Навіть не знаю, промовила Віталія після паузи. Після розмови з мамою я знову відчула, як вона пресом тисне на мене.
Родіон повторив запитання, чим закінчилася їхня зустріч, але жінка вирішила не розповідати про умови, які їй поставила мати. Вона хотіла прийняти самостійне рішення, щоб потім не шкодувати, а якщо помилиться знову, то не буде нікого звинувачувати, окрім самої себе.
Я подумаю над твоїми словами, любий, сказала Віталія, уникнувши відповіді щодо розмови з матірю. Я зателефоную тобі за три дні.
І знову Віталія залишилася на самоті зі своїми роздумами. У неї був час, щоб визначитися зі своїм майбутнім. Одним із варіантів було повернення додому, під опіку матері, яка б і з роботою допомогла, і матеріально. Віталія розуміла, що сплачувати за винайняте житло незабаром не зможе, заробити на власнемайже неможливо. Вона лягла на диван, заплющила очі так їй думалося легше. Мимоволі спливло у памяті минуле життя в домі матері, коли все було під контролем тієї, повністю все, починаючи від одягу, зустрічей і особистого життя. Віталія згадала, як навіть материн портрет у неї в кімнаті лякав її настільки, що вона відверталася, коли перевдягалася. Жінка здригнулася від однієї думки, що все це може повторитися. З іншого боку, у матері лишилася її незакінчена робота, яку вона мала довести до ладу, захистити кандидатську дисертацію і мати престижну роботу, можливість карєрного зростання. Віталія сумувала за своєю роботою, часом їй до нестями хотілося повернутися у той час, коли заходила до класної кімнати, поглядом охоплювала своїх вихованців, усміхалася, віталася і проводила заняття. Але Віталії хотілося ще більшоговідчути любов матері. Повернувшись додому, вона мала шанс відчути справжнє піклування матері. Віталія уявила, як мама повертається ввечері зі служби, усміхається, питає, як у доньки справи, та розповідає, як минув день, і накриває на стіл. Вони разом вечеряють, і мати хвалить страву, яку приготувала Віталія, потім сама миє посуд і каже:
Доню, сядь біля мене, поговоримо!
Жінки сидять поруч, мама її обнімає, пригортає до себе ніжно, лагідно, як можуть робити лише матері, і Віталії так спокійно і добре на душі! Вона вслухається в нотки голосу мами і вірить, що ніяка біда її не зачепить, погане омине стороною і все-все буде добре
Віталія прокинулася, коли за вікном уже сутеніло. Вона згадала все і зрозуміла, що її рожеві мрії продовжилися приємним сном, але він скінчився, і жінка повернулася у реальність, де не було лагідної матері, лише її жорстокі умови.
«У мене лишилося два дні для роздумів, подумала Віталія. Ще є час, щоб визначитися».
Розділ 6
Минули три дні, а для Віталії вічність. Вона так і не наважилася повернутися з покаянням до матері і того ранку прокинулася дуже рано. Її розбудив гуркіт грому. Вітер шаленів, розхитуючи дерева за вікном, гойдав їх так, ніби намагався вирвати з корінням і пожбурити врізнобіч. Дощ лив як з відра, і все за вікном було схоже на картину аквареллю, на яку вилили склянку води.
Віталія довго стояла біля вікна, спостерігаючи за стихією, що розгулялася, потім пішла на кухню випити кави. Вона не знала, чи мати сама сьогодні зателефонує, чи потрібно їй зробити дзвінок, але те, що вона не хоче повертатися додому, було вже вирішено остаточно.
Дзвінок від матері пролунав рівно о сьомій. Віталія рішуче взяла слухавку, привіталася.
Час сплив, Віто! почула вона голос матері.Сподіваюсь, тобі його було достатньо, щоб прийняти правильне рішення?
Так, часу вистачило, спокійно промовила Віталія.
Коли ти повертаєшся додому?
Мамо, я не можу повернутися.
Чому?! Тобі дав «слушну» пораду АТОвець?
Ні, це моє і лише моє рішення!
І що ти собі думаєш? Як житимеш без мене?
Якось проживу. Влаштуюсь на роботу
На роботу?! скипіла жінка. На яку роботу? Після того, як ти осоромилася не лише на все місто, а й на область?! Хто тебе прийме на роботу, як усі знають, що тиморальний виродок?!
У Віталії від цих слів потемніло в очах, але вона швидко опанувала себе.
Я так не вважаю, сказала вона впевнено, і ти перебільшуєш, говорячи про мій сором.
Ти диви! Отакої! Ти не вважаєш соромом, коли доросла жінка спить зі своїм неповнолітнім учнем?! Я переступила через себе, коли запропонувала тобі руку помочі, а ти Ти відрубуєш руку, яка протягується до тебе!
Дякую, мамо, але мені не потрібна твоя допомога. Я сама влаштуюсь на роботу і житиму, як вважаю за потрібне, сказала їй Віталія.
Я тебе попередила! Іншого такого шансу в тебе не буде! вже кричала у слухавку жінка. Я не прийму тебе і не допоможу, якщо ти навіть приповзеш до мене на колінах і будеш цілувати мені руки!
Мамо, послухай мене, я не повернуся і крапка!
Якщо навіть здихатимеш під парканом?!
Навіть так! На все добре, мамо! промовила Віталія і вимкнула мобільний.
Розділ 7
Віталія рішуче була налаштована знайти роботу. Їй було не важливо, де саме зараз працювати, головне, щоб з дітьми, тому з самого ранку поспішила до дитсадка. Валентина їй повідомила, що там вихователька має йти у декретну відпустку, тож Віталія сподівалася зайняти її місце.
«Це краще, ніж чекати до самої осені, поки почнеться новий навчальний рік і може зявитися вакансія вчителя у школі», роздумувала Віталія, поспішаючи до дитсадка.
Завідувача закладу не було на місці, але методистка порадила його зачекати.
Перепрошую, привітно сказала жінка, ви у якій справі? Можливо, я вам допоможу?
Я дізналася, що у вас вихователька незабаром йде у декрет, тож хочу влаштуватися на роботу на її місце, пояснила Віталія.
Ой! Як добре! зраділа методистка. Знайти вихователя з освітою на таку зарплату не так уже й легко!
Підійшов завідувач, чоловік приємної зовнішності років сорока, запросив до себе в кабінет, і Віталія пояснила мету візиту.
Пишіть заяву! сказав чоловік і поклав перед нею аркуш паперу.
Віталія хвилювалася так, як на екзамені у виші, її переповнювали почуття і навіть пальці дрібно тремтіли, коли писала заяву.
Тепер маєте підписати її у відділі освіти, сказав їй завідувач.
Вона поспішила піти і вже за пів години сиділа в черзі у відділі освіти під кабінетом завідувачки. Віталія зайшла, подала заяву. Огрядна жінка за столом довго чи то читала її, чи про щось розмірковувала, а тоді спідлоба неприязно глипнула на відвідувачку, прикусила нижню пухку губу.
Я не підпишу вам заяву, промовила вона і відсунула від себе аркуш паперу.
Чому?!
Нема вільного місця.
Але ж я там щойно була і завідувач дитсадка сказав, що їм потрібен вихователь!
Можливо, можливо, протяжно промовила жінка, напевно, він не був у курсі, що я сьогодні вже призначила на це місце іншого спеціаліста.
То що ж мені робити? розгублено сказала Віталія. Мені конче потрібна робота!
То шукайте! відповіла жінка і взяла теку в руки, давши знати, що розмова закінчена.
Віталія була у розпачі, але опускати руки не збиралася. Вона пішла містом і заходила у всі навчальні заклади, але вакансії не було. В одному з дитячих садків вона таки знайшла вільне місце вихователя і знову поспішила до відділу освіти. Історія повториласявона знову отримала відповідь, що вакантного місця вже немає. Втомлена, Віталія ледь притягла ноги додому, вечеряти не захотіла, прийняла душ і лягла відпочивати, щоб наступного ранку знову йти на пошуки роботи.
День за днем Віталія обходила навчальні заклади, а коли щось знаходила бодай на пів ставки, то у відділі освіти весь час говорили, що такої вакансії вже нема. Наприкінці робочого тижня Віталія зрозуміла, що щось тут не так. Вона знайшла у школі місце вчителя, який мав поїхати на тривале лікування за кордон. Це була тимчасова робота, але вона погодилася і на неї. Із заявою знову поспішила у відділ освіти і вже не здивувалася, коли отримала відмову. Віталія швиденько повернулася до школи, і директор ще раз підтвердив, що вільне місце є. Жінка повернулася у відділ освіти, рішуче зайшла у кабінет завідувачки.
Ви можете пояснити, що все це значить?! Чому ви мені весь час відмовляєте у роботі?! Можете пояснити? ледь стримуючи гнів, запитала Віталія.