Хіба це не прекрасно? Бачити над собою безкрайнє небо, спостерігати за мандрівницями-хмаринками, підставляти обличчя лагідному вітерцю, відчувати смак меду у стебельці рослинки? Треба вчитися радіти життю, будь-якому його прояву, прокидатися зранку, радіючи тому, що ти можеш зустріти новий день, і з вдячністю проводжати прожитий.
Я намагалася, але нічого не виходить, зізналася Віталія.
Ти просто стомлена і живеш без підтримки, сказав їй чоловік. Ось погостюєш у мене, відпочинеш, приведеш себе до нормального стану, і лише тоді я тебе відпущу.
А якщо я дремену від вас? жартома промовила жінка.
Ти не дивись, що я бородатий та старий, у тон їй відповів чоловік. Бігати ще вмію, тож дожену!
Ну, що? Час вирушати?
Віталія підвелася, поглянула на Володимира. Він вперше побачив у її очах вогник життя.
Розділ 16
Родіон дивився у вікно потяга. За ним пробігали дерева, найчастіше він помічав, що це були гостроверхі тополі та старі акації. Позаду залишалися села й міста, коли вони їхали на постійне місце служби на Луганщину. Навпроти нього сидів Роман і також мовчки дивився у вікно. Так сталося, що вони залишилися разом і мали проходити службу в одній і тій самій військовій частині. Коли приїхав командир відбирати бійців, то Родіон одразу потрапив до його списку. Роман, зрозумівши, що його можуть не забрати, звернувся до нього з проханням.
Ми з ним як брати, заявив він, і командир погодився їх не розлучати.
Про те, що вони вже прибули на Луганщину, стало зрозуміло, коли зявилися перші терикони. Потяг зупинився на одній зі станцій, і Родіон побачив високий коричневий терикон, схожий на єгипетську піраміду, тільки весь наче зораний зморшками. Напевно, він був уже «старий», про що свідчили дерева, які дивом зуміли зачепитися з одного боку за коричневу породу і вижили. «Яка жага до життя!»подумав Родіон, дивлячись на тонкі стовбури та покорчені гілки.
Незабаром прибудемо, промовив Роман.
І знову за вікном пропливали терикони, наче візитівка Луганщини. Одні з них були немов юні хлопці, і здавалось, прагнули дотягнутися до неба, інші «старі», «лисі», поморщені або зі зрізаними верхівкамивони мов стомилися від життя і потихеньку осідали донизу, намагаючись нарешті зрівнятися із землею й отримати вічний спокій. Деякі терикони вже закучерявилися зеленню і нагадували радше гору, ніж правильної форми піраміду. Деінде поблизу них були залишки гірничодобувної техніки, скоріше за все такої, що вже віджила свій вік. Між териконами розкинулися тихі села та невеличкі містечка, часом між ними буяли зеленню балки, деінде виднілися крейдяні гори.
У вагоні стояла неймовірна спека. Частина хлопців усе ще міцно спали після нічних пригод. Перед дорогою вони десь роздобули пляшку горілки, але щоб потягнути по сто грамів, потрібно було, аби командир цього не помітив, тож їм довелося по черзі часто ходити нібито до туалету і поглядати, чи не відпочиває командир. Хлопці мучилися довго, аж до півночі, і лише тоді тихцем розпили горілку, а щоб замести сліди свого гріха, винесли порожню пляшку у смітник сусіднього вагона. Швиденько закусивши, вляглися на полиці і вмить поснули.
Настрій у Родіона був препоганий. Тепер він мав при собі мобільний телефон, але з Віталією так і не зміг звязатися. Минулі вихідні вона вперше не зателефонувала, і Родіон губився у здогадках. Коли отримав свій телефон, то не витримав й одразу їй зателефонувавабонент був поза зоною. Він намагався звязатися з Віталією знову і знову, але все марно. Родіон хвилювався, у голову лізли різні думки, одна гірша другої. Він не припускав, що вона змінила номер, аби порвати з ним, Родіон переживав, щоб з коханою не трапилося лихо.
Можеш комусь із її родичів подзвонити? поцікавився Роман.
Віталія не спілкується з матірю.
А подружки у неї є?
Була одна, також вчителька, але я не знаю її номера.
Залишається лише чекати.
Саме так! зітхнув Родіон.
Вони вже підїжджали до місця призначення, а Віталія так і не зателефонувала.
Розділ 17
Віталія у суботу вперше побувала в церкві на службі, яку проводив Володимир. Вона побачила чоловіка у церковному облаченні, і він здався їй зовсім іншою людиною: мудрою, зосередженою, натхненною. Жінка, мов зачарована, вслуховувалася у голос священника та жінок церковного хору, і здавалося, що вона вже відірвалася від грішної землі й поринула разом із голосами, що урочисто піднімалися вгору і ще кудись вище, у щось хвилююче і допоки їй незнане.
Голос священника замовк, а Віталія все ще стояла, завмерши в одній позі, не в змозі опуститися на землю. Люди підходили до Володимира, щось запитували, запалювали та ставили свічки і тихо виходили з приміщення. Віталія останньою підійшла до чоловіка і сказала:
Я вперше в житті була на службі.
І як тобі?
Я приголомшена, схвильована, зізналася вона, здається, що побувала десь у невідомих світах.
Церкваце місце зустрічі людини з Богом, промовив чоловік. Тому не дивно, що все це справило на тебе таке враження.
Віталія заходилася прибирати у церкві, Володимир протирав від пилу ікони.
Чому люди моляться? Що вони при цьому відчувають? поцікавилася Віталія.
Коли людина молиться, її душа освячується, наповнюється ніби свіжим повітрям і прозріває. Вона починає бачити те, для чого їй дано життя, як його прожити і чим наповнити, пояснював чоловік. Молитва ж дає людині духовні сили та допомагає подолати життєві негаразди. Слова молитов відкривають двері нашої душі для Божого світла, а воно допомагає вилікувати наше тіло і дух. Людина молиться і тим закликає на допомогу ангелів і святих, і могутні цілителі приходять.
Віталія промовчала, а Володимир не запитував, чи зрозуміла вона його слова, знав, що потрібен час усе осмислити.
Наступного дня, у неділю, відвідувачів у церкві було багато. Якраз підїхало кілька автобусів із туристами у зону відчуження, і всі вони заради цікавості пішли до деревяної старовинної церкви із синім куполом. Віталія чула, як екскурсанти жартували і сміялися перед входом, а коли зайшли всередину, зупинилися і замовкли, піддавшись силі величного і потужного голосу священника, і так стояли до кінця служби.
Наступні кілька днів Віталія мало говорила, а Володимир не був навязливим зі своїми настановами. Чоловік знав, що вона у глибоких роздумах і не можна їй заважати. Володимир намагався готувати щось корисне і смачне, щоб, як він казав, «відгодувати» жінку, яка й справді була бліда і дуже худенька.
На четвертий день він виконав прохання Віталії і похрестив її, ставши її хрещеним батьком. Володимир надів жінці на шию срібний хрестик із зображенням Христа, вона поцілувала його й подивилася на чоловіка з безмежною вдячністю.
Я тепер ніколи з ним не розлучатимуся! пообіцяла вона. Цей хрестик з ваших рук, хрещений, найцінніший подарунок!
У Віталії світилися щастям очі, великі, глибокі, одухотворені вони були прекрасні. Вона попросила навчити її молитися.
Повторюй за мною, сказав Володимир. Отче наш і Віталія повільно, чітко промовляючи кожне слово, повторила за ним. А коли відчуєш чи то біду, чи неприязнь до іншої людини, промов швиденько: «Господи Ісусе Христе, помилуй мене, твою рабу Віталію». Зрозуміла?
Так, хрещений! відповіла бадьоро.
До речі, про твого батька. Ти маєш повне право знати, хто він. Можливо, той чоловік і не знає про твоє існування?
Усе можливо, зітхнула Віталія.
То знайди його! Може, саме він стане твоєю близькою і рідною людиною, порадив Володимир.
Спробую ще раз запитати у матері і дізнатися, хто мій батько, пообіцяла Віталія.
Розділ 18
Володимир помічав, як день у день змінювалася Віталія. Щодня вона прокидалася рано, просила у нього ключі від церкви і йшла туди, щоб побути на самоті. Поверталася звідти замислена і загадково усміхнена. Вони снідали разом, і Віталія чи то йшла прогулятися лісом, послухати пташок і поверталася з маленьким букетиком лісових квітів, чи розмовляла з чоловіком. Часом він був для неї другом, часом повчав як священник і наставник, але найчастіше говорив до неї як люблячий батько. І до жінки поверталася жага до життя. Володимир бачив, як у її очах вже горить вогник, як вона все частіше усміхається і заново вчиться радіти кожному прожитому дню. Коли чоловік не поспішав на службу в церкву чи не йшов на роботу, вони зустрічали народження нового дня, сидячи на ґанку. Володимир неспішно попивав міцний чай, Віталіякаву, чоловік смалив цигарку за цигаркою, а Віталія спостерігала за сходом сонця так, немов це робить вперше у своєму житті.