У тебе ж залишилося лише півкошика, сказала Катря, а в очах сяйнула подяка.
Нам із мамою досить, знизав плечима Роман.
Ну, то що? Йдемо додому чи ще будемо збирати? дивлячись вбік, спитав Федько.
Підемо додому, сказала Катря, бо від її слова залежало рішення.
А я піду понад дорогою, сказав Федько. Може, якогось боровика знайду.
Aгa, посміхнувся Роман. Гляди, знайдеш! Їх уже давно немає. Знайти можна хіба що коровячу ляпанку!
Іди вже, розумнику, відмахнувся Федір.
Роман взяв із рук Катрі більшого кошика, та й пішли вони вдвох. Дівчині було чомусь неприємно, що Федір не поділився з нею грибами. Справа була навіть не в грибах, а в тому, що вони втрьох вважають себе друзями, завжди разом, а коли чимось треба поділитися, то Роман останню сорочку із себе зніме та віддасть, а Федір Так бувало й тоді, коли Катрі потрібна була допомога. Не можна сказати, щоб Федько їй коли-небудь відмовив. Він або відмовчувався й чекав, поки Роман першим проявить ініціативу і йому не потрібно буде вже нічого робити, або Катрі доводилося його просити, а то й навіть умовляти. Ну, не здогадався, наприклад, сьогодні Федір запропонувати їй свої гриби, так міг би хоча б з другом поділитися.
І чому він такий? вголос подумала Катря.
Федько? Не зважай, ніби прочитавши її думки, відповів Роман. Нормальний він хлопець, гарний друг.
А чому тебе не пускають до їхнього двору?
А я і сам туди не ходжу, поморщив лоба Роман.
Можеш розповісти Чи це секрет?
А ти не знаєш?
Щось одним вухом чула від батьків, але достеменно нічого не знаю, відповіла Катря. Чула, ніби ваші батьки колись посварилися. Так?
Ти ж, Катрю, знаєш, що моя мати від народження кульгава, бо в неї вивих стегна. Їй і так тяжко ходити, а ще й тиск зависокий
Тому вона й працює прибиральницею в школі?
А де ж їй іще працювати? Хоча мати закінчила у свій час технікум. Коли був живий батько, то сказав, що не пустить її на поле, щоб не згинула там. Так і працює прибиральницею до цього часу.
Чому твій батько помер?
Мати була мною вагітна, а Федьків батько, або, по-іншому, голова нашого колгоспу «Червоний партизан» дав обробляти їй ланку буряків. І скільки б ти думала? Цілий гектар! Тоді мій батько пішов до нього по-хорошому й каже: «Моя Валя на ланку не піде, бо ти ж бачиш, що вона кульгава та ще й вагітна. До того ж у неї часто стрибає тиск. Дай, Максимовичу, їй хоч дитину нормально виносити». А той уперся! Каже, що всі в селі рівні, і буряк полоти підуть усі: і директор, і вчителі, і фельдшерка. Не знаю, як там було, але мій батько схопив якогось дрючка, що перший-ліпший попався під руку, та й зопалу відлупцював голову. Той зняв побої у райцентрі, написав заяву на батька до міліції.
І що? Катерині очі гнівно заблищали.
За це й посадили мого батька до вязниці, зітхнув Роман. Ні він мене не бачив, ні я його.
Як то?
Захворів він там на туберкульоз, а потім підчепив запалення легенів і помер.
Ти диви, який гад цей Іван Максимович! із гнівом сказала Катря. Недаремно ж мій дід його недолюблює.
Твій дід золотий чоловік.
А ти на Федька зла не тримаєш?
Ти що?! Він-то до чого? Він мій друг.
Уже йду! крикнув той і попрямував до них.
Ну що? Знайшов боровика? спитав Роман.
А! махнув хлопець рукою. Які там боровики? Так, пройшовся лісом, щоб спокійніше на душі було.
Ти все ще хочеш до сільгоспінституту вступати?
Ще два роки попереду. Можливо, піду до юридичного.
А я не передумала, всунула свою копійку Катря. Хочу бути вчителькою.
А ким же ще ти можеш стати? Мною та Ромком із дитинства командуєш, як хочеш, пустив шпильку Федір.
Хм, Катря невдоволено відкопилила губу, можна подумати, що жінки бувають лише вчительками.
І підводниками, і лікарями, і космонавтами, продовжив її думку Федір. Не хочеш стати першою жінкою-космонавтом, нога якої ступить на далекий і невідомий Марс?
Дурень ти, Федьку, з осудом блимнула на нього Катря виразними очима: Та ще й набитий.
Не сваріться, спокійно мовив Роман.
А ти, Ромку, куди підеш вчитися? спитала, вже заспокоївшись.
Мені не доводиться вибирати. Шлях один у ПТУ.
Але чому? Можна спробувати хоча б у технікум, озвався Федько.
Ви гадаєте, що я не йду до технікуму через свої трійки? спитав Роман.
А то ж чому? Катині брови злетіли вгору, розправилися, як крила.
По-перше, у ПТУ годують тричі на день, дають гуртожиток, стипендію, направлення на роботу. А по-друге, Роман на мить запнувся, по-друге, треба йти швидше працювати. Не можу ж я у матері сидіти на шиї? Треба їй дати змогу відпочити.
Усім стало якось ніяково і решту дороги додому вони йшли мовчки, лише іноді перекидаючись малозначущими фразами.
3
Цього дня Катря, напевне, вперше в житті сказала неправду. Була неділя, не треба було поспішати до школи, і вона вирішила досхочу виспатися. Але, як завжди, прокинулась о сьомій і довго крутилася, кутаючись простирадлом, доки знову задрімала. Їй наснився свій 10-Б клас, але чомусь поруч із нею сидів не Ромко, як завжди, а Федько. Вона так близько бачила його темні сяючі очі, що хотілося дивитися в них до безкінечності
Чи думає ця спляча красуня прокидатися, чи буде відлежувати боки до обіду? голос діда розбудив Катрю, але їй так кортіло додивитися сон до кінця, що вона невдоволено промурчала й знову закрила очі, але сон вже розвіявся, як вранішній туман на сонці.
Ну, що, діду? невдоволено пробубоніла вона й розплющила очі. Мені такий сон наснився, а ти все зіпсував.
Як проспиш до обід, то присниться й ведмідь, посміхнувся дід. Хіба б я тебе будив без діла?
Які можуть бути справи в неділю вранці?
А це ти сама спитаєш у свого кавалера.
Хто? спитала Катря, потягуючись у ліжку.
Федько.
Я зараз, зітхнула Катря й потяглася за халатиком.
Скрутивши волосся у вузол, затягла його гумкою, взула капці, вийшла на ґанок і замружила очі від сонця. Крізь крислату крону старої груші пробивалися грайливі сонячні промені. Вони одразу ж піймали обличчя дівчини й почали загравати до неї, плутатися в блискучих кучерях. Катря посміхнулася новому дню, пустунам-промінчикам та легесенькому вітерцю, що доніс до її тремтливих ніздрів запахи весняного квітучого саду. Вона вдихнула на повні груди та весело побігла до хвірточки, де на неї чекав Федір.
Привіт, Катря прочинила хвіртку й посміхнулася хлопцеві.
Добридень, Федько теж посміхнувся й засунув руки до кишень. Довго ж ти спиш.
І ти туди ж! То дід бурчить, що довго сплю, то ти. А я лишень один день за півроку хотіла від душі виспатися!
Я хотів, як краще, знітився Федько й набундючився. Ну, то йди та спи.
Хлопець розвернувся, збираючись піти. Іншого разу Катерина сказала б йому: «Ну і йди собі під три чорти!», розвернулася б та й пішла досипати. Але чомусь сьогоднішній короткий, як мить, сон не давав спокою.
Зачекай, сказала вона й схопила хлопця за руку. Чого це ти одразу надувся, як сич на мороз?
У Федька очі потеплішали, він пильно подивився на Катрю.
Суниці в лісі дозріли.
«Як уві сні», майнула в Катрі думка, вона так і стояла, тримаючи Федькову руку у своїй.
Бери відерце та пішли.
Вона кивнула головою на знак згоди та швидко побігла до хати.
Діду, я не буду снідати, кинула на ходу та побігла перевдягатися.
Чомусь сьогодні їй захотілося виглядати привабливо, і Катря почала швидко перебирати ситцеві сарафани та платтячка. Зупинила свій вибір на білому сарафані в синій дрібний горошок. Він був приталений і чітко виділяв її тонкий стан та високі пружні груди. Швиденько надягла сарафан, волосся нашвидкуруч розчесала і затягла високо на потилиці у вузол. Глянула на себе у дзеркало старенької шафи, покрутилася на всі боки й залишилася собою задоволена. Показавши наостанок своєму відображенню кінчика язика, крикнула діду:
Ми йдемо за суницями!
Хто це «ми»?
А ти не знаєш буцімто.
Знову друзі, по-доброму промимрив дід. Куди кінь із копитом, туди й рак із клешнею. Так, Катерино?