Гамарджоба,відповів грузин, поправивши його.
Гамарджоба,повторив за ним Гаркуша.
Грузин махнув головою, мовляв, кажи, що треба.
Де я можу знайти Мгеліко?
У Тифлісі тисячі Мгеліко,примружив око високий чоловік і підозріло подивився на Гаркушу.
Товариш Мгеліко,поточнив Гаркуша.
Юрію було невтямки, хто такий товариш Мгеліко, і лише тепер він згадав, що ідею прогулятись до робочих окраїн підкинув саме Петро. «Тобто він знав, куди йде»,підвів риску Покос, і його із задумливого стану вивів грузин, який, прокашлявшись у кулак, суворо запитав:
Чому я маю казати вам, де знайти Мгеліко?
Гаркуша поліз до кишені й простягнув чоловікові якийсь папірець. Той розгорнув аркуш, пробіг по написаному поглядом.
Товариш Сіклє,зрадів.
Товариш Сіклє засоромився й пояснив Юркові:
Такий пароль.
А що він означає?
Гаркуша підняв вгору плечі, мовляв, і для нього загадка.
Високий чоловік, який признав у Гаркуші товариша Сіклє, махнув головою, крикнув кудись собі за спину коротку фразу грузинською та, зачинивши за собою дверцята, повів друзів мощеною камінням вуличкою. Тут, як зауважив Юрій, було доволі чисто, жінки, які траплялись по дорозі, несли себе не згірш як княгині, котрих бачили у центрі міста. Хіба сукні не були аж так розшиті, але постава, гордовитий погляд примушували захоплюватись грузинськими бідняками. Вони були багаті національною свідомістю, відчуттям власної неповторності. З хатинок не чутно було лайки, ніхто не бився й не ходив вуличками пяний, хоча вино тут пили за обідом навіть діти.
За кілька хвилин вони дійшли до потрібного будинку, який відрізнявся від більшості тутешніх капітальністю побудови. Провідник стукнув кулаком у шибку, до якої довелось тягнутись, таким високим був камяний фундамент споруди. У вікні зявилося заклопотане обличчя дівчиська років шістнадцяти. Дівчинка кинула погляд на незнайомців, які стояли на горбочку й роззирались довкола, і зникла. За мить на поріг вийшов хазяїн хати. Той, хто привів українців сюди, щось сказав тому хазяїну, вибігши по декількох сходинках на призьбу. Відрапортував, так само швидко збіг донизу й, не звертаючи уваги ні на Покоса, ні на Гаркушу, оминувши їх, як безтілесний камінь, пішов собі геть.
То ви аж з Катеринослава?запитав здалеку хазяїн хати, вірогідно товариш Мгеліко, і, не чекаючи відповіді, поманив друзів до себе.
Товариш Мгеліко не був грузином, а був етнічним росіянином. Як потім пояснив Юркові товариш, він мав передати за зазначеною адресою дещо цьому товаришу Мгеліко від декого зі «Спілки боротьби за звільнення робітничого класу». Ввечері до будинку товариша Мгеліко зійшлись підпільні революціонери, аби обговорити отриману з Катеринослава інформацію. Що було у тому листі, який передав Гаркуша, Юрій не питав, не хотів влізати не в свої справи. Допоки революціонери разом із Петром Гаркушею щось обговорювали між собою, Юрко сидів надворі й спілкувався з дівчинкою, дочкою товариша Мгеліко. Дівчинка розповіла, що її мама померла, як народила її, а тато якийсь час був у засланні. Тепер от вони живуть разом.
Але я весь час боюсь, що тата знову заберуть.
Юркові дуже хотілось обнадіяти дівчинку, але він не міг.
Нам знайдуть роботу,вийшовши із іншими з хати, доповів Юркові товариш.Щоб ми трохи заробили на зворотну путь.
Так, зайві гроші українцям не завадили б, адже мандрівка спустошила їхні кишені.
Житимемо тут. Товариш Мгеліко дозволив.
Кілька днів працювали вантажниками на залізниці, аж поки не знайшли легшої роботи. Петро зробився крамаремпродавав на тифліському базарі сувеніри, розхвалюючи їх навсібіч, а Юрія влаштували аптекарським практикантом. Товариш Мгеліко багатозначно натякнув, що аптекар своя людина, за котрою потрібно трошки придивлятись. Кілька разів за час роботи в аптеці товариш Мгеліко питав Юрія, хто заходить до аптекаря, про що говорять. Юрій нічого підозрілого в аптекарі не помічавтой ні з ким не усамітнювався і ні з ким особливо не розмовляв. Про це Покос чесно розповідав товаришеві революціонеру. Він був явно незадоволений роботою українця. А от Гаркуша щораз подовгу бубонів Юрію, і йому явно було про що розповісти.
Покос розумів, що він став невільним учасником революційного підпілля, і тому бажав чим скоріш покинути гостинний дім товариша Мгеліко й перебратись кудись ближче до центру. Сказав про це аптекарю, і той порадив зняти куток у російської вдови, його знайомої, яка мешкала від аптеки через дорогу. Відтак Юрій перебрався з революційного кубла в спокійну квартиру. Спритний у науці, він швидко вивчив назви ліків латиною, і вже кілька разів аптекар доручав йому стояти за прилавком та обслуговувати клієнтів. Уже давно Юрій мав потрібні для повернення гроші, але усе не міг наважитись на відїзд. То вдова просила пожити ще, бо, мовляв, їй так необхідні гроші, а ще спілкування з порядною та освіченою людиною, то аптекар благав підмінити його, бо він їхав лікувати нерви кудись на води в сусідню Абхазію, то Гаркуша гальмував, посилаючись на необхідність його перебування у Тифлісі принаймні до кінця жовтня.
Бували такі хвилини, коли Покосові здавалось, що він вже ніколи не повернеться в Україну. І такі відчуття зявлялись не від приреченості чи песимізму, навпаки, з кожним додатковим днем, проведеним у Грузії, Юрій зростався з цим краєм, закохувався у нього, жив його проблемами і радощами. Гаркуша переймався питаннями класової боротьби, а Юрій цікавився війною, яка вирувала в Африці. Цікавився не просто так, а тому, що нею цікавились чи не всі мешканці Тифліса. Про війну складали вірші, нашвидкуруч друкували їх у тоненьких книжечках і видавали читачеві. Вуличні артисти показували сцени на тему війни. У сценах зображали англійців товстими й пихатими, а бурівгордими і хитрими. Військові сперечались між собою у велелюдних кавярнях. Сперечались з приводу того, чи варто їм реагувати на цю війну, чи краще не дивитись у бік Африки, а звернути погляд на те, що робиться під носом.
Якщо десь пригнічують цілий народ, російська зброя має стати на його захист,говорив один зі сперечальників.
Інший мало не заливався сміхом.
Десь? Десь пригнічують? І де ж це? Лише в Африці? Ану-но, роззирніться, поручику, чи не пригнічують той, як ви кажете, народ десь ближче до вас?
Я вам про війну, а ви мені про якусь нісенітницю, поручику.
Це не нісенітниця,шепотів один поручик іншому.Скоро й тут, по всій імперії горітиме. Якщо ми спрямовуватимемо свої сили кудисьбозна-куди.
Юрій слухав перепалки й думав про своє.
Уявляв ту Африку, намагався уявити війну. Але йому все замість війни ввижались побачені на вулиці театральні картинки, де два худі артисти клали на землю третього, який символізував зажерливого англійця. «Як лишень наважились дві невеликі республіки кинути виклик цілій імперії?»захоплювався мужністю бурського народу. І тут-таки ставав на бік поручика, який був проти присутності іноземних військових на африканській війні. «Дійсно,подумки підтримував його,чи ж немає що робити військовим тут?»і відразу ця думка змінялась іншою, підступнішою та живучішою: «А якби ми, українці, та пішли проти своєї імперії? Чи хотів би я, аби весь світ підтримав мою боротьбу? Ну, може, не весь світ, але що більше людей стало б на мій бік, то переможнішою була б моя хода до незалежності».
Ось що таке солідарність,вимовив уголос і злякано озирнувся, чи не почув хто, що він оце сам із собою говорить. Ні, ніхто не звернув на нього і на його слова жодної уваги.
Юрій розрахувався за каву, кинув у простір складне слово «гмадлобт», що означало подяку за частування, і вийшов на свіже повітря. Але й надворі не зміг відкараскатись від думок про африканську війну, бо ж усі її обговорювали.
Пересічні тифлісці з неабияким азартом тримали руку на пульсі тієї війни. Жінки, емансиповані й не дуже, але в переважній більшості європейки, тобто росіянки, які мешкали на Кавказі, вивчали назви незнайомих міст і місцин, аби в дружній розмові на званих вечорах не пасти задніх. Грузинки ж зберігали незворушність і не впадали в емоційні транси, чуючи, як хлопчина-газетяр декламує черговий влучний заголовок. Грузинські чоловіки були більш розкутими у своїх судженнях про війну. Жести, чіткі та промовисті, говорили більше за слова. Кавказці горіли бажанням воювати, захищати незалежність, нехай навіть не свою. До них приєднувались представники інших народностей та національностей, яких густо було намішано у Тифлісі.