Густий білий дим повалив із глушника, але боковий бак вібрував більше, ніж зазвичай: він був зімятий.
Слухай, можна я зателефоную тобі сьогодні ввечері?
Якщо хочеш
Анналіза легко торкнулася його руки, але тут-таки відсмикнула свою руку, побачивши його обдерті пальці.
Ой вибач.
Стефано спробував усміхнутися.
Нічого
Потім увімкнув першу передачу і повільно відпустив зчеплення. Не обертаючись, поїхав узвозом.
Спогади.
Знову вниз.
Сірник освітив обличчя Малюка, що запалював цигарку.
Тридцять!
Усі піднялися на руках, уже не з такими свіжими силами.
Сірник пролетів, як комета, маленький вогник згас, не потривоживши жодну з дівчат.
Тридцять один!
Полло зігнув лікті й опустився на руках. Краплі поту скочувалися по обличчю. Одна з них сповзла по великому носу, а потім, досягши краєчка верхньої губи, загойдалася. Полло вдихнув і відштовхнувся, напруживши всі мязи. Груди, що майже торкалися землі, ривком здійнялися вгору; крапля поту відірвалася від носа і впала на мармур. Залишилась там, поруч з іншими.
Тридцять два!
Малюк усміхнувся, затягнувся щойно запаленою цигаркою і сів на низеньку й приземкувату мармурову колону.
Чудово, хлопці, просто чудово. Продовжуйте і станете всі, як Конан.
Група знову опустилася на руках. Опускатися було легше, ніж підніматися, але опускання теж треба було контролювати; якраз цього і не зробив Полло. Він опускався занадто швидко, не зміг вчасно вповільнитися і впав грудьми на мармур. Малюк глянув на нього.
Мінус два, я поспішив похвалити.
Полло видав глухий звук і залишився лежати поряд із краплею.
Курва мать!
Зиркнув на Луконе, той сміявся.
Дрочити треба менше, не ображайся, Полло.
Тридцять три!
Інші швидко піднялися й одночасно опустилися. Хтось усміхнувся здавалося, тепер у них були свіжі сили, ніби їх надихнула поразка Полло.
Тридцять чотири!
Полло підвівся й почав походжати дашком.
Хай усе йде в дупу, я був занадто стомлений.
Підійшов до Малюка й забрав у нього цигарку. Малюк не сказав нічого, окрім:
Тридцять пять!
Полло глибоко затягнувся.
Це просто Карлона вчора мене заїздила.
Тридцять шість!
Усі опустилися, окрім Луконе, який уже понад рік був хлопцем цієї Карлони. Малюк одразу ж вирішив підіграти Полло:
Он воно що, ну і як усе було?
Ну, ти ж знаєш, яка вона, там такі буфери! Учора вона заявилася до мене додому, то як я міг утриматися?
Тридцять вісім!
Усі опустилися, посміхаючись. Луконе відтиснувся й піднявся на руках швидше за інших. У його передпліччях тепер грала ще й лють.
Ну то що сталося? Розказуй.
Малюк запалив собі ще одну «Мальборо». Посміхаючись, краєчком ока кинув на Луконе.
Тридцять девять!
Полло підняв руку з цигаркою до неба і почав рухатися вихилясами, ніби оповідаючи свою еротичну історію місяцеві.
Ну, вона постукала мені у двері, а я в шортах і з пивом у руці. Іду відчиняти. Я такого й не чекав. Вона струшує отим білявим волоссям. Полло покрутив головою, імітуючи її. Її запах шириться кімнатою, вона на мене провокуюче дивиться.
Малюк, захопившись історією, трохи збуджений, раптом згадав про свою роль арбітра. «Сорок!» Він неуважно озирнувся до інших, потім одразу ж повернувся до Полло та закінчення історії.
Тоді вона відкриває свою кофтину, вивалює звідти оті величезні цицяри й каже мені: «Візьми мене, я твоя». Полло раптом посерйознішав. Але ти ж, Малюче, знаєш, який я хороший друг?
Авжеж. Сорок один! І що далі?
І тоді я їй кажу: «А про Луконе ти геть не думаєш?» А вона така: «Ні, не думаю, мене зовсім не гребе той вилупок, я хочу тебе, твого тіла». Полло помовчав. Ну, щодо цього, Малюче, ти її добре розумієш, еге ж?
Звичайно. Сорок два!
Тоді я відкидаю бляшанку, притискаю її до дверей і вліплюю поцілунок у губи, а потім кладу руку між
Це я тобі зараз вліплю!
Луконе зі спринтерською швидкістю зірвався зі свого місця. Полло запустив у нього запаленою цигаркою, але це не мало успіху, і він побіг до краю дашка.
Луконе летів на нього з розлюченим обличчям, видихаючи носом, як бик.
Я тебе розірву!
Полло незграбно зістрибнув униз. Торкнувшись землі, одразу підвівся й кинувся навтьоки.
Луконе залишився на дашку, посилаючи прокльони. Полло почав дражнити його знизу:
Та що ти можеш зробити Отже, Малюче, я тобі розповім кінець. Я взяв Карлону за вуха Полло підняв руки, мов тримав уявну Карлону за вуха. І бац! Зімітував стегнами жахливий випад уперед. Я її трахнув!
При цих словах Луконе геть засліпив гнів, він зіскочив з дашка, волаючи, немов божевільний:
Йя-я-а-а-а-а-а-а-а!
Приземлився неподалік від автівок дівчат. Підвівся й погнався за Полло.
Дідька лисого ти мене спіймаєш! Це ж я «дрочив забагато», га?
Я тебе вбю
Вони зникли ось так, бігаючи зиґзаґами між машин, у глибині вулиці Ячіні. Інші засміялися, потім повернулися, стривожені, спітнілі та зосереджені, до відтискань.
Сорок три!
Степ опустився повільно. Прикрив очі, зібрався з силами і угору, рішуче і з легкістю витискаючи обома руками. Подивився перед собою. Вдалині, у кінці вулиці, Полло й Луконе кружляли довкола червоного «Гольфа». Луконе робив оманні рухи. Побіг праворуч, а тоді швидко кинувся ліворуч, намагаючись ухопити свого кривдника.
Полло, верткий, як завжди, одразу ж забіг за інший бік автівки. Потім, обпершись обома руками на капот і нахилившись уперед, почав дражнитися. Степ не міг чути, що він йому говорив, але уявляв. Усе було так, як і завжди, так само, як тоді, коли він уперше їх побачив у спортзалі.
Коли вони увійшли, то побачили ліворуч декількох дівчат, здебільшого гладких, що танцювали у скаженому ритмі диско. Їхні сідниці важко колихалися, обтягнуті еластичними синіми, рожевими, бордовими або просто чорними боді. На ногах вони мали теплі шкарпетки, іноді діряві й зовсім не елегантні, та барвисті або просто білі кеди.
Один, два, три, чотири! Тепер уперед, руки ось так!
Гарна молода дівчина з білявим волоссям, заплетеним еластичною рожевою стрічкою такого ж кольору, як і її гетри, змінила вправу. Інші вторили їй. Деякі з них не відразу віднайшли правильний ритм. В однієї це взагалі не вийшло. Спробувала підлаштуватися, дивлячись на найближчу сусідку. Вираховувала потрібний ритм, а потім починала вправу з правильної лівої ноги, але з неправильної правої руки.
«Присягаюся, відзавтра я припиню їсти». Це було єдине, що вона спромоглася сказати собі, дивлячись майже у відчаї на власне зображення в боковому дзеркалі, поділеному навпіл деревяним станком для балерин.
Стефано постав перед жінкою з важким рудим волоссям, дещо задовгим носом та банькатими очима. Її безперечно не можна було назвати красунею.
Привіт, ти хочеш записатися?
Так.
Авжеж, тобі це може стати в нагоді.
Вона блимнула на його все ще набрякле око і взяла з-під столу бланк. Приязною вона також не була.
Імя?
Стефано Манчіні.
Вік?
Сімнадцять, у липні, 21-го.
Вулиця?
Франческо Бендзяччі, 39. Потім, випереджаючи наступне запитання, додав: 3-2-9-27-14.
Жінка підвела очі.
Телефон, ні? Для запису
Ну ясно, не для того, щоб іти грати у марсіян.
Банькаті очі зупинились на ньому на якусь хвильку, потім повернулися до заповнення бланка.
З тебе сто вісімдесят тисяч сто за запис і вісімдесят за місяць.
Стефано виклав гроші на столик.
Жінка взяла їх і поклала у конверт із «блискавкою», який замкнула в першій шухлядці, а потім, приклавши штамп до просякнутої чорнилом губки, бацнула по картці. «Будокан».
Сплачувати на початку кожного місяця. Роздягальні на нижньому поверсі. Зачиняємося ввечері о девятій.
Стефано поклав гаманець до кишені тепер там була нова членська картка у боковому відділенні та на сто вісімдесят тисяч лір менше. Йому довелося попросити їх у матері; адже власних кишенькових грошей не вистачило б, аби оплатити спортзал.
Його мати. Він згадав той вечір, коли повернувся додому після того, як Поппі з дружками побили його. Спробував дійти до своєї кімнати нечутно, але паркет у вітальні його зрадив. Дерево заскрипіло.