозок зруйновано вщент... Бастiєн, зупинiть штучне серце...
- Не зупиняйте, не зупиняйте! - раптом вигукнула Наташа. - Ми вже дибились таких успiхiв, що й кров з мозку видалимо!
- Не сподiвайтесь на неможливе. Мозок - надто складний орган, його не можна створити штучно. Настав справдi кiнець, ми повиннi з цим примиритись... I все ж я нiяк не можу збагнути, як все це могло трапитись?! - академiк поклав руку на плече Наташi.- Не плач, Наташо, ти нi в чому не винна... Слiзьми тут не зарадиш. Сьогоднi ми ще повиннi поступитись перед бiологiчною смертю. Але ми не здамось. Знову перевiримо все, щоб знайти похибки, яких припустились... Адже зумiли ми оживити тварин, якi були на сторiччя законсервованi в кризi?.. Оживимо й людину. Повиннi оживити, бо в Арктицi чекає ще один нещасний. Тепер тiльки вiд нас залежить, як довго вiн чекатиме..,
Роздiл III
Бульбашка
повiтря
Другого дня в iнститутi академiка Тарабкiна термiново зiбрались найвидатнiшi лiкарi й фiзiологи свiту. На запрошення славетного вченого вони прибули до Москви, щоб проаналiзувати весь хiд операцiї та визначити причину її невдачi.
- Любi друзi, шановнi гостi, - звернувся до них академiк Тарабкiн, вiдкриваючи цю надзвичайну нараду. - Ви вже знаєте, чому я вас потурбував. Справа дуже й дуже важлива. Треба будь-що встановити, чи припустились якої помилки ми, чи, може, в цьому випадку нам на шляху стала невiдома науцi перепона, - коротко кажучи, треба вирiшити, чи здатнi ми нинi подолати смерть, що тривала сiмдесят тисяч рокiв... Попереднiй контроль ходу операцiї ми вже провели. Вся апаратура працює справно... А втiм, можете переконатися самi. Ось - контрольна плiвка i записи...
Згортки пластмасових i паперових стрiчок з численними зазначками й химерними лiнiями переходили з рук у руки. Уважно розглядаючи та порiвнюючи їх з протокольними записами операцiї, вченi не квапились з висновками. Нарештi норвезький лiкар Галльстрем сказав задумливо:
- Все свiдчить, що причину невдачi слiд шукати зовсiм не у надмiрному тиску кровi, яка подавалася в мозок... проте знiмки беззаперечно доводять, що крововилив стався саме через це...