З гороскопу друїдів. Дубів мало цікавлять проблеми інших, гордині хоч відбавляй, люблять дерти носа, коли треба і не треба.
А ти ж тоді хто?
Моє деревобереза, у голосі відчувалася гордість.
Ми майже родичі, бо ростемо на одній галявині,мене пройняв скепсис.
Однак таке порівняння їй сподобалося:
Більше, ніж родичі,ми одне ціле.
Тоді нам треба частіше бути разом і не розлучатися.
Ми і так од віку разом.
Не тільки вдень, а й уночі,спробував промацати ґрунт.
Вона не захотіла відповідати на мої натяки.
Давні кельти, як ніхто, знали, що життя вічне. Вони настільки вірили в безсмертя людських душ, що навіть позичали один одному гроші, які могли бути виплачені в Іншому Світі. Мої батькидуже інтелігентні людинавчили мене, що смерті немає. Тепер вони далеко, я дуже сумую, перевела тему в інше русло.
То відвідай їх, на мене набігла похмурість.
А в якому місті ти народився? зробила вигляд, що не зауважує мого незадоволення.
До твого відома, я народився не в місті, а в гірському селі,остаточно набундючився я.
Вона далі ігнорувала мої образи.
Для виготовлення скрипок, зазвичай, використовують клен, ялину, бук і чорне дерево. Залежно від властивостей деревини вирізають різні деталі інструмента. Для верхнього дека обовязково треба брати дуб, та й найліпшим деревом уважають те, яке виросло в горах. Уся штука в різких перепадах температури, а головнесухість, бо тоді підвищується пружність матеріалу і поліпшується звук.
Ти хочеш з мене зробити скрипку? підштрикнув.
Не думай, що це легко. Це тривалий процес. Справжній майстер спочатку довго розмовляє з деревом, потім ще довше вимочує деревину в різних загадкових розчинах і лише після багатьох магічних ритуалів береться до виготовлення інструмента.
Розмовляти з рослиною? Кумедно, я не приховував насмішки.
З історії відомо багато випадків, коли з деревами розмовляли. Хочеш, розкажу одну? Олександр Македонський розмовляв із деревом перед походом в Індію. Не розповідатиму, який велетенський шлях мало подолати військо, однак після трьохсотденної подорожі вони дійшли до дивовижної гори з розкішним палацом на вершині. Їм закортіло довідатися про господарів, тож підійшли ближче. Назустріч вийшов чоловік із довгою білою бородою і запропонував гостям постати перед священними деревами Сонця і Місяця, які пророкували майбутнє. Олександр Македонський одразу погодився. Тоді мудрець наказав звільнитися від усього металевого, скинути взуття і йти за ним. Незабаром вони зайшли в незвичний сад. Дерево Сонця мало золоті листочки, а Місяцясрібні. Мудрець запитав у священних дерев, чи варто війську продовжувати похід, і отримав відповідь «так», проте вони ще повідомили, що Олександр Македонський помре від чаші з отрутою через рік, сім місяців і двадцять один день Я вірю у пророцтва. А ти? запитала.
Від твоїх розповідей страшно робиться, не люблю розмов про смерть.
От і даремно. Смерть завжди передує народженню.
Тобі подобаються несусвітні байки.
Це не байки, я й сама розмовляю зі своєю березою. Обніму її й уважно прислухаюся.
А вона що тобі розповіла? примружив я око.
Що незабаром повернуся додому і побачуся з батьками.
Тоді я мало надав значення тій розмові. А даремно
Розповім про ще один незвичний день. Зранку зателефонувала колишня дружина і роздратовано звинуватила мене в тому, що я поганий батько. На роботі виявилася купа неприємностей із документацією, а по обіді мене повідомили з поліції, що моє помешкання обікрали злодії. Я кинувся додому і закляк. Усі цінності й гроші зникли. Найгірше, що паскудники поцупили старовинний родинний годинник. Стан мій був далеко не найліпшим, на душі шкребли коти. Потребував комусь вилити емоції, тому, не роздумуючи, зателефонував до неї.
Це добре, замість співчуття почув неочікувану відповідь.
Ти так уважаєш? не зрозумів байдужого тону.
Звичайно, усе, що стаєтьсядо ліпшого.
У мене жнавпаки, важко зітхнув.
Усе відносне. Одного разу мені пізно ввечері зателефонував головний редактор і сердитим тоном повідомив, що йому не подобається моя остання стаття. Я вибухнула, наговорила купу дурниць і кинула слухавку. Розлючена, спересердя різко зірвалася з канапи і сильно вдарилася ногою об ніжку стола. Маленький палець моментально почервонів до бурячкового кольору і розпух. Мені стало страшно, що це перелом. Перемагаючи сильний біль, сіла в авто і приїхала в ургентну лікарню. Як тільки переступила поріг приймальні, одразу відчула особливу атмосферу. Між лікарським персоналом панувала якась нервова метушня, у якій відвідувачам і пацієнтам наче не було місця. Виявилося, що привезли пораненого хлопчика. Можеш таке уявитималий знайшов у лісі якусь вибухівку і вирішив її підірвати. Звідки взявся такий страшний трофей, важко припустити. Отож, уся увага лікарів була прикута до операційної. Коли в якоїсь жінки у білому халаті я запитала, де зробити рентґенівський знімок, то вона лише попросила потерпіти і зачекати. Ось так, шукаючи місця для перечікування, я опинилася біля вбитої горем мами того хлопчика. Пробула з нею три години, доки тривала операція. Про хворий палець я зовсім забула, увесь цей час ми молилися за її дитину. Врешті-решт, коли з операційної вийшов хірург і повідомив, що хлопчик житиме, наша радість не мала меж. Ми обнімалися, цілувалися і плакали. Я вже мала намір поїхати, як зявилася та сама жінка в білому халаті й запросила мене до свого кабінету. Вона швидко оглянула ногу і порадила прикладати лід, бо перелому не виявилося. Щаслива, як ніколи, я повернулася додому, відразу набрала номер головного редактора і вибачилася за нестриману поведінку. Він сказав, що не сердиться, та й стаття виявилася не такою поганою, просто, на його думку, її треба трохи розширити.
Вона замовкла, певно, хотіла підібрати слушні слова.
Цікава історія, тільки не бачу звязку з крадіжкою в моєму домі. Як згадаю про годинник, серце обливається кровю.
Кажу ж, усе відносне.
Від порівняння з чиїмись незгодами нічого не зміниться, далі не міг збагнути, до чого вона хилить.
Гаразд, спробую з іншого боку. Що таке годинник? запитала таким тоном, як запитують малих дітей відгадати відому загадку.
Інструмент, що відлічує біг часу, а мій, до того ж, дуже цінний, промимрив їй в унісон.
Молодець, майже вгадав, це символ часу, і не важливодешевий чи дорогий. А якщо ж тебе позбавили цієї сутності, то не старітимеш і залишишся вічно молодим.
То мені їм ще й подякувати? У мене тиск від цих подій зашкалює. Фатальний день! А ти, замість того, щоб мене потішити, таке кажеш.
Звичайно, подякувати. Поглянь довкола і запитай себе: «Що змінилося?». Гарантую, нічого. Тебе позбавили металів, і це чудово. Вони займали місце, яке нарешті стало вільним, маєш нагоду заповнити значно ціннішими речами. Олександру Македонському також наказали залишити метали, коли вели до священних дерев. А цей день не такий уже й фатальний, ти колись сумуватимеш за ним.
Не думаю, мені дуже погано. Боюся, злодіїв не знайдуть. Не маю гадки, що й робити.
Даре Божий, напиши, що тебе турбує, і спали, захихотіла і поклала трубку.
Напевне, виглядає смішно, але я жодного разу не заходив у її помешкання, навіть не знав адреси. Вона ніколи не запрошувала до себе, завжди просила підвезти лише до перехрестя, швидко вискакувала з авто, посилала повітряний цілунок і зникала між будинками. І хоча в мене не раз виникало тоскне бажання таємно за нею простежити, я так цього і не зробив.
Ми зустрічалися щодня. Я прагнув побачень з нею і відчував взаємність. Щоразу вона розповідала якусь чергову історію зі свого життя, що скидалася на казку зі щасливим кінцем. Мені мало вірилося у правдивість тих феєричних оповідей, тому багато що пропускав повз вуха. Одного разу вона прийшла на побачення особливо веселою.
Таке враження, що ти виграла в лотерею, потішився я.
Більше! Я навчилася плавати! радісно заплескала в долоні.
Коли? здивувався.
Два місяці тому.
Чому ж ти раніше мені не розповіла?