Маргарита Варфоломіївна відсунула від себе порожню чашку, постукала по столу товстими короткими пальцями, прикрашеними перснями, затримала погляд на доньці.
Можливо, я наголошую, що можливо, я тебе пробачу, промовила вона після затяжної паузи, але за однієї умови.
?
Ти маєш прийти до мене додому, щиро попросити вибачення, відмовитися від свого Родіона, потім піти до батьків хлопця і там перепросити, вже після цього тобі доведеться все це повторити журналістам. Напевно, ти ще кілька років не зможеш працювати за фахом, але з часом усе забудеться, вляжеться. Сидітимеш удома, на люди не показуватимешся, у тебе, Віто, буде достатньо часу, щоб працювати над дисертацією, захистишся і потім зможеш повернутися на роботу. Ось такі мої умови!
Відмовитися від Родіона?! Що це означає? Я ж його кохаю!
Не хочу навіть чути про нього! Яке кохання?! Тобі повторити все спочатку чи ти мене почула?
А якщо не почула?
То тебе нікуди на роботу не візьмуть!
Неправда! Я піду працювати в дитсадок вихователькою! Я зможу сама себе забезпечити! заявила Віталія.
Не зможеш! Я подбаю про те, щоб ти не змогла навіть прибиральницею працювати, не те що у закладах освіти! Даю тобі на роздуми три дні! Лише три дні! Віто, не жартуй зі мною і не гадай, що зможеш користуватися моєю добротою. Ти згинеш без моєї підтримки і допомоги! Гадаєш, твій коханець повернеться до тебе?! Та нащо ти йому здалася?! Впевнена, що не від хорошого життя він утік від тебе в окопи! Ти добре йому підставила, хлопчик навтішався і пішов від тебе!
Це неправда! скрикнула Віталія, і в її очах заблищали сльози. Родя любить мене!
Ага! Помрій! жінка скривила губи у посмішці.Три дні! повторила вона і показала три товсті пальці.Бо наступного такого шансу я тобі не дам.
Маргарита Варфоломіївна неспішно підвелася, розрахувалася і пішла на вихід. Віталія ще довго сиділа в оціпенінні.
Розділ 4
Після проходження медичної комісії у місцевому військкоматі Родіон підписав контракт на службу у лавах ЗСУ на три роки. Після цього у нього було кілька вільних днів, і він їх провів у роздумах. Вкотре запитував себе, чи правильний крок у своєму житті він зробив. Коли він на певний час розійшовся з Віталією, щоб привести думки та почуття до ладу, то вкотре доходив висновку, яким безглуздим було їхнє рішення шукати власну свободу у зоні відчуження.
«Все мало бути не так!»гризла його невтішна думка, але змінити щось уже було пізно.
Родіон розумів, що вони з Віталією були настільки закохані, що втратили розум і звязок з реальністю. Якби вони вчасно увімкнули тверезий розум, то могли б зрозуміти, як ризиковано народити дитину серед лісу та ще й взимку, але у рожевих окулярах весь світ був інакший. «Зясувалося, що життя не пробачає помилок, якщо навіть ти закоханий і віриш у все хороше», думав він.
Після одного удару Родіон отримав другий. Повернувшись у місто, він дізнався про те, що його найкращий друг Тимофій пішов захищати свою країну і за неї, як і його брат Антон, віддав життя. І це було у той час, коли Родіон тішився коханням у віддаленому куточку Чорнобильської зони відчуження. У першу хвилину від почутої гіркої новини серце Родіона ладне було розірватися навпіл. Почуття провини у нього вмить подвоїлося і прийшло відчуття, що все, що з ним відбулося впродовж останнього року, було суцільною помилкою. Лише кохання до Віталії він вважав закономірністю і справжнім щастям. Родіон тоді подумав, що якраз його друг вчинив як справжній чоловік і патріот, пішовши в зону АТО, а він тішився коханням, як хлопчисько. Від того Родіон відчував не лише свою нікчемність, а й сором перед загиблим другом.
«Яжалюгідний нікчема, який не зміг захистити свою родину, не вберіг сина, а Тимавін справжнім був і таким залишився до кінця», розмірковував Родіон безсонними ночами.
Він мав прийняти рішення, і воно прийшло до нього, як рятівне коло.
«Я маю довести коханій жінці і самому собі, що зможу стати справжнім чоловіком, здатним бути сильним фізично і духовно, також мушу помститися за загибель Тими», вирішив він і того ж дня пішов до військкомату.
Перед відправкою до навчального центру він сповістив батьків про своє рішення.
Ти зовсім здурів?! запитав батько, почувши таку новину. Там є кому захищати країну і без тебе.
Тима так не думав, зауважив Родіон.
Я не переживу цього! Не витримаю другого твого вибрику! розплакалася мати. Це вона? Вона тебе туди посилає?
Віталія ще не знає,відповів він. Таке рішення я прийняв самостійно.
Твоє рішення ще більш безглузде, ніж втекти з дому у зону відчуження, зауважив батько і додав, що може сходити і спробувати анулювати контракт, поки не пізно.
Я сам будівник своєї долі,сказав на те Родіон і попросив батька не втручатися у його життя.
З тебе нікудишній будівник, відповів батько з легкою іронією в голосі, а мати з сумом додала, що він власними руками руйнує своє майбутнє.
Не дійшовши з батьками згоди, Родіон під голосіння та сльози матері покинув батьківський дім. Попрощавшись із Віталією, він пішов до місця збору і разом з іншими хлопцями поїхав до навчального центру в Десну.
Родіон був морально готовий до труднощів військового життя, але перші дні перебування у навчальному центрі видалися не такими, на які він очікував. По приїзді їх повели до лазні, видали форму і поселили у казарму. Опинившись там, Родіон остовпівв одному приміщенні стояли двоярусні ліжка на сто вісімдесят чоловік! Після усамітненого життя з Віталією у тихому будиночку він навіть не міг уявити, як можуть ужитися під одним дахом стільки людей. Новобранцям повідомили, що наступного дня їх буде тестувати психолог.
Розділ 5
Віталія зателефонувала Родіону ввечері в суботу. Цілий день вона перебувала ніби в прострації, коли час перестав існувати, а думки настільки переплуталися, мов липкий клубок павутиння, що вона не могла зосередитися на жодній з них.
Віто, ти поговорила з мамою? поцікавився Родіон.
Так, Родю, відповіла ледь чутно.
Перед очима знову постала її мати, сувора, з міцно стиснутими вузькими, яскраво нафарбованими губами. І її очі, що заглядали в душу, залишаючи там лише холод.
Ви знайшли спільну мову? Вона вже охолола? запитав чоловік.
Родю, мама вважає, що ти промовила Віталія і затнулася, засумнівавшись, чи варто про це говорити з Родею.
Що, люба? Не мовчи, прошу тебе!
Мама вважає, що ти погрався зі мною і втік подалі, краще в окопи, ніж бути зі мною! Віталія заговорила швидко, схвильовано, вчепившись у цю єдину думку, яка зараз її тривожила. Родю, якщо це так, то скажи мені, я все зрозумію! Чи маю я право тебе засуджувати? У жодному разі! Це я, лише я одна винна у тому, що відібрала у тебе твоє майбутнє, я винна в тому, що піддалася почуттям і втратила розум! На мені лежить провина за смерть Іванка. Ти маєш право покинути мене і забути, але я хочу знати правду!
Мила, моя найкраща жінко! Єдина на все життя! Як ти могла таке подумати?! Я тебе покинув? Ні, ні і ще раз ні! Я кохаю тебе не менше, ніж у той день, коли побачив у класі. Ти для меневсе: життя, повітря, Всесвіт! І не смій себе звинувачувати ні в чому! Це, напевно, тобі Маргарита Варфоломіївна таке в голову вклала?
Десь так, невпевнено промовила Віталія. Але я й сама себе звинувачую у всьому, що сталося.
Моя кохана, запамятай: ти ні в чому не винна! Сталося те, що сталося, і вже нічого не змінити. Ми обоє втратили здоровий глузд, коли вирішили стати вільними і знайти особисту свободу подалі від людей. Так, ми помилилися, але провина лежить на нас обох! Якби я хотів тебе покинути, то повернувся б до батьків, покаявся і жив з ними, але ж ні! Ми обоє розуміємо, що потрібно пожити окремо, щоб усе обміркувати, зробити висновки, перевірити наше кохання часом і розлукою, але я впевнений, що, пройшовши певні випробування, ми знову будемо разом!
А якщо ні? Родю, якщо піде щось не так?
Віталіє, відпусти від себе минуле, хоча я розумію, що потрібен час. І знаєш, що тобі заважає жити спокійним життям?
Що, Родю?
У тебе невпевненість у собі, як у дівчинки-підлітка, яка жила під пресом і не знала батьківської любові. Ти вже доросла жінка і маєш стати впевненою у собі, у своїх думках, переконаннях, діях. Ти маєш стати самостійною, як і я, говорив Родіон схвильовано. Я не повернувся у батьківське гніздечко, не сховався під їхніми крильцями, де тепло і не потрібно думати про гроші,я хочу і стану самостійним чоловіком, який може захистити і оберігати свою кохану, родину. Ось тому я тут. А ще Я мав зайняти місце загиблого друга. Поки ми тішилися коханням, він зі зброєю в руках відстоював свободу мою, твою і всієї нашої країни. Уяви, як би ми всі жили, коли б дали змогу ворогу просунутися далі нашою країною? Про яку власну свободу могла йти мова, якби вся країна її втратила? Зараз я тут, щоб жити зі спокійною совістю в майбутньому, а ти маєш там стати самостійною, і я впевнений, що все у тебе вийде!