Петро вчасно підхопив руками спинку крісла, яке було прикріплене до підлоги лише за дві ліві ніжки, й тим самим урятував незнайомку від падіння. На наступному повороті все повторилося. Тоді Петро запропонував сусідці помінятися місцями.
Пусте, відповіла вона. Я, звичайно, дуже вдячна вам. Але мені вже скоро виходити.
Петро вже встиг забути ту незначну дорожню пригоду, коли якось уранці знову зустрівся в маршрутці з незнайомкою. Цього разу юнка радо привіталася з ним і посунулася до вікна, запрошуючи сісти поруч. Дорогою роззнайомилися, обмінялися кількома фразами ні про що.
Потім була відпустка, тривале відрядження.
Я так давно вас не бачила, майже з докором промовила Ліда при черговій зустрічі.Куди ви пропали?
Він чомусь аж зрадів і самій дівчині, й особливо докору, що прозвучав у її голосі. Відтоді вже з нетерпінням чекав кожної випадкової зустрічі. Картав себе за те чекання, за знайоме з юності хвилювання, що зненацька прокинулося на старості літ. Нагадував сам собі про різницю в літах. Але нічого не міг удіяти з собою.
А потім були дедалі нові й нові побачення. З інтимом і без нього. Щоправда, з величезними перервами. Але те його мало хвилювало. Бо, як пояснювала Ліда, вона народжена під знаком Близнюків. Тож не здатна тверезо керувати своїми вчинками й досить часто пливе за течією. І чим довшим було чекання, тим радіснішимволодіння цією прекрасною і юною богинею.
Все те він тепер згадує, як казковий сон, від якого не хочеться прокидатися. Бо настав день, коли Ліда заявила, що виходить заміж і тепер навряд чи їм удасться хоч зрідка бачитись. А ще натякнула, що вагітна від нього
Але те нехай тебе не хвилює,сказала, як відрізала. Сина я народжу своєму чоловікові. А ти постарайся забути про все.
Сніг кружляє. Й байдуже йому, що там, на третьому поверсі бетонної багатоповерхівки, тужить душа самотнього старого дурня, який дозволив собі закохатися в юнку. Батька, якому не судилося побачити своє дитя.
І хоча Ліда вже давно живе в іншому мікрорайоні, він і досі щоранку чекає її на зупинці, а ввечері сідає в маршрутку, з надією, що по дорозі до салону зайде Вона. Бо він і досі кохає. Ліда й досі залишається смислом його життя. Не тому, що любов нездоланна. Просто падає сніг.
Гецькове гріхопадіння
Едуарда Лісовського в селі звали по-простому Гецьком. Він був відомим на всю округу меблевим майстром і не менш відомим бабієм. Народжений на старий Новий рік, Гецько всіма своїми повадками був схожий на справжнісінького Василя. Саме про таких у нас на Поділлі кажуть: «Якби не Василідітей не було б на селі». Але доля зіграла з нашим героєм злий жарт, як, власне, і з його матірю.