На похилу вербу всі кози скачуть, а на нашу Нікуболячки. Це ж треба: навіть у серпні підхопила таку складну ангіну, сердилася Аделіна Марківна. Ні взимку, ні влітку спокою з цими малими здихлями немає.
Ніку поклали в окрему палату в санітарній частині, і лікарка суворо-пресуворо наказала, щоб ніхто з дітей не смів туди навіть свого цікавого носа пхати, не те що заходити.
Ще нам тільки епідемії ангіни посеред літа бракувало! Налетять тоді на дитбудинок із перевірками, як ворони на черешню, спеціальну комісію створять і будуть мені в мізках колупатисящо, як і чому прогледіла. А воно мені треба? Відпустка на носі, вже путівка до моря на столі лежить.
Тож на цілих два тижні малій здихлі, тобто Вероніці Величко, було гарантовано камеру-одиночку. Вона не дуже тим переймаласяпобути хоч трохи наодинці не так і погано: ніхто не буде будити вранці, шарпати, штовхати, наказувати, кричати, щось відбирати або вимагати. Лежи собі, термометра під пахвою тримай та медсестру Любу слухайся. Якщо чесно, Ніка навіть полюбляла хворіти, хоч ніколи нікому в цьому не зізнавалася. Бо ж хіба нормальні дівчатка можуть любити хворіти?
Але цього разу хвороба взялася за неї так, що ні ковтати, ні дихати. А за кілька днів, коли гарячка спала і горло вже не роздирав гострими пазурами лютий звір із таємничим назвиськом фолікуляр, їй стало страшенно нудно. Крізь прочинену кватирку пробивався аромат стиглих синіх венгерок, що погойдувалися на гілці біля самого вікна. У мілкому продовгуватому гумовому басейні, облаштованому в дворі, плюскалися дітлахи із середньої групи. Молоденька няня проганяла приблуду кота, який іще з весни занадився до сиротинця (може, він також сирота і хотів, щоб його прийняли до гурту?). А їй, увязненій у палаті, тільки й заняття, що гіркі пігулки й мікстуру ковтати та від болючих уколів ойкати.
Попросила медсестру Любу, щоб принесла книжку з малюнками. Читала вона ще тільки по складах, зате картинки могла розглядати годинами. Люба спочатку пообіцяла, а потім лише руками розвела: Аделіна Марківна не дозволила, сказала, що книжку потім треба буде повернути в бібліотеку, її будуть читати інші діти, а отже, якісь там заразні коки від Ніки можуть перелізти й до них. Дезинфікувати книжку також зайва морока. Тож хай трохи потерпить.
Терпіти їй не довелося. Няня Натуля принесла в палату цілу купу книжок. Сказала: це її, з власної бібліотеки. Коли Невеличка їх прочитає, може залишити тут. А як Аделіна Марківна не дозволить, вона забере їх назад додому.
Аделіну Марківну в дитбудинку боялися геть усі, навіть директор. А вона боялася тільки інфекції й постійно змагалася з її величезними полчищами вірусів та мікробусів. Цього разу змагання виграла Аделіна. Але інфекція, мабуть, страшенно розлютилася, що їй не дали розгулятися по всьому сиротинцю. Розлютилася на лікарку, а доконати вирішила Нікуз горла направила своє невидиме військо до суглобів, і проклятущі коки взялися гризти коліна. Гострі дівчачі колінця враз почервоніли, набрякли й округлилися, пухкими подушечками нависли над тонкими паличками ніг. Уночі вони так пекли, ніби хтось обклав їх гірчичниками. Ніка не могла стати на ноги.
Знову була гарячка. Ніці ввижалося, що в густому сірому тумані за нею женуться якісь страховиська. Щодуху втікала від них. Вони реготали, корчили потворні пики, показували червоні язики. Вона задихалася і падала. Тоді знову підводилася і бігла. Не знала куди. Головне: відірватися від переслідувачів, втекти, бо десь попереду має бути порятунок.
Коли гарячка відступила і туман розсіявся, вона побачила, як у вікно зазирає вранішнє сонце, а біля ліжка у старенькому, добряче потертому кріслі дрімає Натуля. Вузол у неї на потилиці розпустився, волосся впало на праве плече і скрутилося на ньому калачиком, як сива змійка.
Вам дозволили мене провідати? тихо запитала Ніка.
Що значитьдозволили? Натуля обізвалася так хутко, ніби й не дрімала зовсім. У мене два законні вихідні. Я пані самотня, вільна, ні від кого не залежна. Де хочу, там їх і проводжу, до кого хочу, до того і йду в гості.
То ви прийшли до мене в гості?
Авжеж. Прийшла та й чекаю вже цілу ніч, а ти Хіба ж можна так зустрічати гостей?
А як треба? знітилася Ніка.
По-перше, перестань нарешті обійматися з подушкою, сядь рівненько, коли перед тобою така поважна дама. По-друге, де твоя привітна усмішка? Ануяк я тебе вчила? носа догори, губи до вух! По-третє, пора б уже, моя дорогенька, почастувати гостю чимось смачненьким. Зазвичай вранці я пю добру каву. Але сьогодні замість неї скуштувала б курячого бульйону. Гарячого, наваристого, з цибулькою, морквою і петрушечкою. Може, пригостиш?
У мене немає курячого бульйону.
Немає? Хм А мій ніс мені підказує, що є.Натуля примружила очі, втягнула носом повітря, виставила поперед себе руки і пішла до тумбочки. О! Що це тут? Термос! А що у термосі? Курячий бульйончик! А ти кажеш, що немає. Ох і Невеличка! Ох і хитруля!
Ніколині до, ні післяНіка не куштувала такого смачного бульйону. А після того ранкового частування їй відразу ж полегшало, як після якогось чудодійно-живильного напою.
Натуля приходила до неї щоднязабігала на кілька хвилин перед роботою, залишалася надовше після роботи, просиджувала вихідні. Коліна вперто не піддавалися інєкціям та пігулкам, припухлість не сходила, і няня взялася лікувати їх народним способом. Казала, він перевіренийколись себе так порятувала. Приносила жирову свинячу сітку, вимочену в домашній горілці, обкладала нею коліна, замотувала компресним папером, а зверхувовняними хустками і так залишала на цілу ніч. Вранці прибігала, хутко знімала компреси, натирала ноги якоюсь особливою, власноруч приготовленою маззю, провітрювала палату і йшла у групу. Вже за три ночі коліна нарешті перестали пекти і почали набирати нормальної форми.
Того ранку Натуля трохи припізнилася. Тільки забрала компреси, промасажувала коліна, як у кінці коридору почулися голосиАделіни Марківни і Люби. Няня хутко вийшла. Коли лікарка зайшла до палати, очі її від здивування полізли на лоба, а тонкі ніздрі аж побіліли і затріпотіли від гніву.
Це що за запах? Що за запах, я питаю?! Хто у нас тут первак пє? Ти?
Ніка зіщулилася під ковдрою.
Хто до тебе приходив? грізно насупила брови Аделіна Марківна.
До мене?.. Хто приходив?.. Ніхто до мене не приходив, злякано прошепотіла Ніка.
Не бреши мені, руда бестіє! Імя цього ніхто! Ну!
На На Вона не могла вимовити слово.
Зрозуміло, знов ця нестерпна Ната Улянівна. Вона що, натирала тебе горілкою?
Ні, тільки компреси на коліна і від них краще стало
Ах, компреси. То це від них тобі стало краще? Від них?! Наша няня знову впхала довгого носа не до свого проса! Тепер, значить, вона вже призначила себе лікаркою. Мій диплом для неїніщо. Вона краще знає! Вона ж у нас цілителька і спасителька всього роду людського Все! Моє терпіння лопнуло! Духу її тут більше не буде! Відчинити вікно! Провітрити приміщення!
Аделіна Марківна різко повернулася і з розмаху грюкнула дверима.
У Ніки знову піднялася температура. Їй не хотілося ні їсти, ні розмовляти. Няня більше не прийшла. І в дитбудинку відтоді не зявлялася жодного разу. Як Ніка за нею тужила! І як ненавиділа себе за те, що видала її. Якби можна було повернути все назад, якби Та хай би її били, хай би різали, на вогні підсмажували, вона б нізащо не сказала, що це Натуля робила їй компреси і натирала коліна пахучою мазюкою. Але ж нічого не можна повернути. Нічого!
Кажу ж тобі, це не твій гріх, почулося поруч.
А чий?
То не наша справарозбиратися з чужими гріхами, усміхнулася Натуля.
Ви мене перестали любити після того, як
І хто це тобі таку дурню сказав? Звісно ж ні! Що б то була за любов, якби вона так хутко минала. Щоб ото через якусь там нестерпну Аделіну-крикліну Ні, Невеличко, ні, справжня любов ніколи не минає. А я дуже-дуже тебе любила.
За що?
Не знаю, не задумувалася. Але ти вже з самого малечку була не така, як усі. Коли тебе привезли до сиротинця, тобі було трохи більше трьох рочків. Ти майже місяць не розмовляла ні з ким і постійно кликала маму. Інші діти швидше забували попереднє життя і звикали до нового. Але не ти. Господи, як ти за нею сумувала, як гірко плакала!.. А я тоді тужила за своєю дівчинкою. Ми з тобою разом переживали наші втрати. І ти була так схожа на неї. Така ж допитлива, така ж видумаска