За якийсь час я вирішив їй зателефонувати, почав шукати візитку, однак не міг знайти. Перетрусив усі кишені й гаманціпропала, мов крізь землю провалилася. «Отже, не судилося», вирішив для себе і викинув з голови ту коротеньку пригоду.
Відтак минуло часу понад рік. Якщо бути точним, то рік і двадцять днів. Був напрочуд теплий червневий день, справжнє літо, однак поза всіма правилами видався чорним. Усі змовилися проти мене: зранку не зявилася жінка, яка прибирає моє помешкання, під час сніданку зателефонувала колишня дружина і спровокувала чергову прикру розмову, в обід до мене в офіс заїхала старша донька і почала вимагати чималу суму на новеньке авто, дорікаючи, що в її сестри значно ліпше. На завершення ввечері я остаточно розсварився з черговою коханкою.
Уже дістали! Усім щось від мене треба! Ніхто не зважає на мою думку. Доньки мають ключі від мого помешкання, приходять сюди як господині і не цікавляться, чи хочу я їх бачити. Колишня дружина щось постійно вимагає, ніби я все життя зобовязаний їй допомагати, а кожна коханка має на меті чимшвидше мене одружити на собі. Одне словожах.
Виснажений важким днем, я повернувся додому і втомлено сів на канапу. «Треба починати нове життя», твердо постановив, наливаючи третій келишок коньяку. Майже всі так кажуть, коли бажають змін, проте мало хто робить принаймні перший крок. Я ж вирішив бути іншим, хоча також не мав жодного уявлення, з чого починати. «Зроблю порядок серед паперів і винесу сміття з дому», майнула думка. Ідея сподобалася. Я миттю випотрошив увесь непотріб із шухляд, як раптом з однієї папки випала та сама візитівка. Не гаючи ні хвилі, узяв телефон і набрав номер.
Слухаю, упізнав її голос і відразу зловив себе на тому, що так і не знаю її імені.
Це я, коротко відповів.
Я чекала на вас, почув.
Ви маєте бажання завтра зі мною зустрітися?
Так, упевнено промовила.
Мені завжди здавалося, що добре знаю жінок, та в цьому випадку мій досвід виявився до нічого. На побачення я запросив її до ресторану. Друга зустріч дуже нагадувала першу. Вона багато говорила, а я мовчав, дивився на неї і не міг збагнути, звідки знаю це обличчя й ці очі.
Сьогодні у нас ювілей, підняла келих із шампанським.
Який? не міг збагнути.
Уже рік, двадцять і один день, як ми знайомі.
Ви памятаєте такі дрібниці? здивувався.
Не дрібниці,серйозно поглянула, це значно більше, ніж сім місяців і один день.
Я нічого не второпав, та воно мене не дуже й цікавило.
Наступного разу ми вирішили після обіду на кілька годин поїхати до моря. Я провадив авто, задоволено мугикаючи улюблену пісеньку. Мушу пояснити: я не маю хисту до співу, і якщо таки співаю, то тільки у виняткових випадках, коли почуваюся легким, мов пірїнка, або коли закоханий. Та її зовсім не цікавив мій стан, вона не бажала чути мого серця, дістала з торбинки диск з музикою Паганіні і, не зважаючи на мій спів, безцеремонно засунула його в програвач. Звуки скрипки заповнили простір і вмить змінили блаженний стан моєї душі на якийсь новий, незрозумілий. Я тоді не надав особливого значення тому епізоду. Якби ж то знаття, що дуже скоро ця клята музика стане моїм катом, який безжалісно краятиме серце на дрібненькі шматки.
Поглянь, які ми схожі,простягла мені пластикове пакування від диска з портретом Паганіні роботи Фердинанда Віктора Ежена Делакруа. Не відриваючи рук від керма, глипнув одним оком. Вражаючий образ: гострі божевільні очі на видовженому пергаментному обличчі, патологічна худорлявість, кумедна довготелеса скручена статура із затисненою біля вуха скрипкою.
Дурниці, теж мені порівняла, ти жкрасуня, а це якийсь покруч, засміявся.
Хіба ти не чуєш, що у нас одна душа? здивувалася вона.
Я лише всміхнувся. Жінки люблять створювати довкола себе таємниці і надавати простим речам особливої загадковості.
Цілком не смішно, обличчя її враз стало серйозним, ти колись сам переконаєшся. Його кредо «так сильно відчувати, щоб відчували інші» є й моїм.
Я колись чув краєм вуха, що маестро продав душу нечистому, щоб майстерно грати на скрипці,вирішив пожартувати.
Мій жарт їй не сподобався:
Я не вірю пліткам. Ніхто не любить неординарних особистостей, а геніїв і поготів, гостро зреагувала.
Я вирішив не продовжувати безпредметну суперечку. Нарешті сонце, пісок, хвилі, і поручвона. Ми знайшли симпатичне місце між великими каменями, де й розклали наші речі. Для мене виявилося новиною, що вона не вміє плавати.
Від народження панічно боюся води. На моїй батьківщині немає ні моря, ні річки, ні ставка, розгублено пояснила.
Треба навчитися, а то як же прожити життя і не вміти такого важливого? потис плечима.
А от ти не вмієш ані співати, ані грати на гітарі чи скрипці, не кажучи вже про арфу.
Без цього легко обійтися, а от не вміти плаватидуже небезпечно.
Варто посперечатися. Як на мене, наприклад, значно небезпечніше залишитися самотнім. Та якщо таке трапиться, то гітара, скрипка чи арфа може стати найближчою подружкою і доброю порадницею.
Я насилу вмовив її зайти у море, тримаючись за мою руку.
Притисни мене міцно до себе, мені страшно, якось по-дитячому попросила.
Не бійся, ти моя найбільша цінність, я не відпущу тебе ніколи, запевнив, хоча і сам здивувався такій заяві.
Вона повірила. Жінки люблять вірити чоловікам, будувати повітряні замки і вимріювати майбутнє. Як на мене, це помилка. Хто що знає про завтра? Зараз ми удвох і нам добре. Море голубило нас лагідними хвильками, а я ніжно стискав її у своїх обіймах і благав Бога зупинити цю мить навіки.
Усю зворотну дорогу в авто грав диск Паганіні. Вона зажурено мовчала. Я скоса поглядав на сумне обличчя й не міг збагнути, що коїться в її душі.
А якщо я закохаюся в тебе? спробував вивести її з роздумів.
Вона лише гірко посміхнулася, наче і справді вміла читати майбутнє.
Те, що ти зараз назвав коханням, завжди іде в парі з ненавистю. Вона зароджується тоді, коли ти найпристрасніший. Наскільки сильним є одне почуття, таким же стане й інше. Колись ти зненавидиш мене.
Я не зможу тебе зненавидіти.
Згадаєш мої слова, ти перший же мене покинеш. Усе змінюється, і твої почуття зміняться.
Запамятай, я не хочу тебе покидати, мені добре з тобою, і не бажаю слухати дурниць.
Тоді слухай мелодії для скрипки і гітари, швидко перемкнула трек. Мені найбільше подобається соната Cantabile D minor. Паганіні любив виконувати свої творіння на пару з Россіні. Вони обидва обожнювали кумедні перевтілення. Заради сміху під час карнавалів перевдягалися на простих жінок: одна висока і худа зі скрипкою, а інша низька і кругленька з гітарою. Заходили в різні будинки і починала грати. Публіка не могла зрозуміти, як дві прості тітки так володіють інструментами. Потім вони скидали маски і все виявлялося.
Він любив хизуватися своєю майстерністю?
Це інше, я його розумію. Коли пізнаєш таємницю, всі звичні речі стають іншими, особливими. Вони не є тим, що ми про них думаємо.
А якими ж? здивовано поглянув на неї.
Гармонійними, довершеними. Колись і ти побачиш у буденності найвищий прояв досконалості. Тобі буде важко пояснити навколишнім своє відкриття. Та вони не розумітимуть тебе не тому, що гірші, а тому, що інші.
А тепер я, по-твоєму, профан? скептично посміхнувся.
Тобі ліпше знати, коротко відповіла.
Про себе, вибачай, так не думаю, але й ідеалізувати світ не бажаю. Даруй, довкола лише безлад.
Бо ти такий. Найпершенаведи порядок у собі.
Мене образила така заява. Що вона взяла собі до голови? Я завжди мав непересічний успіх у жінок, та й немало чого здобув у житті: гроші, статус, повагу, чудові перспективи. Маю двох дорослих доньок, хоча з дружиною ми розлучилися. Та це окрема історія. Моя колишня ніколи мене не розуміла. Справжній вампір. Ще й нині полюбляє інтриги, нацьковуючи на мене дітей.
Коли в тебе день народження? запитала ні з того, ні з сього.
Двадцять першого березня, із небажанням витиснув із себе.
Так і є, ти егоїстичний дуб, чомусь зраділа.
З чого ти таке взяла? образився від такого порівняння.