Юнак схопив її за руку і потягнув у центр.
Зараз я тебе перекину через плече, ти тільки не бійся, прошепотів на вухо.
Олена хотіла запротестувати, але не встигла й писнути, лише зрозуміла, що робить незвичний пірует у повітрі. Всі ахнули, а вона опамяталася лише тоді, коли твердо стояла двома ногами на землі. Довкола почулися оплески, а Жорж став на одне коліно і знову поцілував у руку.
Невже все це відбувається зі мною? не могла повірити.
Ходи, я познайомлю тебе з моїми друзями, перебив думки сонцесяйний кавалер і настирливо потягнув за собою.
Ти як називаєшся? по дорозі запитав юнак.
Олена, зніяковіло відповіла.
А яГеоргій, хоча всі мене кличуть Жорж, та я не протестую, якщо їм так подобається, то нехай.
Я знаю, тебе ще називають Фебом.
Це через мої вірші,задоволено промовив Жорж.
Вони підійшли до гурту студентів.
Друзі мої! Я вам привів прекрасну Єлену, артистично промовив Жорж, А ось це Олесь Крех, мій найкращий приятель і моє Alter ego . У нас усе подібне, ми навіть живемо за спільним принципомNulla dies sine linea .
Вони мають на увазі ні дня без рядка, іронічно зауважила панянка з гурту.
До речі, дозвольте відрекомендуватиМарина, дівчина Олеся.
Вибачте за нескромне запитання. Це часом не через вас розпочалася Троянська війна? посміхаючись запитав Олесь.
Невже я на неї схожа? зашарілася Олена.
Як дві краплі води. А от щодо Жоржа, то мені важко відразу визначити на кого більше схожий, чи то на Менелая, чи на Париса?
Усі засміялися, крім Марини, яка уважно і трохи зверхньо розглядала новоприбулу вродливицю.
Ти звідки? без жодних емоцій запитала Марина.
З факультету іноземних мов, відповіла Олена.
You are very clever girl to catch Gorgy ,пхикнула Марина.
Ти навчаєшся на нашому факультеті? Я тебе щось там не бачила, наївно здивувалася Олена.
Він мені не потрібний, я знаю англійську і без ваших курсів. Я навчаюся в медичному університеті.
Марина у нас всебічно обдарована особистість, що її не запитаєш, усе знає,засміявся Жорж.
Раптом Олена побачила знайоме обличчя. До них підійшла Катрусяїї однокласниця. Вона також навчалася на факультеті журналістики, тільки на рік швидше, ніж Жорж.
О, та ви знайомі! зрадів хлопець.
Ми вчилися в одному класі,обнімаючи подругу, відповіла Катруся.
Світ тісний і від нього ніде не подінешся, холодно зауважила Марина.
Почекайте секунду, зараз приведу до вас свого хлопця, проігнорувала репліку Катруся.
За пару хвилин повернулася з високим чорнявим юнаком.
Познайомтесь, це Стефанмій хлопець.
Ваше прізвище, випадково не Цвейг? шпигнула Марина.
Ні, моє прізвище Банах, спокійно відповів Стефан.
Стефан Банах, це ж був відомий математик, захоплено вигукнув Жорж, я багато про нього читав, його простори вивчають усі математичні школи світу.
Саме так, мене батьки назвали на його честь. Хіба можна мати інше імя з таким прізвищем?
Я спробую стати екстрасенсом: ви навчаєтеся на математичному факультеті,емоційно промовив Жорж.
Угадав, засміявся хлопець.
Заграла музика, і всі пішли танцювати.
Потім Жорж відпровадив її додому і попросив номер телефону. Так усе й розпочалося. Спочатку перше побачення, а потім вони вже не могли існувати один без одного.
Олені хотілося бути лише вдвох із Жоржем, однак до їхньої компанії постійно долучалися Марина з Олесем. Спочатку її це нервувало, та з часом звикла.
Згодом до них ще приєдналися Катруся зі Стефаном і утворилася своя міцна компанія. Вони разом святкували всі уродини; їздили на прогулянки; відвідували виставки і музеї; ходили в театри і кіно. Жорж уважно стежив за культурним життям міста, нічого не пропускав і примушував друзів не відставати.
Першими побралися Банахи, наступнимиМарина з Олесем, останніми з товариства одружилися Георгій з Оленою. Одного разу всі вони заприсяглисяїхнє товариство єдине і непорушне, і якщо у них зявляться діти, хресних належить вибирати лише з їхньої компанії. Тож коли народилися близнюкиПетро і Павлодля Петра взяли за кумів Марину зі Стефаном, а для ПавлаКатрусю з Олесем.
Саме тоді зародилася думка про створення літературного клубу. Ідея належала Олесю, та потім про це забулося, оскільки президентом увесь час незмінно залишався Георгій. Усі лише памятали, що назву «Омфал» придумав їхній сонцесяйний лідер. Таке недооцінювання здібностей ображало Олеся, та не було іншої ради, як змиритися зі своїм жеребом і відійти на другий план. Він ніколи не суперечив Георгію, інтуїтивно відчуваючи, що той значно сильніший. Стефан, хоча й не належав до когорти письменників, проте частенько відвідував ці вечірки і ніколи не лінувався виступити для підтримки або знищення того чи іншого новоприбулого претендента на лавровий вінок.
Від спогадів Олена повернулась до реалій. Що це вона замріялася? Час збігає, а попереду ще море незакінчених справ. Прийдуть четверо кумів з дітьми, батьки одні й другі, Жорж і два уродинникиПетро і Павло, разом тринадцять осіб. Зберуться лише найближчі, а стіл треба розсувати, бо всі не помістяться. Як вона не любить цього робити! Завжди цю роботу виконував Жорж. Для цього треба мати неабияку силу, спочатку треба підняти додаткову, зовсім не легку, дошку і влучно потрапити виступами у спеціальні заглибини. Як на зло, хлопців також немає вдома, вони студенти університету і мають свої клопоти. Нічого не вдієш, доведеться все робити самій.
Олена частенько шкодувала, що не має доньки, яка б їй допомагала, але що поробиш. Діти виросли, і тепер можна пожити й для себе. Треба з Жоржем удвох кудись поїхати, не можна ж увесь час лишень працювати!
Мрії, мрії, ви завжди заворожуєте своїми казками. Але чому казками? Що, вони не в змозі поїхати у Францію чи Італію як нормальні цивілізовані люди? Кажуть, у Римі є фонтан бажань, у який обовязково треба вкинути монетку, щоб стати щасливим. Навіщо працювати, працювати і світа Божого не бачити? Час мине, а тоді оглянешся, а вже запізно кудись рушати, бо здоровя не те.
Треба обовязково переконати Жоржа, що найвищий час подумати про особисте життя. Він постійно зайнятий: то лекції, то якісь важливі заходи, які повинен відвідувати як журналіст, та й від різних запрошень на конференції немає відбою. А недавно йому пощастило потрапити на симпозіум аж у Париж.
Одвічною мрією Олени було відвідати цю надзвичайну країну. Хоча б здалеку глипнути на Лувр, Нотрдам, Єлисейські Поля і, звичайно ж, вилізти на Ейфелеву вежу. Жоржеві вдалося все це побачити власними очима. Нема ради, дружині залишається лише тішитися успіхами свого чоловіка вдома, хтось же повинен берегти родинне вогнище. Така жіноча доля, а особливо тих, хто має геніальних чоловіків. Хотіла мати зірку, тепер терпи, бачили очі, що купували, нехай повилазять.
Олена ніколи не намагалася зрівнятися зі своїм чоловіком, та й навіщо робити щось менш досконале. Вона працює в школі на півставки, викладає англійську мову. Про повний робочий день не можна і мріяти, хто тоді триматиме весь дім у порядку? Для чоловіка найважливіше, щоб помешкання сяяло ідеальною чистотою, на столі завжди чекав гарячий обід, а постіль і рушники акуратно лежали рівненькими купками у шафі. Найбільше часу забирає прасування сорочок, адже Жорж щодня одягає іншу, а ще обовязково до кожної уважно підбирає в тон краватку. Коли щось не так, то це його засмучує, а якщо він сумний, то не може творити.
Останнім часом Георгій почав писати книжки, які відразу заполонили всі крамниці. Усі його обожнюють, талант є талант, тому поруч завжди мусить бути той, хто допомагає розквітати генію.
Олена також колись пробувала писати оповідання, її дуже вабило розкладати по поличках людські пристрасті, простежувати причинно-наслідковий ланцюжок подій. У ній завжди жив відмінний психолог, якого давно успішно поховала. Можливо, тоді не вистачило відваги відстояти власні захоплення, а тепер це реанімувати вже неможливо. Одного разу вона таки наважилася показати свій твір Георгію. Той уважно прочитав, а потім виніс свій вердикт.