«Камяниця родини Ревуцьких, збудована в ХVІІ столітті. Охороняється»
Тітка Магда тут живе?!
Чому це вас так дивує?струснула головою Вероніка.
Та це ж музей!
Зовнімузей, усерединіжитло.
На дверях тьмяно виблискувала ще одна металева табличка:
«Лікар-стоматолог Станіслав Свідзинський.
Lekarz dentysta Stanisław Świdzínski».
Звідки взялося його прізвище на цих старовинних дверях? До речі, ця табличка зовсім не пасувала до напису над вікнами першого поверху:
«Стоматологія Соболевського».
Двері на другому поверсі відчинила кругловида молодиця:
Добридень, пані Вероніко! Пан Матей? А ми ніяк не дочекаємося! Проходьте, проходьте!
Квартира була вмебльована суцільним антикваріатом. У просторій кімнаті стара-старезна бабця сиділа біля круглого столика, застеленого білою скатертиною.
Матвій уперше побачив легендарну тітку Магду. То була, як він і уявляв собі, доісторична особа: зморшкувате обличчя, глибоко позападалі старечі очі, вигадливо заколене сиве волосся, блузка з мереживним комірцем, прикрашеним посередині брошкою.
Матею, нарешті,привіталася вона низьким, приглушеним голосом і простягла руку, яку Матвій чемно потис.
Добрий день, Магдо Станіславівно! Вітання вам від мами, тата й сестри. І від бабуні Ядвіги, звісно ж.
Дякую, дякую, що не забуваєте,сухувата інтонація контрастувала зі змістом слів.Поговоримо пізніше. Зоряночко, будь ласка, відведи гостя до його кімнати, покажи, де помити руки. Вероніко, поснідаєш з нами?
Стара всміхнулася, зблиснувши сліпучо-білими, найпевніше, штучними зубами.
Ох, ні, дякую, не можу. Поспішаю. Урок. Приватні студії так виснажують,Вероніка театрально закотила очі під лоба й розсміялася,однак дають змогу хоч щось заробити.
Ніжно потиснувши руку старій, вона кивнула й хлопцеві:
Побачимось!
Він кивнув у відповідь, як добрій знайомій, з удячністю за те, що допомогла зорієнтуватися в чужому місті.
Кругловида Зоряна провела Матвія крученими металевими сходами до мансарди. За пять хвилин він повернувся без рюкзака й умитий. Овальний стіл уже був накритий: кава, чай, бутерброди з ікрою та баликом, тістечка.
Їли вдвох. Магда Станіславівна поводилась, як великосвітська дама. Говорила тихо, ласкаво усміхаючись:
Кави? Чаю? Любиш з цитриною, синку?
Матвій відзначив подумки, що цитриною називала лимон тільки прабабка Ядзя.
Як батьки? Здорові?
Вона трохи незвично дивилася на нього, привітно розглядаючи, ніби милуючись. Через це хлопець дуже ніяковів, раз по раз опускаючи очі на стіл і повільно жуючи балик.
Ти не любиш кавяру, синку?
Е-е-е Люблю Я потім.
Темно-синій, густо вкритий ледь помітними тріщинками сервіз із позолотою, як і все тут, як, зрештою, й сама господиня, був старезний. І вишукані ложечки з крученими візерунками Мабуть, срібні Минуле століття! Може, навіть позаминуле! І ця стара пані щодня пє з нього свою ранкову каву. І правильно чинить: чого його берегти й жаліти? Речі міцніші за людей!
Нарешті він зїв усе, випивши заразом три чашечки кави. Три філіжанки, як казала тітка Магда.
Подякував.
Устав.
Повільно підвелась і господиня, показавши рукою на оксамитовий диван:
Ходи сюди, синку, поговоримо.
Матвій сів поруч неї, кінець кінцем сподіваючись дізнатися про мету своєї несподіваної подорожі. Але ровесниця динозаврів розгорнула великий шкіряний альбом із чорно-білими, точніше сказати, бурими, фотографіями й почала розповідати про давнопомерлих родичів. Хлопець слухав одним вухом. Він уперше чув ці імена, але знімки були цікаві: жінки в кумедних капелюшках, кругловиді, з маленькими ротиками, чоловіки в котелках і канотьє, студенти з однаковими кашкетами на головах. Зрідка траплялися військові у напівзнайомих Матеєві строяхможе, у кіно бачив. Здебільшого вони стояли коло старих будівель, памятників, фонтанів. Повз такі, здається, вони з Веронікою проїжджали, коли добиралися сюди. Але на світлинах де-не-де проглядали вивіски польською мовою.
І Матей якимсь шостим чуттям збагнув: то був зовсім інший світ, у якому жили інші люди. Але місто лишилося тим самим.
Раптом голос тітки Магди змінився:
Це мій перший чоловік. Його звали Матей,вона на якусь мить замовкла, а тоді повела далі:Тебе, синку, назвали на його честь
Її глибокі очі засяяли притлумленим, наче місячним, світлом. Ніби сказали: «Якби ти знав, як я його кохала!»
I
Касю! Касю!.. Що ти наробила? Я питаю, що ти наробила? Я тисячу разів тобі показувала, як слід поливати ці квіти.
Ви ж самі казали, що їх треба поливати вранці відстояною водою кімнатної температури. Я так і вчинила
Поливати, а не заливати все підвіконня водою! Дивись, тече на підлогу! От-от до килима добіжить! Поливати слід обережно, охайно, а не хлюпати абияк! Стасю, ходи сюди! Подивись, що наробила ця недотепа!
Пан лікар Станіслав Свідзинський зявився в дверях у картатому халаті й капцях на босу ногу.
Люба, я можу хоч раз прокинутися від Магдиних екзерсисів, а не від вашої лайки? Скільки можна? Вчора в мене був такий важкий день! Невже я не маю права прокинутися спокійно?
Подивися на підвіконня!
Касю, витирайте скоріше!скомандував пан лікар і лагідно додав, уже повертаючись нагору до спальні:Нічого, висохне.
Висохне?! А та вода, що потрапила в шпарини? Хіба просохне? Зявиться пліснява, і підвіконня почне гнити,тон пані докторової став прокурорським.Касю, ви хочете знищити наш будинок?
Вибачте.Катерина швидко протерла підвіконня й побігла до кухні, тихенько бурмочучи:Нічого з вашим будинком не станеться. Триста років простояв і ще стільки ж простоїть Аби кричати
Пані Софія критично оглянула вітальню й попрямувала до спальні, де сімейна розмова потекла далі.
Люба, якщо тебе не задовольняє ця служниця, найми іншу.
Іншу? За таку платню? Де ж я її візьму? Цю я вже хоч трохи чогось навчила за півроку. А з досвідом роботи та з рекомендаціями не стільки платити доведеться. Знайшов слушний час для розмови! Діти в обід приїдуть, а ти даєш мені такі безглузді поради. Господи, усе маю робити сама!
Із зали полинули звуки фортепіано й відразу заполонили весь будинок бурхливими хвилями надскладного етюду. Найменша в родині, шістнадцятирічна Магда, налякана матусиним ранковим настроєм, сіла перед сніданком «розігріти» руки, щоб не потрапити під гарячу матусину. Слухняна дівчинка!
Пані Зося спустилася до маленької, тіснуватої кухні, а пан Станіслав, полегшено видихнувши, пішов до кабінету й закурив уранішню люльку. Сидів у кріслі, смакував кубинський тютюн і чарувався грою своєї улюблениці.
Тим часом на кухні також ішла наука.
Касю, запамятай нарешті: квіти треба поливати неквапом, терпляче. Земля має поволі вбирати воду. Зайвої води не треба. Невже ти не любиш квітів?
Люблю, пані, усією душею.
Кася звично поралася біля плити. Вона давно зрозуміла, що хазяйці краще підтакувати. Однаково правда буде не твоя. Ця підстаркувата жінка вміє тримати всіх у своєму міцному кулаці. У цій родині так заведено: слово матеріперше й останнє. І чоловік, і дочка, і два сини, красені-студенти, підлягли цьому правилу.
Після сніданку відразу підемо по харчі. Сини приїдуть, треба чогось смачненького приготувати. Ох, бідолашні мої студенти! Що вони там, у Кракові, їдять?!
Нарешті на обличчі пані Зосі зявилося щось подібне до усмішки. Можна трохи розслабитися.
Звуки Шопенової прелюдії перемішалися з пахощами вранішньої кави та здобних булочок і димом з батькової люльки. Затишний щасливий ранок у родині успішного стоматолога Станіслава Свідзинського почався.
II
Пан Зулевич приїхав до Львова в нагальній справі, печальній і воднораз трохи приємній: померлий вуйко залишив частину спадку і йому. Заповіт був складений завчасно, завірений у нотаріуса, тому сварок між родичами не виникалолише старанно прихована ворожість, бо кожен вважав, що його покривджено.
Представники великої сімї сиділи набурмосені й гостро дивилися одне на одного. Але не Ілько Зулевич. Бо сума з пятьма нулями перепливла саме до його кишені. Виявилося, що старий Зенек найбільше любив саме небожа, який ураз обернувся на заможного чоловіка. І вирішив того ж дня розпочати заможне, статечне життя.