Ми їх усіх пропускали, росіяни їх приймали без проблем, а потім різко, в один деньні фур, ні машин, ні людей. Щось знали. Всі щось знали. Лише ми нічого не знали.
Що таке наш пропускний пункт? Великий прямокутний ангар, звичайна залізна коробка з бетонною підлогою. Коли ввечері почався обстріл, ми відійшли далі, в окопи, які викопали напередодні вночі. Земля там, як глина: тверда, ламається, кришиться, все, що завгодно, тільки не копаєтьсяце в нас у чорноземах окопуватися легко, а там, що камінь лопаткою довбеш. Мінометні обстріли ми розділяємо на дві категорії: «дискотека»це 82-міліметровими шмаляють, так, пустощі, і «рамштайн»це вже 120 міліметрів, серйозна зброя. Мінометники у росіян стріляють, як снайперикладуть міни з другого пострілу прямо в башту бетееру, а в окоп, де ми сиділи, так прямо в рядок клали, як під ниточку. Врятувало те, що ми вирили собі, як кроти, в стінках окопу діагональні нори, там і перечекали. Що кожен собі сам в цій норі думав у цю нічніхто не ділився враженнями, та й не хотілося, якщо чесно.
Наступного ранку, як тільки стихло, проїхалися поглянути на «Успенку»ангар весь у дірках, можна замість решета використовувати. Стояв пропускний пункті немає пропускного пункту, немає державного прапора, немає кордонузаходь, дорогий брате.
Удень, вочевидь, для різноманіття, відразу після обіду, почали обстрілювати з «васильків». Після четвертого залпу ми вирахували, що на перезарядку їм потрібно секунд тридцять, ніяк не менше, якраз час, щоб пробігти триста метрів до покинутої ферми: там вагова, а під неюбетонна яма. Там ми і сховалися. Як зясувалося, в нашому загоні всі чудово бігають, не те, що на тренувальних кросах. Настрій був відмінний, бойовий: сиділи, жартували, трохи випивали, а без ста грамів обстріл новачку важко пережити. А ми всіновачки, всі сорок вісім чоловікніхто бойового досвіду не має. Ні Американецьце такий позивний у нього, любить у все американське вдягатися (ось потрапив би до сепаратистів у полон, його б по «Лайфньюс» показали Кореспондент: «Який ваш позивний?» Американець: «Американець». Кореспондент: «Як бачите, це не просто чутки про американських найманців!»); ні старшина, позивний Старшина, зрозуміло чому; ні Автобус, наш кращий водій; ні Академік, кандидат наук, тому й Академік; ніхто інший, хоча різні люди є туті за віком, і за досвідом, і за спеціальностями, але ніхто з нас до цього в живих людей не стріляв і по нам теж до цього дня навіть з пістолета Макарова не стріляли. Але це все з галузі психології більше, а так є у нас хлопці дуже непогано підготовлені. У того ж Академіка брат двоюріднийгранатометник ручних протитанкових гранатометів, профільний фахівець, цілий рік на строковій службі по двічі на тиждень на денні й нічні стрільби в Перевальському, що в Криму, ходив. Але так цікаво все у нас влаштовано: тут, у загоні, він призначений командиром відділення, зате гранатометником у ньоговетеринар, який до цього числився фельдшером. От і зрозумій наше командування, його глибоку стратегічну задумку!
Мали ми і бронюдва наших танки поруч стояло. Правда, вони з місця не могли зрушитив одного коробку передач вибило, в другогорульове заклинило. Збройники, коли зі Сніжного відходили, поспішали дуже, ну і залишили їх тут, нібито як колону прикривати, а потім забули, напевно. А ми не встигли ці танки підірвати, дуже швидко росіяни в Григорівку ввійшли. Чуємо лише по рації:
Що? Колона валить? Все, зя звідси! Швиденько! Ліки тільки заберіть!
Рації, до речі, геть непридатні«Кордон», нічого не чути вже в радіусі одного кілометра. Раніше, казали, «Моторолами» користувалися, але потім тендери-швендери, Литвин Литвина криє здалека, ну, зрозуміло, що до чого, як завжди це у нас відбувається. Тепер «Моторола»це не рація, а рудий карлик-маніяк по той бік війни.
Вранці нарешті дали і нам наказевакуюватися із зони обстрілу. Та у нас би і боєприпасів на три ворожі танки максимум вистачило, якщо б почалося
Амвросіївський прикордонний загін складається переважно з місцевих контрактників. Їх трохи більше ста чоловік, небагато, якщо взяти до уваги протяжність ділянки. Серед них, природно, є люди, які підтримують сепаратистів, не відкрито, звісно, але й особливо не приховують своїх поглядів. Наприклад, Топоров, з яким Серьога Кабан в їдальні не на жарт зачепивсядо бійки справа дійшла, розмахалися руками, за грудки похапали один одного, кров хльоскає: «Сепар!»«Фашист!»«Кацап!»«Бандерівець!»словом, поговорили по душах, весь срібний столовий набір пропаганди один одному повикладали. Ледве розтягли їх по кутках. Тільки заспокоїлися, як ще один свій пятак мочає, Петренко, здається, прізвище:
У мене сімя в Донецьку! Треба якось миритися, якось домовлятися!
Про що домовлятися, брате? З ким? Тож швидко поставили обох на місце. Командир відправив їх кудись подалі від нас служити, ми їх і не бачили більше. В кожного ж зброя, жили в бліндажах, несли бойову, всяке може статися. І чим ближчав День Незалежності, чим активніше ставали обстріли, тим контрактників на заставі ставало все менше. Куди вони дівалися, незрозуміло: може, додому розповзалися потихеньку, може, ще куди, але все ж таки більшість, як і ми, продовжували нести службу в «секретах» і нарядах, залишившись вірними присязі.
Учора біля Лисичого відбувся серйозний бій, в якому поранило Сергія Кабана і Андрія Лепьоху, це наші перші втрати. Разом із Нацгвардією наш «секрет» знищив колону з двадцяти автомобілів, сепарів поклали не менше сорокабагато кавказців, але багато і росіянтіла в наколках «Російська православна армія», хрести, лики Ісуса і таке інше, одним словом, «русский мір», що несе віру і добро на повен зріст. Зібрали трофеїв багато; ну і записники, звісно, карти, рації, телефонивсе склали в рюкзак і передали командиру застави підполковнику Волинському, як годиться. У нас утрат немає, окрім поранених, у Нацгвардії хлопчину-гранатометника убили, шкода хлопця, він зі свого агееса половину колони спалив. З Амвросіївської районної лікарні всіх наших «трьохсотих» наступного дня евакуювали, окрім Серьоги Кабаналікарі кажуть, що нетранспортабельний. Все ж таки наскрізна в живітне жарти, дуже велика втрата крові.
Стосунки з місцевим населенням склалися в нас своєрідні. Тут ніхто відкрито не виказує ворожості, навпаки, прагнуть посміхатися, як в американських фільмах, хіба що якось бабця йшла по вулиці й нишком кулак нашому патрулю показала. А таксуцільна любязність. Стоїш у черзі в магазиніпідійдуть, пляшку горілочки обовязково в кошик покладуть, пару десяток гривень зверху кинуть: мовляв, хлопці, давайте, розслабтеся, у вас же стрес. Політика у них така, щоб ми якомога більше бухалиі політика правильна, оскільки бухали, по правді, багато, і побачити на вулиці Амвросіївки пяного українського військовогопростіше простого. Ну, і яке ставлення буде до нас після цього?
Ти дві доби стовбичиш у наряді, повертаєшся на заставу о восьмій ранку, ноги відвалюються, хочеш спати, а твій змінник вже добряче вмазав. І куди йому в «секрет»? Умиваєшся, снідаєші знову в поле. Так і служили. Ти йому: «Не бухай!», а він через двадцять хвилин знову пяний. Ну що його, додому відправити, у вязницю посадити? Реакція командирані хріна нікого не чіпати. «Досить бухати!»накаже командир і сам піде пити пиво.
А якщо дівки потрібні були, то постачали, з цим теж не виникало проблем, і якби ми наркотики замовили, то й це привезли б, не сумніваюся. Деякі з місцевих допомагали щиро, наприклад, Ашот-фермер на заставу і картоплю підвозив, і овочі, і фрукти, але такий він один був, хто не боявся. А так якщо хто і допомагав, то намагався робити це приховано. Їде жінка на велосипеді, кине патрулю пакет із салом так, щоб ніхто не побачивнапевно, краще про ставлення місцевих до українських військових і не скажеш. Але все одно даремно старалисявсі продукти зі сторони викидалися, проносу і так вистачало, а медикаментів мало. Тут на Донбасі якість води така, що мимоволі оціниш ту воду, яку тобі вдома у водогін подають. Плюс умови життя і якість сухпайків: проколюєш ножем консерви сардини, а вона фонтанує піною, тому що на вулиці +40 за Цельсієм. Але сардинице ще більш-менш їстівне. Взяти, наприклад, нашу тушонку, яка на девяносто відсотків складається з води, і лише на денці баночки шматочок мяса сиротливо плаває. Сардину, до речі, з сухпайка прибрали потім, дорого, бачте, їм обходиться. А банка води зі шматком жили і написом «Консерви з яловичини»недорого?