Ви згадайте, шановний Іллє Савичу, як ми сюди приїхали, ким ви себе почували, а тоді вже про вершки кажіть,озвався інший вязень.
Разом із іншими згадував і Юрій Покос, як три місяці тому прибув до табору. Віяло й мело, збивало з ніг.
2
У першому ряду біля вагонускуластий велет, обмотаний по самі брови, як старчиха, пуховою хусткою. Це, як потім дізналися інші, відомий інженер, світило радянського промислового будівництва, про нього ще на початку двадцятих рясно писали в газетах. Він з осяйною посмішкою та непідробним завзяттям зводив у індустріальних містах заводи, які потім випускали у боже небо цілі океани сірого їдучого диму й кіптяви та цим неабияк звеселяли нову совіцьку генерацію. Хіба думав він тоді, як відплатить за трудові звитяги держава-монстр, яку сам він і такі, як він, виростили, виплекали, звели на ноги? Ні! Не думав. Працював, та й годі. Йому, романтику-трударю, не потрібні були нагороди. Не задля орденів чи премій він працював. Задля світлої ідеї. Інженер мріяв переселити усіх українців з мазаних хат у бетонні багатоповерхівки. У цьому бачив своє призначення, цим жив. Він щодня сам себе нагороджував тим, що мав можливість займатись улюбленою справою. Йому не потрібні були навіть гроші, і якби не дружина, то інженер і не ходив би до каси за зарплатнею. Але ж дружині потрібно було облаштовувати побут, і вона нагадувала інженеру про таку дрібноту, як гроші. Інколи інженеру навіть здавалося, що подруга, з якою не вінчався, як колись було заведено, а розписався у обласному відділі реєстрації, живе з ним лише заради тих шелепких папірців, за які можна купити якісь побутові блага. Як він помилявся, інженер зрозуміє згодом, коли його заарештують за сміховинними звинуваченнями і дружина кине не його, а всі оті побутові блага та житиме в бідності та хворобах, аби лиш ближче до чоловіка.
А біля того інженераплече до плеча, як приліплений,актор одеського театру, відомий на всю республіку й навіть за кордоном тенор. Той, який не палить, береже голос. Співак долонею прикриває очі, бо ж дме несамовито, й облизує шерхлі губи. Ніби це може допомогти, ніби волога, яку тенор на кінчику язика виймає з себе, може втамувати скажену спрагу. Останню добу їм не давали пити. Потяг не спинявся, а відтак доїхали до місця не всі. Дехто лишився лежати мертвим у вагоні. Ось тепер ті, хто робив перекличку, виявляли прізвища загиблих і одночасно наказували іншим каторжанам витягати трупи й відносити їх подалі від залізничного полотна. Відносили під пильною увагою охоронців. Тенор хвилювався, аби йому не наказали хапатися за мертвяків, був бо доволі тонкошкірим, ранимим у душевному плані. А що дивуватись? Творча натура.
Одеський тенорпісля досудового слідства, після численних допитів, після визнання ним вини, якої й не було, просто вигідніше визнати й залишитись без голосу, ніж стояти на своєму й залишитись без життя. Тенор ось уже два місяці взагалі не може говорити без того, аби не скривитись. Боляче. Чи то фізично, чи морально боляче слухати, на що зійшов його робочий апарат, те, чим він пишався, чим захоплювались шанувальники опери. Про співакове славетне минуле нагадує хіба гордовита постава, яку не змогли зламати ні оті безбожні допити, ні вибиті на тих допитах зуби, ні холод і голод, ні спрага під час транспортування в далекий Казахстан.
За широкою спиною того артиста зішкулився немічний дідок у довгому пальті з хутряним коміром, схожим на вологу ганчірку. Довге пальто колись, можливо, й виглядало, як аристократичний атрибут, але зараз воно напрочуд дурнувато дисонувало з обставинами, в яких опинився цей дідок. Але варто зазначити, що він був зовсім і не дідок, а справжній професор, член-кореспондент, почесний працівник освіти і таке інше. Список регалій професора можна було проголошувати кілька годин, якби спеціальною постановою той список не був анульований, як, власне, і сам професор. Його анулювали як одиницю, надіславши у цю далеку далечінь, де навіть навесні скаженіють снігові буревії.
Біля професора уважно слухає, що говорить один з розводящих, герой першої пятирічки, щоправда вже розжалуваний. У того звитяжця соціалістичної праці відібрали всі нагороди, а разом із ними родинне гніздо. Дружина героя, сільська вчителька, вихована на працях Герцена і Добролюбова, відмовилась від чоловіка, не стала наслідувати оспіваний поетами подвиг подруг декабристів.
Ті відщепенці, яких виявили і знешкодили доблесні робітники державної законності, ті, котрим давали великі строки за статтями кримінального кодексузгідно з написаними в енкаведівських кабінетах обвинуваченнями,лише маскувались під личинами всесвітньо відомих професорів, талановитих акторів, принципових партійців, відповідальних директорів заводів, шанованих читачами письменників, мудрих вчених, досвідчених військових, геніїв інженерів, народних вчителів, які навчали мало не всю партверхівку теперішнього кремлівського пантеону. Небайдужі громадяниось основа основ правильного соціалістичного штибу життя. Без небайдужих громадян КАРЛАГ перетворився б у пустку. Невідомо, чи дочекався б бодай десятка справжніх ворогів. Небайдужий есересерівець добре зрозумів натяк вождя про ворогів, які зачаїлись десь поруч, він, небайдужий громадянин, змалечку приноровився вгадувати натяки вождів. Нюхав кожногочи не ворог, бува, дивився в шпарину, чи не з ворогом, бува, хто спить, підслухував у слоїк, підставлений до стіни,ану як у сварці хтось із подружжя та вверне яке вороже слівце.
Велика країнамільйони людей. Половина з нихнебайдужі, інша половинавороги. У цій боротьбі найголовнішевчасно опинитись у таборі небайдужих, аби не стати ворогом. «Пильність іще нікому не заважала»,наказувала мама синові, відправляючи його до школи. Чекала, що син принесе якусь звісточку про свого друга, вірніше про те, що батьки того друга говорять, коли їх ніби ніхто не чує.
Але ж віє! Подібні буревії на початку весни вельми негативно впливають на ранні сорти буряків. Хоча для картоплі вони не страшні,стиха бурмоче дідок-професор і намагається нахилити якнайнижче голову, аби той клятий чужий вітер не ліпив морозяні ляпаси по обличчю.
Буран, Ілля Савич,коротко констатує герой першої пятирічки.Тут це справа звична. Степ.
Звідкіля ж вам, Василю, знати, що це буран, а не, скажімо, заметіль чи, припустімо, хурделиця?вкотре облизнувшись та ледь повернувши голову, сипло питає тенор.
Разгаворчікі, мать вашу!зовсім не страшно командує охоронець, закутаний поверх шапки якимось башликом, схожим на ті, що були на ворогах Червоної армії під час Громадянської війни.
Погано їх тут екіпірують,вставляє свого Юрій Якович Покос, коли охоронець іде вперед вздовж шереги, віддаляючись од тих, кому він оце наказав замовкнути.
Вітер гуде так, що розмову не чують навіть ті, що стоять трохи далі від цих пятьох. У пятірціполітвязні, які знайшли спільну систему координат. Їхня спільна системаземля, на якій народились. Вони українці. Хтось відчуває себе більше українцем, хтось менше. Професор Ілля Савич Конюшаєветнічний росіянин, який народився в Сумській губернії й величає себе не інакше як потомком великих гетьманів. Бурлить у ньому козацька кров, навіть при тому, що, може, й краплі тієї козацької у цьому хирлявому тілі не знайдеш. Тенор Гнат Петрович Горлиця, якого одеські шанувальники оперного співу знали під псевдонімом, а той псевдонім Гнат допоки нікому не розкрив, кажучи: «Хто не відвідував Одеський оперний, навряд чи втямить, про кого мова». Василь Коліушкоотой герой першої пятирічки, родом із села Телепеньки десь на Вінниччині. Василь працював у різних куточках республіки, куди пошлють піднімати народне хазяйство, там він і зявлявся, і піднімав. І в степу піднімав, в українськомуна Слобожанщині. Інженера Федора Яковича Прилуку, який зводив заводи, взяли в Києві, як і літератора Покоса. Оці й були ніби ті пять кунаків, такий собі гурт, який самі вони могли б образно назвати «бішкунак», якби на цей час знали, що те слово означає. Зліплені докупи спільним випробуванням, такі різні, вони тримались одне одного, тяглись одне до одного. Бо ж у часи відпочинку, у часи, коли не треба було шикуватись, стояти в черзі за пайкою, відбиватись від урок, кричати, намагатись заснути на незручних дощатих нарах у вагоні, вони могли згадувати свою землюрідну, теплу, пахучу, ніжну, квітучу й незбагненно привабливу.